Парнок Софія Яківна

Парнок Софія Яківна (30 липня (11 серпня) 1885(18850811), Таганрог – 26 серпня 1933, Каринське, Московська область) – російська поетеса, перекладачка, критикиня та лібретистка Срібної Доби, відома також як «російська Сафо».

Парнок Софія Яківна
Парнок София Яковлевна
1922 рік
Ім'я при народженні	София Яковлевна Парнох
Псевдонім	Андрій Полянин
Народилася	30 липня (11 серпня) 1885(1885-08-11) Таганрог
Померла	26 серпня 1933(1933-08-26) (48 років) Каринське, Московська обл. ·інфаркт міокарда
Поховання	Введенське кладовище
Громадянство	Російська імперія,  СРСР
Національність	росіянка
Діяльність	поетеса, перекладачка, критик, лібретист
Сфера роботи	поезія, творче та професійне письмоd[1] і перекладацтво[d][1]
Alma mater	Бестужевські курси і Маріїнська гімназія
Знання мов	російська[2][3]
Мова творів	російська
Роки активності	1906—1933
Напрямок	Срібна Доба
Батько	Yakov Parnokhd
Брати, сестри	Valentin Parnakhd і Тараховська Єлизавета Яківна
У шлюбі з	Vladimir Volkenshteynd
Сайт: Неофіційний сайт шанувальників (рос.)
Парнок Софія Яківна у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

Життєпис

Софія Парнок (справжнє прізвище Парнох) народилася у місті Таганрог в заможній єврейській обрусілій родині. Батько – Яків Соломонович Парнох, власник аптеки, почесний громадянин Таганрога, мати – Олександра Абрамівна Парнох, лікарка. Брат – поет, музикант, перекладач Валентин Парнах, сестра – поетеса Єлизавета Тараховська.

Рання смерть матері при народженні близнюків Валентина та Єлизавети, а також другий шлюб батька, що одружився з їх гувернанткою, дуже вплинула на Софію, зробила життя в батьківському домі назавжди нестерпним, а стосунки з батьком відчуженими та напруженими.

Після закінчення із золотою медаллю Таганрозької Маріїнської гімназії (1894—1903) Парнок рік жила у Швейцарії, де навчалася у Женевській консерваторії, після повернення у Росію займалася на Бестужевських курсах, жила з подругою Надією Поляковою до 1907 року.

У вересні 1907 року одружується за юдейським обрядом з В. М. Волькенштейном, але у 1909 році розриває шлюб. Після цього звертає свої почуття виключно на жінок, лесбійська тематика вельми характерна для її лірики. У 1909 році переїжджає до Москви, пізніше приймає православ’я.

У 1914 році подорожує до Англії, Німеччини та Італії з Іраїдою Альбрехт.

Софія Парнок в юності

У жовтні 1914 року відбувається знакова подія у житті Парнок — знайомство з видатною російською поетесою Мариною Цвєтаєвою. Їх бурхливий роман, що продовжувався аж до лютого 1916-го року, значно вплинув на становлення обох жінок як поетес і дав неабиякий творчий поштовх. Цвєтаєва присвятила Парнок збірку віршів «Подруга» («Под лаской плюшевого пледа», «Хочу у зеркала, где муть…»). У першу збірку Парнок «Вірші», що вийшла у 1916 році і зустріла позитивні відгуки критики, увійшло декілька віршів, присвячених Марині.

У 1917 році з Людмилою Ерарською виїхала до м. Судак (Крим). Там пережила Жовтневу революцію, війну в Криму, напівголодне існування. У 20-ті роки, коли її, разом з А. Герцик, заарештували, Софія захворіла на сухоти.

У 1925 через смерть близької подруги, Аделаїди Герцик, здоров’я Софії погіршується, важким також залишається фінансовий стан. У той же час, Парнок щаслива у відносинах з Ольгою Миколаївною Цубербілер, якій присвячує збірку «Упівголоса» (1928 рік).

У 1931-му році знайомиться зі своєю «Сивою музою», вченою-фізиком Ніною Вєдєнєєвою, присвячує їй цикли «Велика Ведмедиця» та «Непотрібне добро» (1932)

Починаючи від зими 1932-го року тяжко хворіє, прикута до ліжка. 25 серпня 1933 року у 48-літньої Софії Парнок в селі Керенське під Москвою стається гострий інфаркт, наступного дня вона помирає. Похована 29 серпня 1933 року на Введенському (Німецькому) кладовищі у Москві, Лефортово.

Родина Софії Парнок:

• Парнох, Валентин Якович — брат, російський поет, перекладач, музикант, танцюрист, хореограф, зачинатель російського джазу.
• Тараховська, Єлизавета Яківна — сестра, російська поетеса, перекладачка.
• Парнох, Олександр Валентинович — племінник, письменник.
• Максим Олександрович Парнок — внучатий племінник, художник, педагог.

Творчість

У 1906 році починає друкувати вірші, схвально сприймані критикою. Пізніше знайомиться зі світилами російської інтелігенції, як-от: Софія Чацкіна та Яків Сакер, О. Блок, М. Кузмін, В. Іванов, Ф. Сологуб, М. Волошин, Анна Ахматова.

З 1913 року співпрацювала з журналом Північні нотатки, де, крім віршів, публікувала переклади з французької та критичні статті під псевдонімом Андрій Полянін. Літературну критику Парнок високо цінувало сучасне їй мистецьке коло; її статті відрізнялися рівним, доброзичливим тоном, виваженою оцінкою переваг і своєрідності конкретної поезії та особистості, що стоїть за нею. Парнок належать стислі і чіткі характеристики творчості Мандельштама, Ахматової, Ходасевича, Ігоря Сєвєряніна та інших провідних поетів і поетес 1910-х рр.; Визнаючи талант ряду акмеїстів, вона, однак, відкидала акмеїзм як школу. Парнок належить (не характерний для неї за тоном, але показовий для її уявлень про мистецтво) один з найяскравіших виступів проти Валерія Брюсова, «що грає роль великого поета» (1917).

У Судаку після 1917 року знайомиться з композитором А. Спендіаровим і за його проханням розпочинає роботу над лібрето опери «Алмаст», у той же час продовжуючи публікувати власні вірші.

У 1922 році, повернувшись до Москви, займалася літературною і перекладацької роботою. Була однією з засновників об'єднання «Ліричне коло» і кооперативного видавництва «Вузол».

Протягом 1929—1930-рр. триває утвердження опери «Алмаст», у Великому театрі. 24 червня відбулася її тріумфальна прем’єра, яка засвідчила талант Софії.

Парнок не примикала до жодного з провідних літературних угруповань. Вона критично ставилася як до новітніх течій в сучасній їй літературі, так і до традиційної школи. Її поезію відрізняє майстерне володіння словом, широка ерудиція, музичний слух. У її останні збірки проникають розмовні інтонації, відчуття «повсякденності» трагедії; багато віршів присвячені дослідниці теоретичної фізики Ніні Вєдєнєєвій — «Сивій музі».

Публікації

• «Вірші». - Пг.: Тип. Р. Голік і А. Вільборг, 1916. - 80 с.
• «Троянди Пиєрії». - М.-Пг.: Творчість, 1922. - 32 с.
• «Лоза»: Вірші 1922 / Обл. В. Фаворського. - М.: Шиповник, 1923. - 45 с.
• «Музика». - М.: «Вузол», 1926. - 32 с.
• «Упівголоса», вірші 1926-1927, - М.: Вузол, 1928. - 63 с.
• «Збірка віршів» / Підгот. текстів, вступ. ст. и комент. С. В. Полякової. - Ann Arbor: Ардіс, 1979.
• «Парнок Софія. Збірка творів.» / Вст. стаття, підготовка тексту і примітка С. Полякової. - СПб: Інапрес, 1998. - 544 с. - ISBN 5-87135-045-3.
• «Софія Парнок. Вірші» / / Строфи століття. Антологія російської поезії. / Під. ред. Є. Євтушенко. - М.: Поліфакт, 1999. - ISBN 5-89356-006-X.
• «Софія Парнок. Вірші» / / Від символістів до оберіутів. Поезія російського модернізму. Антологія. У 2 кн. Кн 1. - М.: Елліс Лак, 2001. - 704 с. - ISBN 5-88889-047-2.

Пам'ять

На похороні Софії Парнок були Борис Пастернак, Густав Шпет, Ольга Цубербілер, Людмила Ерарська, Ніна Вєдєнєєва, Владислав Ходасевич, Володимир Волькенштейн та ін. У некролозі В. Ходасевич написав: «Нею було видано багато книг, невідомих широкій публіці - тим гірше для публіки».

У 2002 році в рамках проекту «АЗІЯ +» співачка, поетеса і композиторка Олена Фролова випустила CD пісень на вірші Парнок «Вітер з Віоголоси».