Планетарна передача

Планета́рна переда́ча (епіциклічна передача, планетарний механізм) — зубчаста передача, в якій геометричні осі одного або декількох зубчастих коліс (сателітів), підтримуваних водилом, є рухомими по концентричній відносно центрального колеса траєкторії^[1]. Планетарну передачу з одним ступенем вільності називають звичайною (типовою), планетарну передачу з двома ступенями вільності називають диференціалом. Застосовуються в транспортних і вантажопідйомних машинах, приводах верстатів тощо.

Планетарний механізм

Елементи планетарної передачі

Деталі планетарного механізму мають спеціальні назви^[1]:

• зубчасте колесо із зовнішніми зубами, розташоване в центрі механізму, називають центральним або сонячним;
• колесо зі внутрішніми зубами називають короною або епіциклом;
• колеса, осі яких рухомі, називають сателітами;
• рухому ланку, на якій встановлено сателіти, називають водилом. Її на кінематичних схемах зазвичай позначають або цифрою, або латинською буквою h.

Види планетарних передач

Планетарна передача в дії. Водило нерухоме

До типових планетарних передач належать:

• однорядний планетарний механізм (планетарний механізм Джемса);
• дворядний планетарний механізм (механізм Давида):
  • з одним зовнішнім і одним внутрішнім зачепленням;
  • з двома зовнішніми зачепленнями;
  • з двома внутрішніми зачепленнями.

• 
  Однорядний планетарний механізм
• 
  Дворядний планетарний механізм з двома зовнішніми зачепленнями.
• 
  Дворядний планетарний механізм з двома внутрішніми зачепленнями

Див. також

• Планетарний кривошип^[en]
• Циклоїдальний привід