Пауліно Алькантара

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алькантара.

Пауліно Алькантара (ісп. Paulino Alcántara; нар. 7 жовтня 1896, Ілоіло — пом. 13 лютого 1964, Барселона) — іспанський футболіст філіппінського походження, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер та лікар.

Пауліно Алькантара
Пауліно Алькантара
Пауліно Алькантара у 1910-ті роки
Особисті дані
Повне ім'я	Пауліно Алькантара Р'єстра
Народження	7 жовтня 1896(1896-10-07)[1]
	Ілоіло, Генерал-капітанство Філіппіни, Іспанія
Смерть	13 лютого 1964(1964-02-13)[1][2] (67 років)
	Барселона, Іспанія
Зріст	170 см
Громадянство	Іспанія
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
?-1912	«Галено»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1912–1916 «Барселона» 47 (55) 1916–1918 «Богеміан Спортінг» 23 (24) 1918–1927 «Барселона» 130 (145)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1915–1924 Каталонія 4 (4) 1917 Філіппіни 2 (1) 1921–1923 Іспанія 5 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1951 Іспанія
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Є одним з найкращих нападників за всю історію футбольного клубу «Барселона», забивши за клуб 369 м'ячів у 357 офіційних і товариських іграх^[3], а також наймолодшим гравцем «Барси», який коли-небудь виходив на поле.

Клубна кар'єра

Дебют в 15 років

Пауліно Алькантара народився 7 жовтня 1896 року в місті Ілоїло на Філіппінах, які тоді були частиною Іспанської імперії в родині каталонця і філіппінки^[4], але пізніше з батьками переїхав до Іспанії. Пауліно виріс у Барселоні і спочатку грав за клуб «Галено», перш ніж його виявив Жоан Гампер, який відвів юного Пауліно в «Барселону». Його дебют в команді відбувся в матчі чемпіонату Каталонії проти клубу «Катала» 25 лютого 1912 року. На той момент Пауліно було лише 15 років, 4 місяці і 18 днів. У тому матчі «Барселона» виграла з рахунком 9:0, а Алькантара забив перші три м'ячі. Алькантара став першим філіппінським і взагалі азійським гравцем в європейському клубі.

Серед його одноклубників на той момент були такі футболісти як Франціско Бру, Джек Грінвелл і Рома Форнс. Пауліно допоміг клубу завоювати Кубок Іспанії у 1913 році і перемогу в чемпіонаті Каталонії 1916 ріку.

Повернення на Філіппіни

У 1916 році Алькантарі з батьками довелося ухвалити рішення повернутися на Філіппіни, які на той час вже належали США. Там Пауліно продовжив свої дослідження в області медицини, але не забув про футбол і став виступати за клуб «Богеміан Спортінг Клаб» з Маніли. У 1917 року Пауліно представляв збірну Філіппін на чемпіонаті Далекого Сходу на іграх у Токіо. 10 вересня 1917 року Алькантара допоміг збірній Філіппін обіграти збірну Японії з рахунком 15:2, ця перемога є найбільшою для збірної Філіппін. Пауліно також представляв Філіппіни на міжнародних турнірах у настільний теніс. Тим часом «Барселона» не могла завоювати головних трофеїв у його відсутність, і тоді клуб заявив, що поверне Алькантару в Іспанію. Пауліно в той час хворів малярією і, мабуть, відмовився приймати призначені ліки до тих пір, поки його батьки не дозволять йому повернутися в Іспанію.

Золота доба

Пауліно_Алькантара під час виступів за «Барселону».

Повернувшись в Іспанію, Пауліно повернувся в «Барселону». До цього часу колишній капітан команди, а тепер і головний тренер Джек Грінвелл вирішив поекспериментувати з Пауліно, виставивши його на поле в лінію захисту, але протести з боку вболівальників спонукали Грінвелла повернути Алькантару в лінію нападу. У 1919 році Пауліно допоміг клубу виграти ще один чемпіонат Каталонії. Клуб також досяг фіналу кубка Іспанії, але в ньому поступився в додатковому таймі клубу «Аренас Хечо» з рахунком 2:5. У 1920 році «Барселона» знову виграла чемпіонат Каталонії і кубок Іспанії, а Алькантара відзначився двома м'ячами у фіналі кубка Іспанії проти «Атлетіка Більбао», матч завершився з рахунком 2:0.

Останні перемоги «Барселони» ознаменували початок першої золотої ери, коли клуб домінував як в чемпіонаті, так і в кубку, а Пауліно був частиною цієї золотої ери. У 1922 році Алькантара забив два м'ячі у фіналі кубка Іспанії проти «Реал Уніону», матч закінчився перемогою «Барселони» з рахунком 5:1. В фіналі кубка Іспанії 1926 року Пауліно забив вирішальний м'яч у додатковий час у матчі проти «Атлетіко Мадрида» і підсумковий рахунок зафіксував перемогу «Барселони» з рахунком 3:2.

Виступи за збірні

Алькантара в 1915 році дебютував у складі збірної Каталонії. У період між 1915 і 1924 роком Пауліно провів принаймні 6 ігор і забив 4 м'ячі. Проте підтвердження цієї статистики не збереглося, можливо Пауліно зіграв і забив більше. Граючи в збірних Каталонії і Філіппін, де він провів 5 матчів і забив 14 голів^[4].

У 1920 році Алькантара був обраний для представлення Іспанії на Олімпійських іграх, які повинні були пройти в бельгійському місті Антверпен. Замість олімпійських ігор Алькантара волів залишитися вдома і продовжувати здавати медичні іспити. Зрештою Пауліно дебютував за збірну Іспанії у віці 25 років 7 жовтня 1921 року в матчі проти збірної Бельгії, забивши обидва м'ячі в зустрічі. Згодом Алькантара 6 раз зіграв за збірну Іспанії і забив 6 м'ячів.

Кар'єра тренера

У 1927 році після завершення кар'єри гравця, Пауліно у віці 31 року став лікарем. 5 липня 1927 року «Барселона» зіграла товариський матч проти збірної Іспанії, на честь Алькантари. Пізніше Пауліно виконував функції директора клубу між 1931 і 1934 роком.

У 1930-ті роки вступив до Іспанської фаланги, був волонтером і брав участь у численних військових операціях фашистських військ Франсіско Франко. Під час іспанської громадянської війни, Алькантара був лейтенантом першого фашистського батальйону бригади легіонерів Чорні стрільці (ісп. Frecce Nere). З чорними стрільцями Алькантара служив на фронтах Гвадалахари, Арагону і Каталонії. 26 січня 1939 року разом з військами Хуана Ягуе увійшов у Барселону. Після громадянської війни в Іспанії, Пауліно Алькантара жив в Барселоні. Під час диктатури Франсіско Франко, Алькантара був начальником Falange Española Tradicionalista y de las Juntas de Ofensiva Nacional Sindicalista^[5].

У 1951 року Алькантара був одним з трьох кандидатів на пост головного тренера збірної Іспанії і отримав його, проте при ньому збірна провела лише три матчі: зі збірною Швейцарії (6:3), Бельгії (3:3) і Швеції (0:0). Потім він передав тренерський пост своєму колишньому партнеру по команді — легендарному Рікардо Саморі.

Помер 13 лютого 1964 року на 68-му році життя у місті Барселона.

Статистика виступів

Клубна кар'єра

Клуб	Сезон	Чемпіонат Каталонії		Кубок Іспанії		Інші[6]		Разом		Товариські матчі		Всього
		Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи
Барселона	1911/12	1	3	0	0	0	0	1	3	1	3	2	6
	1912/13	0	0	2	0	1	2	3	2	6	13	9	15
	1913/14	6	2	0	0	2	1	8	3	23	19	31	22
	1914/15	6	4	0	0	2	1	8	5	14	20	22	25
	1915/16	10	20	4	4	-	-	14	24	10	9	24	33
	1917/18	0	0	0	0	2	0	2	0	4	5	6	5
	1918/19	12	12	5	5	-	-	17	17	18	25	35	42
	1919/20	9	15	3	3	-	-	12	18	25	30	37	48
	1920/21	8	7	0	0	-	-	8	7	10	12	18	19
	1921/22	8	19	3	8	-	-	11	27	11	15	22	42
	1922/23	8	7	0	0	-	-	8	7	27	27	35	34
	1923/24	7	4	7	9	-	-	14	13	35	26	49	39
	1924/25	2	0	2	0	-	-	4	0	11	5	15	5
	1925/26	14	4	6	3	-	-	20	7	7	7	27	14
	1926/27	3	2	4	2	-	-	7	4	10	7	17	11
Всього за кар'єру		94	99	36	34	7	4	137	137	212	223	349	360

Титули і досягнення

• Чемпіон Каталонії: (10)

«Барселона»: 1913, 1916, 1919, 1920, 1921, 1922, 1924, 1925, 1926, 1927

• Володар Кубка Іспанії (5):

«Барселона»: 1913, 1920, 1922, 1925, 1926

• Володар Кубка Піренеїв: (2)

«Барселона»: 1912, 1913