Перипетія

Перипетія (грец. περιπέτεια — «несподіваний поворот», «раптова подія») несподіваний поворот у сюжеті літературного твору; раптова зміна, ускладнення в якійсь події або в чиємусь житті.

Перипетія співпричетна до категорії можливого, вона — структурований компонент епічних (пригодницький роман) та драматичних сюжетів, передовсім з яскраво вираженою інтригою, яка особливо характерна для М. Куліша («Патетична соната»), І. Кочерги («Майстри часу»).

У своєму трактаті «Поетика» Аристотель визначив перипетію як «перетворення дії в її протилежність». За словами Аристотеля, перипетія разом з анагноризмом є найважливішими елементами фабули.

Перипетія (грец. περιπέτεια) — в античній міфології раптове зникнення удачі у справах, що виникає як реакція богів на надмірно самовпевнену поведінку героя. Надалі призводить до божественної відплати — немезису (дав.-гр. Νέμεσις)^[1].

Див. також

• Анагноризм
• Deus ex machina

Джерела

• Словник літературознавчих термінів [Архівовано 16 грудня 2009 у Wayback Machine.]

Посилання

• Перипетія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 203.