Парфьонов Денис Анатолійович

Дени́с Анато́лійович Парфьо́нов^[1] (нар. 4 травня 1995(19950504)^[2], м. Дніпропетровськ — пом. 29 липня 2022, селище Оленівка, Донецької області) — український військовослужбовець, старший солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув у полоні внаслідок терористичного акту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120. Кавалер ордена «За мужність» ІІ та ІІІ ступеня (відповідно, 2023 р., посмертно і 2022 р.)^[3].

Денис Парфьонов Денис Анатолійович Парфьонов
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	4 травня 1995(1995-05-04) м. Дніпропетровськ, Україна
Смерть	29 липня 2022(2022-07-29) (27 років) Оленівка, Донецька область, Україна (Масове вбивство військовополонених російськими окупантами)
Поховання	м. Дніпро, Україна
Псевдо	«Море»
Військова служба
Роки служби	2015—2018, 2021—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна (з 2014) Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (з 2022) Битва за Маріуполь (2022)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Денис Парфьонов народився 4 травня 1995 року в м. Дніпропетровську (нині – м. Дніпро). З дитинства був наполегливим, любив справедливість і завжди йшов до своєї мрії. У школі обожнював футбол, коли став старшим, захопився боксом та змішаним бойовим мистецтвом.

Закінчив Вище професійне училище № 17 м. Дніпропетровська^[4]. Згодом заочно навчався у Білоцерківському національному аграрному університеті^[5].

2015 року був прийнятий на військову службу за контрактом до ОЗСП «Азов» НГУ. За три роки повернувся до цивільного життя, зустрів у Дніпрі кохану дружину, став батьком.

За рік до повномасштабної війни повернувся на службу до ОЗСП «Азов» НГУ, обіймав посаду оператора-навідника. Мріяв забрати сім’ю до себе в Маріуполь, але цім планам не судилося здійснитися…

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Денис разом із побратимами тримав оборону Маріуполя, 5 травня 2022 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

	«Навіть у таких жахливих умовах син знаходив хвилинку для СМС-повідомлення, щоб написати, що з ним все добре. Підтримував дружину і завжди молив її, щоб вона берегла їхнє маленьке щастя, яке він так безмежно любив…».
— Інна Олексіївна, мати Дениса

Після боїв за Маріуполь і героїчної оборони території металургійного комбінату «Азовсталь» 20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Денис вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю»^[6]. Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині – Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в’язницю.

Докладніше: Масове вбивство полонених в Оленівці

У ніч на 29 липня 2022 року прийняв мученицьку смерть у полоні внаслідок масового вбивства військовополонених, влаштованого окупантами у колонії в Оленівці^[2][7].

16 січня 2023 року мати Дениса викликали до Києва, де Інна Олексіївна упізнала тіло свого єдиного сина за татуюванням: на стегні правої ноги ледь виднілося зображення корабля… 22 січня у столичному крематорії на Байковому кладовищі відбулася прощальна церемонія, влаштована однополчанами за традиціями «Азова». Наступного дня прах старшого солдата Парфьонова було поховано у рідному Дніпрі.

Родина

У Дениса залишилися мама, дружина, маленький син Матвій^[8].

Нагороди

• орден «За мужність» ІІІ ступеня (5 травня 2022 р.)  – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3];
• орден «За мужність» ІІ ступеня (3 листопада 2023 р., посмертно)  – за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[9].

Джерела

• Денис Парфьонов // Платформа пам'яті Меморіал
• Курцановська Ганна Мій єдиний син мріяв жити зі свою родиною у Маріуполі. Дениса Парфьонова вбили росіяни в Оленівці // Свої — 2023. — 22 липня.