Пецька патріархія

Пе́цький патріарха́т (сербохорв. Пећка патријаршија, Pećka patrijaršija) — історична східно-православна автокефальна помісна церква з центром у місті Печ, існувала з 1346–1463, потім повторно 1557–1766. Розглядається як період Сербської православної церкви.

Пецький патріархат сербохорв. Пећка патријаршија Pećka patrijaršija
Дата заснування	1346
Статус	автокефальний
У складі	Східної православної церкви
Дата ліквідації	1766
Центр	Печ, Сербське князівство
Основна юрисдикція	Сербське царство,  Земля Бранковича,  Сербська деспотовина і Османська імперія
Літургічна мова	церковнослов’янська
Музична традиція	візантійська
Церковний календар	юліанський

Історія

Перший патріархат

Перша незалежна сербська церква заснована у 1219 р Саввою І Сербським. Він спочатку був архієпископом Жичським, потім Печським.

Стефан Душан, під час громадянської війни у Візантії у 1346, оголосив себе імператором сербів і при підтримці Тирновської патріархії підняв рівень підопічної йому Печської архієпіскопії до патріархату, оголосивши першим патріархом Іоаникія ІІ.

Після завоювання Смедерево у 1459 та підпорядкування Сербії Османській імперії, патріархат був ліквідований, приходи Печського патріархату передані під керівництво Охрідської архієпіскопії.

Другий патріархат

Кордони Печського патріархату у XVI—XVII ст.

Лише через 100 років, брати Соколовичі — Макарій та Мехмед-паша — змогли добитися відновлення Печського патріархату.

Турки, даючи дозвіл на відновлення патріархату у 1557 намагалися таким чином зміцнити владу султана в сербських землях, у першу чергу у прикордонні з католицькими підданими Австрійської імперії.

Печський патріарх Арсеній ІІІ Черноєвич (правив 1674—1690) під час Великої турецької війни активно підтримував Австрію і навіть погрожував відлученням від церкви православних, що співчували туркам^[1]. Після успішних дій турок у 1690, тисячі косівських сербів на чолі зі своїм Патріархом переселилися до Угорщини, де була заснована Карловацька митрополія^[2].

Велике переселення сербів у 1690 значно послабило незалежність Печського патріархату. У результаті, в рамках політики елінізації, що проводила Османська імперія, у 1766 Печський патріархат був знову ліквідований^[3], а сербські приходи були передані під керівництво Константинопольського патріархату^[4]. Призначенням єпископів у сербські землі тепер займалися фанаріоти^[5].

Кордони

Територія, що знаходилася під юрисдикцією Печського патріархату охоплювала Моравську Сербію, Банат та Трансільванію.

До складу єпархії включені західно-болгарські землі, у тому числі на ті, ще сьогодні знаходяться Кюстендил, Самоков, Рильський монастир^[6], Мехомія та Банско. Патріархат також контролював землі сучасного Косова та Сучасної Македонії.