Патрушев Микола Платонович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Патрушев.

Микола Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев; нар. 11 липня 1951(19510711), Ленінград, Російська РФСР) — російський державний діяч, керівний працівник органів держбезпеки. З 14 травня 2024 року помічник Путіна ^[1].

Микола Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев)
Микола Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев)
Секретар Ради Безпеки Російської Федерації
12 травня 2008 — 12 травня 2024
Президент	Дмитро Медведєв Володимир Путін
Попередник	Ігор Іванов
Наступник	Сергій Шойгу
Директор Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації
9 серпня 1999 — 12 травня 2008
Президент	Борис Єльцин Володимир Путін Дмитро Медведєв
Попередник	Володимир Путін
Наступник	Олександр Бортніков
Народився	11 липня 1951(1951-07-11) (74 роки)  Ленінград, РРФСР, СРСР
Відомий як	інженер, політик
Громадянство	Росія
Національність	росіянин
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний морський технічний університетd і Академія Федеральної служби безпеки Російської Федерації
Діти	Дмитро Патрушев
Професія	агент спецслужби
Звання	Генерал армії
Нагороди	Орден святого благовірного великого князя Димитрія Донського Заслужений співробітник органів безпеки Російської Федераціїd
Медіафайли у Вікісховищі

Секретар Ради Безпеки Російської Федерації з 12 травня 2008 року до 12 травня 2024 року. Генерал армії (2001). Герой Російської Федерації (2001). Директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації у 1999–2008 роках. Змінив на цій посаді Путіна і перебував на посаді протягом двох президентських термінів. Очолював ФСБ Росії майже 9 років, тобто довше, ніж будь-який керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ СРСР протягом 15 років.

Пішов у відставку після інавгурації президента Д. А. Медведєва. У 2004–2009 роках — президент Всеросійської федерації волейболу.

Життєпис

Народився 11 липня 1951 року, у місті Ленінград (сучасний Санкт-Петербург) в сім'ї військового моряка.^[2] Батько — Платон Гнатович Патрушев (1918—1995) службовець у ВМФ з 1938 року. Член ВКП (б) з листопада 1939 року. Учасник Другої світової війни, член екіпажу есмінця «Грозящий» Балтійського флоту, згодом обіймав посаду заступника командира есмінця «Деятельний» з політичного виховання. Нагороджений медалями «За оборону Ленінграда». Мати, Антоніна Миколаївна, за освітою хімік, була медсестрою в радянсько-фінську війну. Після війни працювала в будівельній організації.

Освіта

Навчався в середній школі № 211 в одному класі з головою Вищої ради партії «Єдина Росія» Борисом Гризловим.^[3] У 1974 році закінчив приладобудівний факультет Ленінградського кораблебудівного інституту, після чого працював інженером в інститутському конструкторському бюро.^[4] У 1974—1975 роках — слухач вищих курсів КДБ при РМ СРСР в Мінську.

Кар'єра в КДБ-ФСБ

Країни, в яких Микола Патрушев потрапив під санкції

З 1975 року — в контррозвідувальному підрозділі управління КДБ СРСР по Ленінградській області: молодший оперуповноважений, начальник міськвідділу, заступник начальника райвідділу, начальник служби по боротьбі з контрабандою та корупцією.^[5] Закінчив річні курси підвищення кваліфікації при Вищій школі КДБ СРСР.

Був начальником управління КДБ Російської Федерації по Карелії у ранзі полковника. Згідно колишньому аналітику КДБ, пізніше американському консультанту з безпеки Юрію Швецю, під час своєї служби у ленінградському управлінні КДБ, Микола Патрушев був фахівцем з організації полювання та риболовлі для керівництва. Такий «єгер» був практично в кожному управлінні КДБ, вивозив начальство на природу, та «накривав поляну», тим самим чим займався майор Путін на посаді завклубу офіційного представництва КДБ в НДР в місті Дрезден^[6].

Директор ФСБ (1999–2008). Змінив на цій посаді В. В. Путіна і знаходився на посаді протягом його двох президентських термінів. Очолював ФСБ понад 8 років, тобто довше, ніж який би то не був керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ протягом 15 років. Пішов у відставку після інавгурації Президента Д. А. Медведєва, його змінив А. В. Бортніков.

Причетність до резонансних справ

В ході тривалого судового розслідування вбивства колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка в 2006 році, вищим судом Лондона в січні 2016 оприлюднено висновок про причетність до нього президента РФ Володимира Путіна та секретаря Ради безпеки РФ, тодішнього голови ФСБ Миколи Патрушева^[7].

На початку 2018 фігурував у ЗМІ як причетний до контрабанди кокаїну з посольства Росії в Аргентині^[8].

6 квітня 2018 року включений до списку санкцій США серед 17 урядовців та 7 бізнесменів з Росії^[9].

За даними програми журналістських розслідувань «Схеми» (Радіо Свобода), 7 січня 2020 року прибув до Оману для ймовірної зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським.^[10]

Російський політолог Андрій Піонтковський вважає очевидною причетність Патрушева до вибухів житлових будинків у Росії як інструменту приходу Путіна до влади в Росії, а також висловлює припущення про ймовірність планування ним подібних диверсій на території Криму в разі планування повномасштабного вторгнення Російських військ в Україну^[11].

Погляди

Активно підтримує агресивну імперську політику Росії і є справжнім патріотом клану Путіна та його кадебістських традицій^[12]. Вважає спецоргани, такі як ЧК, КГБ «…свого роду, нашим новим дворянством»^[13].

Дотримується імперського міфу про те, що нібито єдиною метою США є позбавити Росію її природних багатств, оскільки США «воліли б, щоб Росії не існувало взагалі»^[14].

Стосовно України, він вважає Революцію гідності заколотом, військовим путчем, організованим і проведеним за американські гроші: «…Якби не цей переворот, нічого було б не сталося в Криму і на східній Україні». В той же час, американці «…не дбали, що там станеться на Україні, їм треба було вчинити тиск на Росію, що вони й роблять… На відміну від ІДІЛ, яка є терористичною організацією, в Донецькій і Луганській області нема терористичних груп. Це громадянський конфлікт…у відповідь на акти звірства, які там чиняться [українцями]. Але ми не можемо закрити кордон і влаштувати блокаду. Ми вже зробили все, що було необхідно… Ми не розуміємо, чому Україна така вперта. Нічого поганого з ними не станеться, якщо вони запровадять цей договір (Мінськ-2). Але вони не хочуть сісти за стіл переговорів і домовитися з представниками донецьких і луганських збройних угруповань. Це ключове питання»^[15].

Родина

• Батько — Платон Гнатович Патрушев.
• Мати — Антоніна Миколаївна Патрушева.

• Дружина — Олена Миколаївна Патрушева.
  • Старший син — Дмитро, російський політичний діяч, міністр сільського господарства РФ з 18 травня 2018. Голова правління Россільгоспбанку (2010—2018), член ради директорів Газпрому. За звітами СБУ, Дмитро Патрушев організував масове викрадення зерна з тимчасово окупованих регіонів України^[16]. За матеріалами справи, з початку повномасштабної війни за координації російського урядовця окупанти вивезли до країни-агресора понад 4 млн тонн українських зернових культур на загальну суму понад 23 млрд гривень. Розслідування встановило, що йдеться про масштабне розгарбування окупантами агропідприємств на тимчасово захоплених територіях Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей^[17]. Зазначається, що у подальшому награбовану сільгосппродукцію ворог реалізовував "тіньовим флотом" РФ до країн Близького Сходу та Північної Африки під виглядом російського товару^[16][18].
  • Молодший син — Андрій, випускниу академії ФСБ 2003. В 2006 році отримав посаду заступники директора Роснафти Ігоря Сєчіна^[19]. Наразі входив до складу управління компанії Газпром нефть.
• Брат — Віктор Гнатович Патрушев.
  • Племінник — Володимир, голова компанії Гідроприбор^[20].

Державні нагороди

• Герой Російської Федерації (присвоєно закритим Указом Президента РФ від 15 березня 2000 року (за іншими даними від 14 січня 2002 року).
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (2006).
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня.
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня.
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня
• Орден Мужності.
• Орден «За військові заслуги».
• Орден «За морські заслуги» (2002)
• Орден Пошани (2011)
• Медалі РФ, в тому числі Медаль Ушакова.
• Лауреат Державної премії Російської Федерації імені Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова в галузі військової науки (2009).
• Орден Богдана Хмельницького III ст. (Україна, 23 травня 2001) — за вагомий внесок у розвиток співробітництва між Федеральною службою безпеки Російської Федерації та Службою безпеки України у боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом.^[21] 9 червня 2022 року рішенням РНБО «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» безстроково позбавлений державних нагород України, інших форм відзначення.^[22]

Див. також

• ФСБ підриває Росію