Паньківський Костянтин Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Паньківський.

Кость Панькі́вський (14 квітня 1855, с. Ришкова Воля, Ярославський повіт, Австрійська імперія — 16 листопада 1915, Київ, Російська імперія) — український громадський діяч, журналіст і видавець. Член управи товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руського Товариства Педагогічного».

Костянтин Федорович Паньківський
Псевдо	Кость Паньківський
Народився	14 квітня 1855(1855-04-14) с. Ришкова Воля
Помер	16 листопада 1915(1915-11-16) (60 років) м. Київ
Країна	Австрійська імперія  Австро-Угорщина
Діяльність	громадський діяч, журналіст і видавець
Галузь	журналістика[1], видавнича справа[1], освіта[d][1], економіка[1] і філантропія[1]
Alma mater	Q11710598?[2]
Знання мов	українська[1], німецька і польська
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Посада	директор музеюd
У шлюбі з	Осипою (з Федаків) Паньківською[3]
Діти	Кость, Степан, Марія[3]
Нагороди	Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Учасники з'їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.

Навчався в університетах Львова і Відня. Брав активну участь в українському студентському русі. Був адміністратором і редактором відділу новин газети «Діло». В 1888–1906 — управитель інституту святого Миколая для учнів. Член управи товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руського Товариства Педагогічного», з 1904 — директор музею «Просвіти». Після заснування «Просвіти» у Києві (1906) передав для її бібліотеки близько 1500 томів різноманітної літератури. Редагував журнали «Письмо з Просвіти», «Читальня», «Зоря», «3еркало» (1891–1893), «Батьківщина» (1897), «Дзвінок» (1899–1900). Видавав книжкову серію «Дрібна бібліотека». Підтримував тісні зв'язки з Б. Грінченком, П. Грабовським, М. Драгомановим, С. Єфремовим, М. Коцюбинським, А. Кримським.

Паньківський був одним із зачинателів кооперативного руху в Галичині, з 1898 року — директор «Крайового Союзу Кредитового» (Центробанку). Засновник і певний час редактор фахового журналу «Економіст».

Під час російської окупації Галичини у 1914—1915 роках Паньківський перебував у Львові. В червні 1915 року за наказом російського генерал-губернатора Г. Бобринського разом з іншими відомими представниками української інтелігенції та греко-католицького духовенства був депортований до Києва, де й помер 16 листопада того ж року.

Родина

• Дружина: Осипа (з Федаків) Паньківська — вчителювала у львівській школі імені Пірамовича, в українській школі вправ при Державній учительській семінарії м. Львова. Була членкинею багатьох жіночих гуртків товариства «Просвіта»^[3].
• Старший син: Паньківський Кость — голова УНР у вигнанні.
• Молодший син: Паньківський Степан — вояк Легіону Українських Січових Стрільців, який під час Листопадового чину у Львові 1 листопада 1918 року з групою стрільців УСС встановив на міській ратуші синьо-жовтий український прапор. Вояк Української Галицької армії.
• Донька: Паньківська Марія.
• Брат: Паньківський Северин Федорович — український актор.

Відзнаки

У 1908 році Кость Паньківський був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа^[4].