Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Павло (Пономарьов)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Митрополит Павло (Гео́ргій Васи́льович Пономарьо́в; 19 лютого 1952, Караганда, Казахська РСР) — єпископ РПЦ, митрополит Крутицкий і Коломенський. Постійний член Синоду РПЦ. Із 2013 до 25 серпня 2020 року — Мінський та Заславський, предстоятель Білоруської православної церкви.[1]
За даними ГУР, відповідає за діяльність РПЦ у країнах ближнього зарубіжжя[2].
Тезоімеництво — 29 червня/12 липня (першоверховного апостола Павла).
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився в сім'ї робітників. Після школи служив у Радянській армії. Навчався у профтехучилищі, працював слюсарем та водієм.
1973 — поступив до Московської духовної семінарії, яку закінчив у 1976.
Жовтень 1977 — прийнятий в число братії Троїцько-Сергієвої Лаври, 17 грудня пострижений у мантію з іменем Павло на честь першоверховного апостола Павла.
5 березня 1978 — рукопокладений в сан ієродиякона, а 6 травня— в сан ієромонаха.
1979 —1981 — референт Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату.
1980 — закінчив Московську духовну академію зі ступенем кандидат богослов'я.
15 вересня 1981 — направлений в російську духовну місію в Єрусалимі.
16 липня 1982 — заступник начальника Російської духовної місії в Єрусалимі.
1983 — зведений в сан ігумена.
29 липня 1986 — призначений начальником російської духовної місії в Єрусалимі, 15 серпня зведений в сан архімандрита.
19 липня 1988 — звільнений від посади начальника російської духовної місії в Єрусалимі.
26 серпня 1988 — визначений намісником Псковсько-Печерського монастиря.
Архієрейство
19 лютого 1992 — визначено бути єпископом Зарайським, вікарієм Московської єпархії, керуючим патріаршими парафіями в США і тимчасово в Канаді.
21 березня 1992 — наречений, а 22 березня — хіротонія в єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії, управляючого приходами Московського патріархату в США та Канаді.
29 грудня 1999 — призначений єпископом Віденським та Австрійським з порученням архіпастирського проповідування у приходах Угорського благочиння[3].
19 квітня 2000 — приходи Угорського благочиння були перетворені в самостійну Будапештську та Угорську єпархію, Павло також отримав титул «Віденський та Будапештський».
23 лютого 2001 — зведений в сан архієпископа.
7 травня 2003 — архієпископ Рязанський та Касимівський РПЦ МП.
5 жовтня 2011 — у зв'язку з утворенням Касимівської та Скопинської єпархій титул змінений на «Рязанський та Михайлівський»[4].
6 жовтня 2011 — голова новоутвореної Рязанської митрополії, у зв'язку з чим 8 жовтня — зведений в сан митрополита[5].
25 грудня 2013 — призначений митрополитом Мінським та Слуцьким, Патріаршим екзархом всієї Білорусі[6]. Відзначив, що «Рязань стала для меня родным домом, и покидать мне её приходится с грустью»[7].
Призначення головою Білоруської церкви людини без білоруського громадянства і знання білоруської мови піддали критиці низка громадських активістів Білорусі. Митрополит пообіцяв отримати білоруський паспорт і вивчити мову[8], але не зробив цього.
На початку жовтня 2018 року закликав патріарха Константинопольського Варфоломія призупинити процес надання Томосу ПЦУ бо це на його думку «може привести до розколу світового православ'я»[9].
10 серпня 2020 року мирополит Павло повіншував Олександра Лукашенко з перемогою на шостих президентських виборах, проте невдовзі вибачився за завчасне віншування. 17 серпня 2020 року він навідав людей, які потерпіли в ході протестних акцій, що відбулися після виборів.
25 серпня 2020 року був знятий з посади патріаршого екзарха всієї Білорусі і митрополита Мінського і Заславського за власним проханням. Призначений митрополитом Кубані[1]
Remove ads
Нагороди
- Медаль преподобного Сергія Радонезького 1-го ступеню (18 квітня 1980)
- Орден преподобного Сергія Радонезького 2-го ступеню (31 липня 1987)
- Право здійснення богослужіння із жезлом (27 серпня 1989)
- Орден святого благовірного князя Данила Московського 2-го ступеню (листопад 1992)
- Орден преподобного Сергія Радонезького 2-го ступеню (19 лютого 2002)
- Орден преподобного Серафима Саровського 2-го ступеню (19 лютого 2007)[10]
- Орден 1-го ступеню Кантакузина Катаріна Бранкович (Сербська Православна Церква, 2007)
- Орден преподобного Нестора Літописця 2-го ступеню (Українська Православна Церква, 12 жовтня 2007)
- Орден Святого Хреста, апостола та євангеліста марка (Олександрійська православна церква; 12 жовтня 2007)
- Пам'ятна медаль 1020-річчя Хрещення Русі (27 червня 2008)
- срібний орден святителя Інокентія Московського, просвітителя Америки (Американська православна церква)
- Орден святителя Інокентія, митрополита Московського та Коломенського, ІІ ступеня (2012)[11][12]
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads