Панцерник (тип корабля)

Па́нцерник (па́нцирник^[1], бронено́сець^[2]) — тип військового корабля, що несе захист з товстих броньових плит.

Thumb — Перша битва між броненосцями: Корабель Конфедерації «Вірджинія» (ліворуч) проти корабля США «Монітор», 1862.

Назва

У Словарі української мови Б. Д. Грінченка слово панцерник наведене в значенні «кірасир, латник» — тобто вояк, захищений панцирем, латами^[3]. Як відповідник російському броненосец він наводиться в «Словнику технічної термінології» під редакцією І. Шелудька і Т. Садовського 1928 року^[4]. Укладений у 1970-х роках СУМ-11 наводить паралельні назви бронено́сець і па́нцирник (остання означає також бронеавтомобіль і бронепоїзд)^[1], а написання через е па́нцерник подає з позначкою «застаріле»^[1].

Remove ads

Історія

Узагальнити

Перспектива

Панцерник з'явився в середині XIX століття в результаті збільшення сили артилерії. Перший панцерник, «Глуар» (La Gloire), був спущений на воду у Франції в 1859 році, за Францією виробництво панцерників почала Британія та інші великі держави. Перші битви з участю панцерників мали місце протягом Громадянської війни в США, де панцерники проявили себе дуже ефективно. В результаті цього вони швидко витіснили неброньовані лінійні кораблі в ролі найпотужніших військових кораблів.

Панцерники проектувалися для ряду ролей, зокрема як лінійні кораблі відкритих морів, крейсери дальнього плавання і кораблі берегової оборони. Конструкції панцерників також швидко розвивалися. Ранні панцерники загалом зберігали вітрила разом з паровими машинами, і багато були збудовані (хоча і захищені бронею) з деревини. Скоро розвиток металургії та суднобудування перетворив панцерники на типи кораблів XX століття.

Морська тактика також перейшла у період швидких змін, оскільки військово-морські флоти намагалися знайти найкращі способи використання панцерників та їх взаємодії з неброньованими кораблями. Панцерники розвивалися у період, коли було мало великих морських битв, перш за все через британське домінування на морі. Проте, британський розвиток був швидко сприйнятий, а потім наздогнатий, військово-морськими флотами Франції, Росії і Німеччини.

Не існує чіткого кінця панцерного періоду, але у 1890-х роках стало важким проектувати великий військовий корабель зовсім без металевої броні, і термін «панцерник» поступово вийшов з використання. Нові кораблі дедалі більше нагадували сучасні лінкори та панцерні крейсери.

Remove ads

Підтипи панцерників

Узагальнити

Перспектива

За характером бронювання підрозділялися на такі підтипи:

Батарейний — спадкоємець дерев'яних парусних лінкорів, гармати розташовані по всій довжині корабля, броня навішена на борти. Перші мореплавні — французький «Глуар» 1859, англійський «Воріор» 1861.
Казематний — невелике число потужних гармат розташовувалося в броньованому казематі. Зберігали вітрильне оснащення. Перший — британський «Беллерофон» 1866. Останній — австро-угорський «Тегетгоф» 1882.
Брустверно-баштовий — механізми башт артилерійських установок, рульова рубка, люки, труби тощо прикривалися броньованим бруствером, що підносився над палубою. Яскраві представники: англійський «Девастейшн» (1873), російський «Петро Великий» (1872).
Барбетний — французька схема, коли артилерійські установки знаходилися в барбетах, що були броньовими кільцями близько 2 метрів заввишки, куди гармати опускалися для заряджання і коли в них не було потреби. Перевага барбета — великий кут піднесення ствола гармати і відсутність складного механізму обертання башти. Перший — французький «Адмірал Дюпре» (1881). Російські — «Чесма» (1887), «Дванадцять апостолів» (1892).
Цитадельний — характеризується наявністю броньованої цитаделі в середній частині корабля, що захищає бойову частину (боєзапас і артилерійські механізми і рубка), на яку встановлювалися башти з невеликим числом гармат великого (головного) калібру. Бронювання носової і кормової частин часто мінімальне. Перші представники цього виду англійський «Інфлексібл» (1881), італійський «Кайо Дуїліо» (1880).

Подальше технічне удосконалення конструкцій броненосців включало збільшення площі бронювання, збільшення числа гарматних башт, що вело до збільшення тоннажності, яка на початку 20 століття становила від 10000 до 17000 т. Головний калібр гармат — 305 мм, броньовий пояс 300—450 мм, рідше більш 500 мм. Класичні приклади таких броненосців — англійський «Лорд Нельсон» 1905, французький «Дантон» 1911, італійський «Бенедетто Брін» 1905, німецький «Дойчлянд» 1906, російський «Князь Потемкин-Таврійський» 1892, американський «Джорджія» 1906, японський «Мікаса» 1902.

Remove ads

Будівництво панцерників у м. Миколаєві

Узагальнити

Перспектива

У жовтні 1870 року Російська імперія, скориставшись франко-пруською війною, відмовилась виконувати умови Паризького договору щодо заборони тримати флот на Чорному морі. Наприкінці 70-х років XIX ст. було ухвалене рішення про будівництво серії ескадрених панцерників у містах Миколаєві та Севастополі. Для цього було проведено реорганізацію Миколаївського адміралтейства.

У 1883 році на Миколаївській верфі для Чорноморського флоту було закладено перший ескадрений панцерник «Катерина II». В травні 1886 року корабель був спущений на воду, а у травні 1889 року завершено його будівництво. «Катерина II» мав товщину броні 406 мм, три гармати спареної установки калібру 305 мм, сім гармат калібру 152 мм, сім торпедних апаратів і парову машину потужністю 9100 к.с., що забезпечувала йому швидкість 15 вузлів. Після 17 років служби на Чорному морі, у жовтні 1906 року «Катерину II» виключили з флоту.

У серпні 1889 року було закладено, а 1 вересня 1890 року спущено на воду панцерник «Дванадцять Апостолів». Він був меншим за попередника, але мав більшу швидкість – до 16 вуз.

Третій ескадрений панцерник – «Три Святителі», котрого було спущено на воду 1893 року, став найбільшим панцерним кораблем Чорноморського флоту. Він мав довжину – 115, 1 м, ширину – 22, 2 м, водотоннажність – 13, 3 тис. т., товщина броні була від 305 мм до 457 мм, потужність – 11, 3 тис. к. с., швидкість ходу до 17 вуз.

До кінця XIX ст. у Миколаєві встигли збудувати ще один панцерник – «Ростислав», який став до ладу 1899 року. Корабель брав участь у Першій світовій війні, був затоплений 1920 року у Керченській протоці.

28 вересня 1898 року на Миколаївській верфі був закладений броненосець "Князь Потьомкін-Таврійський", який був спущений на воду 26 вересня 1900 року. Влітку 1902 року корабель був переведений до Севастополя для добудови та озброєння (остаточно добудований у 1904 році). "Князь Потьомкін-Таврійський" був більш досконалим кораблем, корабельний інженер А.Е. Шотт використав проєкт панцерника "Три святителі" (12480 т) за основу і за рахунок виграшу у вазі при тій же водотоннажності, досягнутого застосуванням нового сорту броні, подвоїв число 152-мм гармат середнього калібру, прикрив тонкою бронею носовий край і влаштував скоси бронепалуби до бортів. Панцерник мав довжину – 113 м, ширину – 22, 2 м, швидкість ходу – 16 вуз., водотоннажність – 12 тис. т., товщину броні – 229-254 мм, дві гарматні башти (по дві гармати калібру 305 мм у кожній), 16 – 152-мм гармат, 14 – 75-мм гармат, п’ять торпедних апаратів. Дальність плавання становила до 2000 морських миль. Корабель взяв участь у Першій світовій війні, був 1919 року підірваний англійськими військами, а 1923 року – розібраний на метал.

Останнім ескадреним панцерником, збудованим Адміралтейством у Миколаєві, став «Святий Євстафій» (закладений у 1904 році, 1910 року вступив до строю). Він був схожим з панцерником «Князь Потьомкін-Таврійський», але мав дещо більшу довжину та водотоннажність. Корабель брав участь у Першій світовій війні, 1919 року виведений зі строю англійськими військами при відступі з Севастополя, 1922 року розібраний на метал.

Після закриття Адміралтейства у 1910 році будівництво панцерників у Миколаєві припинилось.

Remove ads