Павутинні грануляції

Павутинні грануляції (лат. Granulationes arachnoideae) — малі виступи, які утворює павутинна мозкова оболона (яка являє собою другий шар мозкових оболон) в середині більш міцної й зовнішньо розташованої твердої мозкової оболони. Вони проникають у синуси твердої мозкової оболони мозку, і відводять спинномозкову рідину (ліквор) із субарахноїдального простору до кров'яного русла.

Павутинні (Пахіонові) грануляції
Схематичне зображення розрізу через склепіння черепа, яке ілюструє оболони мозку (Пахіонові грануляції зображені згори праворуч).
Деталі
Ідентифікатори
Латина	Granulationes arachnoideae
TA98	A14.1.01.205
TA2	5389
FMA	77760
Анатомічна термінологія [редагувати у Вікіданих]

Найбільші грануляції лежать уздовж верхнього сагітального синусу, великого венозного утворення, розташованого в передньо-задньому напрямку вздовж центру голови (в середині черепа). Вони також знаходяться й уздовж інших синусів твердої оболони.

Функція

Діфузія ліквора крізь пахіонові грануляції до верхнього сагітального синусу повертає СМР (спинномозкову рідину) до венозного русла.^[1]

Павутинні грануляції діють як однобічні клапани. В нормі тиск спинномозкової рідини вищий за тиск у венозній системі, тому спинномозкова рідина через них легко відтікає до кров'яного русла. Якщо ж тиск зміниться, ліквор не йтиме назад до субарахноїдального простору. Причина наразі невідома. Вважається, що клітини ендотелію венозних синусів утворюють вакуолі спинномозкової рідини, які проходять через клітину й потрапляють у кров'яне русло.

Важливість павутинних грануляцій для дренажу СМР оспорюється. Згідно з деякими авторами, дренаж СМР відбувається через лімфатичні судини, пов'язані з екстракраніальними відділами черепних нервів. І велика частина ліквора, як вважають, залишає порожнину черепа через аксони І пари черепних нервів (лат. n. olphactorius), розташованих у дірчастій пластинці решітчастої кістки (лат. lamina cribrosa ossis ethmoidalis).^[2][3]

Назва

Назва «Пахіонові» павутинні грануляції одержали від дослідника Антоніо Паккіоні (або Пахіоні). У 1705 році він написав працю «Міркування про кулеподібні залози твердої мозкової оболони людини», де описав ямочки грануляцій на внутрішній пластинці кісток склепіння черепа (надалі названі його іменем — «пахіонові ямки») та грануляції павутинної оболонии головного мозку, які беруть участь у циркуляції спинно-мозкової рідини (теж тривалий час називалися його іменем — «пахіонові грануляції»).