Павліченко Сергій Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павліченко.

Сергій Миколайович Павліченко (нар. 3 вересня 1987(19870903)^[1], с. Партизани, Запорізька область — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець, майор Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (2023 р., посмертно).

Сергій Павліченко Сергій Миколайович Павліченко
Майор
Загальна інформація
Народження	3 вересня 1987(1987-09-03) с. Партизани, Запорізька область, УРСР, СРСР
Смерть	29 липня 2022(2022-07-29) (34 роки) селище Оленівка, Донецька область, Україна (Масове вбивство військовополонених російськими окупантами)
Поховання	Алея Героїв кладовища № 4, м. Черкаси
Національність	українець
Alma Mater	Одеська національна юридична академія
Псевдо	«Броня»
Військова служба
Роки служби	2014–2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»  «Азов» (2014)
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Війна на сході України Бої за Широкине Бої за Мар'їнку Бої на Світлодарській дузі Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Маріуполь (2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За військову службу Україні» Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» Нагрудний знак «За доблесну службу» Грамота Верховної Ради України

Життєпис

Сергій Павліченко народився 3 вересня 1987 року у селі Партизани (з 2016 року – Новопавлівка) Запорізької області.

Зростав дружелюбним, добрим та товариським хлопцем. Завжди був душею компанії, мав багато друзів. З дитинства відстоював свою любов до рідної мови, хоча й розмовляв «суржиком». Ніколи не соромився свого походження з простої родини, сільської вимови, проте прагнув вдосконалення у всьому. В юності обожнював рибалити, захоплювався майструванням, ремонтував всім друзям техніку.

Після закінчення школи вступив до Одеської національної юридичної академії, де здобув юридичну освіту і військове звання молодшого лейтенанта запасу. Потому оселився у м. Приморську Запорізької області, де працював за фахом у Державній виконавчій службі, зустрів кохання та створив сім’ю.

2014 року, коли на Донбасі спалахнула «гібрідна війна», Сергій працював у Приморському військовому комісаріаті, де і дізнався про «Азов» (тоді ще батальон міліції) і приєднався до нього. Ідеологія підрозділу була йому дуже близькою: єдність побратимів, сучасні погляди на військову справу, щира та завзята любов до Батьківщини. У лавах «Азову» Сергій знайшов однодумців, був гордий, що він на своєму місці, за покликом душі та серця.

У складі ОЗСП «Азов» Сергій Павліченко брав участь у Широкінській наступальній операції, боях у Мар’їнці, Красногорівці, на Світлодарській дузі. На посаді командира ремонтної роти завданням Сергія було забезпечення роботи авто- та бронетехніки, проведення її евакуації, буксирування, технічного обслуговування. Останні роки служби він жив на базі в м. Урзуфі, але кожні вихідні приїздив до родини у Приморськ.

Від початку повномасштабної російської агресії воїни ремонтної роти виконували свої обов’язки, «ремонтуючи поки було що ремонтувати», а по мірі знищення «азовської» техніки – починали воювати як піхотинці, брали участь у вуличних боях за Маріуполь і героїчній обороні території металургійного комбінату «Азовсталь». За можливості Сергій зв’язувався із дружиною, неодноразово казав, що всі його дії як військового – заради майбутнього дітей, щоб вони ніколи більше не знали, що таке війна і мали змогу жити під мирним небом. Про себе писав лиш одне: «Все добре, кожен з нас виконує свою роботу…».

20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Сергій вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю» (востаннє дружина побачила його на відео виходу у полон)^[2]. Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю. Сергій мав змогу з колонії відправляти дружині СМС-повідомлення (декому з українських воїнів вдалося пронести у неволю телефони) – він писав, що сподівається повести синочка до першого класу, що безмежно любить свою родину і сумує за батьками, мріє про ложку цукру та постійно бореться з почуттям голоду…

Докладніше: Масове вбивство полонених в Оленівці

У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці^[1].

25 травня 2023 року у столичному крематорії відбулася церемонія прощання з майором Павліченком, а за два дні його прах було поховано з військовими почестями на Алеї Героїв кладовища № 4 у Черкасах.

Родина

У Сергія залишилися дружина, 7-річний син та 10-річна донька.

Нагороди

• медаль «За військову службу Україні» (28 липня 2022 р.)  – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3];
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (3 листопада 2023 року, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[4].
• також у період проходження військової служби був відзначений: пам’ятним знаком «Захиснику Маріуполя», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», Подякою НГУ, Грамотою Верховної Ради України;
• Почесне звання «Захисник України – Герой Черкас» (посмертно, рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 26 вересня 2023 року № 1415)^[5].

Джерела

• ПАВЛІЧЕНКО Сергій Миколайович // Книга пам’яті загиблих у полоні / Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
• Павліченко Сергій Миколайович «Броня» // «МАРІУПОЛЬ ПАМ’ЯТАЄ»
• Курцановська Ганна "Азовець" Сергій Павліченко загинув в Оленівці. Він спав у бараку в самому епіцентрі вибуху // Свої — 2023. — 19 липня.