Пейко Микола Іванович

Микола Іванович Пейко (12 (25) березня 1916, Москва — 1 липня 1995, Москва) — російський композитор, диригент, педагог. заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Лауреат двох Державних премій.

Пейко Микола Іванович
Народився	12 (25) березня 1916[1]  Москва, Російська імперія[1]
Помер	1 липня 1995(1995-07-01)[1][2][3] (79 років)  Москва, Росія[1]
Поховання	Домодєдовське кладовищеd
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	композитор, музичний педагог
Alma mater	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Знання мов	російська
Заклад	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Членство	Спілка композиторів СРСР
Жанр	опера
Нагороди
IMDb	ID 1195935

Біографія

В 1933—1937 роках навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у І. В. Способіна (теоретичні дисципліни).

В 1940 закінчив Московську консерваторію, де навчався у Н. Я. Мясковського (композиція), М. П. Ракова (оркестровка), В. А. Цуккермана (аналіз музичних форм).

У 1943 Пейко почав викладати в консерваторії, спочатку як асистент Д. Д. Шостаковича та Миколи Мясковського, а незабаром очолив власний композиторський клас. Пейко також був керівником композиторської кафедри в Інституту імені Гнесіних (з 1958 — професор). Належить до числа найбільших композиторів-симфоністів Росії ХХ століття. Н. Пейко — один з найавторитетніших після Мясковського композиторів-педагогів московської композиторської школи. Здобув репутацію видатного енциклопедиста свого часу. Виховав понад 50 композиторів, серед яких Юрій Абдоков, Софія Губайдуліна, Олексій Ларін та інші.

Н. І. Пейко помер 1 липня 1995 в Москві. Похований на Домодєдовському кладовищі поруч із дружиною, Іриною Михайлівною Пейко-Оболенською.

Творчість

Стиль пов'язаний з традиціями російської та західної симфонічної музики, в тому числі — творами М. Я. Мясковського. У пізній період творчості експериментував з дванадцятитоновою технікою, залишаючись прихильником традиційного ладо-тонального мислення. Твори композитора відрізняються яскравою та вишуканою оркестровкою та поетичною глибиною. Цикл симфоній Пейко належить до числа найбільш значущих в європейській симфонічної культурі ХХ століття. Композитор володів рідкісним аналітичним даром, що сприяло написанню ряду блискучих критичних статей і есе, в тому числі про 27-му симфонію Мясковського, інструментальні мініатюри О. Мессіана, В. Лютославського та ін. Великий вплив на творче мислення композитора мало його серйозне (впродовж усього життя) захоплення шахами.

Основні твори

Балети

• «Жанна д'Арк» (1953—1955)
• «Абакаяда» (1983)

Ораторії

• «Ніч царя Івана» (1967, перероблена в оперу)
• «Днів давніх бій» (1981)

Оркестрові твори

• Дев'ять симфоній (1945, 1946, 1957, 1965, 1968, 1972, 1980, 1986, 1992)
• Концерт для фортепіано з оркестром (1943—1947)
• Симфонічна сюїта «З російської старовини» (1948)
• «Молдавська сюїта» (1949—1950)
• Сім п'єс на теми народів СРСР (1950)
• Дві концертні сюїти для скрипки та оркестру (1953, 1968)
• Симфонічна балада (1956)
• «З якутських легенд» (1940—1957)
• Концерт-симфонія (1974)
• Еонцерт для гобоя та камерного оркестру (1983)
• «12 афоризмів та постлюдія» (1993)
• Концерт для малої домри та оркестру (1967)

Камерні твори

• Фортепіанний квінтет (1961)
• Чотири струнних квартети (1962, 1965,…)
• «Легенда» для кларнета і арфи та ін.
• Пісні, романси, музика до театральних постановок та кінофільмів

Опера

• «Айхилу»

Музика до фільмів і мультфільмів

• «Швидка допомога» (1949, мультфільм)
• «У лісовій гущавині» (1954, мультфільм)
• «Казка про попа і наймита його Балду» (1956, мультфільм)
• «На початку століття» (1961)

Нагороди та премії

• Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964)
• Державна премія — за 1 симфонію
• Державна премія — за «Молдавську сюїту» для симфонічного оркестру
• орден Трудового Червоного Прапора (28.12.1946)
• медалі