Петрушевський Олександр Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петрушевський.

Олександр Васильович Петрушевський (9 жовтня 1898, Лунінець, нині Берестейська область Білорусі — 21 жовтня 1978, Москва) — радянський воєначальник білоруського походження, генерал-полковник (1954), Герой Радянського Союзу (1944).

Олександр Васильович Петрушевський
Петрушэўскі Аляксандр Васільевіч
Народження	15 вересня 1898(1898-09-15)  Лунинець, Пінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Смерть	21 жовтня 1976(1976-10-21) (78 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Національність	білорус
Країна	СРСР
Приналежність	Російська імперія →  СРСР
Рід військ	піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1918-1960
Партія	КПРС (1976)
Звання	Генерал-полковник
Командування	46-та армія (СРСР)
Війни / битви	Друга світова війна: Битва за Москву, Битва на Курській дузі, Корсунь-Шевченківська операція
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За взяття Відня» Медаль «За визволення Праги» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Біографія

Білорус, народився в сім'ї залізничника. Закінчив гімназію. Учасник Першої світової війни, закінчив школу прапорщиків, дослужився до звання поручика^[1]. У Червоній армії з 1918 року, учасник Громадянської війни в Росії. Після війни командував батальйоном, закінчив курси «Постріл» (1923) і Військову академію імені М. В. Фрунзе (1928). Пізніше служив командиром пои курсах «Постріл», з 1935 року — начальник штабу 20-ї стрілецької дивізії. У 1938 році закінчив Академію Генерального штабу.

У січні 1938 — травні 1941 року — заступник начальника штабу Білоруського (із літа 1940 — Західного) військового округу. Із 5 травня 1941 року — начальник штабу 13-ї армії.

Німецько-радянська війна

З початком німецько-радянської війни комбриг Петрушевський продовжував бути начальником штабу 13-ї армії. На цій посаді він брав участь у Білостоцько-Мінській і Смоленській битвах, обороні Могильова, битві за Москву, Курській битві.

Із грудня 1943 по березень 1945 року — командир 104-го стрілецького корпусу. На цій посаді відзначився під час Корсунь-Шевченківської і Яссько-Кишинівської операцій. За успішний наступ у Румунії 13 вересня 1944 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу^[1].

Із березня 1945 року — командувач 46-ї армії 2-го Українського фронту. Брав участь у взятті Відня.

Післявоєнний період

До червня 1946 року генерал-лейтенант Петрушевський продовжував командувати 46-ю армією. Із червня 1946 по лютий 1947 року він був начальником штабу Закавказького військового округу. У 1947—1950 роках — викладач у Військовій академії та головний військовий радник у Болгарії. У 1950—1953 роках — начальник штабу Західно-Сибірського військового округу, у 1953—1957 роках — військовий радник у Китаї, у 1957—1959 роках — начальник Військової академії. Із 1960 року — у відставці, жив і помер у Москві.

Військові звання

• Полковник (1935)
• Комбриг (1939)
• Генерал-майор (1941)
• Генерал-лейтенант (1943)
• Генерал-полковник (1954)

Нагороди

Герой Радянського Союзу (13 вересня 1944 року). Був нагороджений трьома орденами Леніна, п'ятьма орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова 2-го ступеня, орденом Кутузова 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями «XX років РСЧА», «За взяття Відня», «За визволення Праги», «20 років перемоги у Великій вітчизняній війні», «30 років Радянської Армії та Флоту», «40 років Збройним силам СРСР», «50 років Збройним силам СРСР».