Поволоцький Михайло Абрамович

Михайло Абрамович Поволоцький (1896(1896), місто Олександрівськ Катеринославської губернії, тепер місто Запоріжжя — розстріляний 15 січня 1938, місто Воронеж, тепер Російська Федерація) — радянський діяч, відповідальний секретар Кременчуцького губернського комітету КП(б)У.

Поволоцький Михайло Абрамович
Народився	1896(1896) місто Олександрівськ Катеринославської губернії, тепер місто Запоріжжя
Помер	15 січня 1938(1938-01-15) місто Воронеж, тепер Російська Федерація
Національність	єврей
Партія	ВКП(б)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Поволоцький.

Біографія

Народився в родині адвоката. Навчався чотири роки у середньо-технічному училищі міста Олександрівська та один рік у вечірній гімназії.

З січня 1913 до квітня 1914 року давав приватні уроки в Олександрівську Катеринославської губернії.

Член Партії соціалістів-революціонерів з серпня 1913 до березня 1914 року.

У травні 1914 — травні 1916 року — секретар загальноміської лікарняної каси в місті Керчі.

З травня 1916 до жовтня 1917 року — рахівник лікарняної каси трубопрокатного заводу міста Катеринослава.

У 1917 році закінчив екстерном гімназію в Катеринославі.

Член РСДРП(б) з червня 1917 року.

З серпня 1917 до березня 1918 року — член Катеринославського комітету РСДРП(б).

У жовтні 1917 — лютому 1918 року — секретар революційного трибуналу в Катеринославі.

З лютого до березня 1918 року служив рядовим загону Червоної гвардії міста Катеринослава.

У березні — квітні 1918 року — заступник голови міського відділу народної освіти міста Ростова-на-Дону.

У квітні 1918 року заарештований білогвардійцями в Ростові-на-Дону, втік в Українську Державу, де до серпня 1918 року перебував на підпільній більшовицькій роботі.

З серпня до жовтня 1918 року — співробітник бюро друку Ради народних комісарів РРФСР у Москві.

З жовтня 1918 року служив у Червоній армії, учасник громадянської війни в Росії. У жовтні 1918 — січні 1919 року — завідувач відділення інформації та зв'язку політичного відділу Південного фронту.

У січні — серпні 1919 року — завідувач політичного відділу 9-ї армії РСЧА.

У серпні 1919 року — член революційного воєнного трибуналу Південного фронту.

У серпні 1919 — березні 1920 року — військовий комісар штабу 8-ї армії РСЧА.

З березня до квітня 1920 року — заступник начальника політичного управління Кавказької Трудової армії.

У квітні 1920 року перебував у розпорядженні Революційної військової ради Південно-Західного фронту.

З квітня до серпня 1920 року — начальник політичної секції військ району Південно-Західного фронту.

З серпня до жовтня 1920 року — начальник політичної секції військ тилу 13-ї армії РСЧА.

У жовтні 1920 — січні 1921 року — помічник командувача військ внутрішньої служби (ВНУС) Української СРР із політичної частини.

У березні 1921 року — завідувач відділу агітації та пропаганди Кременчуцького губернського комітету КП(б) України.

У березні — липні (за іншими даними — листопаді) 1921 року — відповідальний секретар Кременчуцького губернського комітету КП(б) України.

У січні 1922 — жовтні 1923 року — член колегії Народного комісаріату закордонних справ Української СРР.

З жовтня 1923 року служив у Червоній армії.

У жовтні 1923 — березні 1924 року — військовий комісар 8-го стрілецького корпусу РСЧА.

У березні 1924 — березні 1925 року — військовий комісар штабу Західного фронту РСЧА.

У березні 1925 — жовтні 1926 року — начальник статистично-юридичного відділу головного управління РСЧА.

У жовтні 1926 — жовтні 1930 року — член військової колегії Верховного суду СРСР.

З жовтня 1930 до лютого 1933 року навчався в історико-партійному Інституті червоної професури.

У лютому 1933 — вересні 1934 року — начальник політичного відділу Кіровської машинно-тракторної станції (МТС) Одеської області.

У січні 1935 — травні 1936 року — директор Воронезького вівчарського радгоспного тресту.

З травня 1936 до 13 серпня 1937 року — завідувач Воронезького обласного відділу народної освіти.

З серпня до 14 вересня 1937 року лікувався в психіатричній лікарні імені Ганнушкіна у Москві.

14 вересня 1937 року заарештований органами НКВС СРСР в психіатричній лікарні імені Ганнушкіна та звинувачений в «активній участі в антирадянській право-троцькістській диверсійно-терористичній організації» (ст. 58-7 («шкідництво»), 58-8 («терор»), 58-11 («участь в антирадянській організації») КК РРФСР). 15 січня 1938 року виїзною сесією Воєнної колегії Верховного суду СРСР у Воронежі засуджений до розстрілу. Розстріляний того ж дня.

3 грудня 1957 року рішенням Воєнної колегії Верховного суду СРСР вирок скасовано і справу припинено через відсутність складу злочину; посмертно реабілітований.