Паскуале Станіслао Манчіні

Паскуале Станіслао Манчіні (17 березня 1817, с. Кастель-Баронія — 26 грудня 1888, Рим) — італійський державний і політичний діяч, дипломат, правознавець, професор.

Паскуале Станіслао Манчіні
італ. Pasquale Stanislao Mancini
Ім'я при народженні	італ. Pasquale Stanislao Mancini
Народився	17 березня 1817(1817-03-17)[1]  Кастель-Баронія, Провінція Авелліно, Кампанія, Італія[2][3]
Помер	26 грудня 1888(1888-12-26)[1] (71 рік)  Рим, Королівство Італія[2][3]
Країна	Королівство Італія  Сардинське королівство  Королівство Обох Сицилій
Діяльність	правник, політик, дипломат, викладач університету, адвокат, журналіст, міністр освіти, міністр юстиції, міністр закордонних справ
Alma mater	Неапольський університет імені Федеріко II
Галузь	право[4], міжнародне право[4], політична діяльність[4] і журналістика[4]
Заклад	Римський університет ла Сапієнца
Посада	Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], minister of Justice of the Kingdom of Italyd, міністр суспільної освіти Королівства Італіяd, член Палати депутатів Сардинського королівстваd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], President of the Institut de Droit Internationald[6], President of the Institut de Droit Internationald[6] і President of the Institut de Droit Internationald
Науковий ступінь	лауреат[d][5]
Членство	Інститут міжнародного права[7] Інститут міжнародного права
Партія	Historical Leftd
Рід	Mancini familyd
У шлюбі з	Laura Beatrice Mancinid
Діти	Grazia Pierantoni-Mancinid
Нагороди
Паскуале Станіслао Манчіні у Вікісховищі

Біографія

Вивчав право в Неаполі, багато писав для місцевих газет і журналів і зазнав значної популярністі і впливу.
У 1848 році допоміг переконати неаполітанського короля Фердинанда II включитися у війну з Австрією.

Був членом парламенту, двічі відмовлявся від міністерського портфеля, а після приходу до влади реакціонерів став захищати політичних в'язнів-лібералів. За цю свою діяльність Манчіні сам опинився під загрозою арешту і змушений був виїхати в Турин, де отримав посаду професора місцевого університету і став наставником сардинского принца Умберто.

• 
  Commentario del Codice di procedura civile per gli Stati sardi, 1855