Палладій Галатійський

Палладій Галатський (грец. Παλλάδιος Γαλατίας) (363 або 364 — 410-ті роки) — християнський літописець і єпископ Геленополіса у Віфінії.^[6] Відданий учнем святого Іоана Золотоуста. Найбільше пам'ятний працею «Історія Лаузіака». Також автор «Діалогу про життя Златоуста». Палладій вважається святим у Коптській православній церкві та у Сирійській православній церкві, де йому присвоєно почесне звання Відлюдник. Вшановується 29 листопада.^{[7] [8]}

Палладій Галатійський
Народився	364[1]  Галатія, Туреччина[2]
Помер	431[3]  Галатія, Туреччина
Діяльність	агіограф, священник, письменник, історик
Вчителі	Іван Золотоустий, Макарій Олександрійський і Евагрій Понтійський
Знання мов	латина[4] і давньогрецька[5]
Magnum opus	Lausiac Historyd, On the peoples of India and the Brahmansd і Historical Dialogue between Theodore of Rome and John Chrysostomusd
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Ранні роки

Палладій народився в Галатії в 363 або 364 році. Присвятив себе чернецтву в 386 році або незадовго після цього, проживаючи на Оливковій горі.

Подорожі

Палладій вирушив до Єгипту, щоб зустрітися з попередниками "Пустельних отців" (християнських ченців). 388 року він прибув до Александрії. Близько 390 року перебрався до Нітрії в Єгипті, відвідавши знаменитого Аббу Ор з Нітрії. Ще через рік Палладій вирушив на південний захід до району в пустелі, знаного як Келлія (Cellia, також пишеться Kellia).

Пізніше життя та висвячення

Після подорожей його здоров'я погіршилося, і він вирушив до Палестини в пошуках більш прохолодного клімату. 400 року був висвячений на посаду єпископа Геленополіса у Віфінії, і незабаром був втягнутий у суперечки, які зосередились навколо постаті Іоана Золотоуста. 405 року знову вирушив до Риму, щоб засвідчити, що Златоуст не був єретиком і через це був засланий імператором Аркадієм на шість років до Сієни, що зараз відома, як Асуан. За час заслання створив біографію святого Іоана Золотоуста. У 412 або 413 році він був відновлений у єпископаті, як єпископ Аспуни (Галатія).

Основна праця Палладія була написана в 419-420 роках і знана як «Історія Лавзіака» (складена для Лавза, камергера при дворі Феодосія II). Вона також має назву «Життя друзів Божих». Ця історія детально описує єгипетське та близькосхідне християнське чернецтво.^[6]

Палладій помер приблизно у другому десятилітті п'ятого століття на території юрисдикції єпископату Аспуна.