Повстання татар-липків

Повстання на Липці — повстання 1672 року кількох кавалерійських корогв (полків) татар-липків, які служили у військах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої з XIV століття. Безпосередньою причиною повстання була заборгованість із заробітною платою, хоча свою роль також зіграло посилення обмежень їхніх давніх привілеїв і релігійної свободи.^[1][2][3]

Повстання татар-липків
Країна	Річ Посполита
Місце розташування	Поділля
Момент часу	1672
Учасник(и)	татари-липки
Командир	Ян III Собеський і Александр Кричинський

Фон

Цецорська битва (1620), у якій татари-липки воювали проти Османської імперії на боці Речі Посполитої.

Татари-липки — група татар, які оселилися у Великому князівстві Литовському в XIV столітті, а згодом — у Речі Посполитій. Вони отримали шляхетський статус і воювали на польсько-литовському боці в Грюнвальдській битві.^[4] У Речі Посполитій вони утворювали особливу військову спільноту, зберігаючи при цьому свою мусульманську релігію та татарські традиції.^[4]

До цього повстання татари-липки сумлінно служили Речі Посполитій і вважалися одними з кращих і найбільш відданих її вояків. На початку XVI століття емісари Кримського ханства намагалися схилити їх до зради Речі Посполитої і отримали відповідь:

Ні Бог, ні Пророк не наказують вам грабувати, а нам не наказують бути невдячними. Перемагаючи вас, ми вбиваємо звичайних бандитів, а не наших братів.^[5]

Згодом татари-липки воювали на польсько-литовському боці проти османів і Кримського ханства в Цецорській битві, першій битві під Хотином, і проти сил Мехмеда Абази-паші в польсько-османській війні 1633 року^[6].

Проте становище татар у складі Речі Посполитої погіршилося в другій половині XVII ст. Повстання Хмельницького та московське вторгнення до Литви знищили значну частину татарських засобів до існування. Водночас у війнах проти різноманітних загарбників Річ Посполита залучала багато іноземних, нелипківських татар, найманців, які в умовах хаосу та слабкої дисципліни часто грабували місцеві господарства та володіння. Це, у поєднанні зі зростаючими наслідками Контрреформації та пов'язаним із цим зменшенням традиційної релігійної свободи в Речі Посполитій^[7], призвело до того, що річпосполитська шляхта^[8] все частіше вороже ставилася до всіх татар, у тому числі до липків. Кульмінацією цього стало прийняття кількох законів у 1667 році, які скасовували татарські привілеї та обмежували їхні релігійні свободи. Зокрема, нові закони обмежували просування татар на військові посади, а також забороняли будівництво нових мечетей у Руських воєводствах Речі Посполитої. Зрештою сейм ухвалив, що татарським воякам має бути виплачена лише четверта частина платні (це стосувалося й волоських частин).

Заворушення серед Липків призвели до того, що 1668 року польський король Ян Казимир, незадовго до свого зречення, скасував ці закони.^[9] Але образа була зроблена, і, що особливо важливо, заробітна плата так і не була виплачена, як було обіцяно.

Повстання

Юзеф Брандт, «Битва з татарами», бл. 1890 рік

У повстанні брало участь від 2000 до 3000 татарських вояків, хоча точна кількість не встановлена.^[10] Примітно, що повстали лише ті татарські загони, які служили у війську Корони, але не ті, що служили у війську Великого князівства Литовського.^[11] Деякі джерела також стверджують, що до повстання приєдналася невідома кількість чермисів, які через повстання Хмельницького також були позбавлені засобів існування.^[6]

В результаті повстання липки стали підданими османського султана Мехмеда IV. Спочатку повсталі загони об'єдналися з козацьким гетьманом Петром Дорошенком, союзником Османської імперії, і чекали передбачуваного вторгнення султанської армії до Речі Посполитої. Під час кампанії польсько-османської війни повстанці служили провідниками та розвідниками для основної армії султана, оскільки вони добре знали місцевість, і в результаті завдали великої шкоди польсько-литовським військовим зусиллям. Лідер заколоту, ротмістр (ротамайстер) Александр Кричинський, був призначений султаном беєм Бару в нагороду за його втечу.^[11]

Поки основна турецька армія облягала Кам'янець-Подільський, татарські загони грабували й спалювали околиці Поділля. Кілька разів липки, одягнені в польські уніформи, в'їжджали верхи в польські села як союзники, а потім швидко атакували і захоплювали здивованих жителів.^[3][12] Після падіння Кам'янця султан оселив навколо нього частину липків, а пізніше, після закінчення повстання, це були, як правило, татари, які не повернулися до Речі Посполитої. Кам'янецькі липки досі дотримуються своїх окремих традицій.^[3]

Однак незабаром більшість рядових татарських вояків під командуванням Кричинського стали незадоволені своєю долею під владою султана. Того ж місяця, коли впав Кам'янець, деякі з сотників Кричинського надіслали таємного листа до польського гетьмана Яна Собеського, в якому містилися десять умов, за яких татари були готові повернутися на бік Речі Посполитої. Спочатку ця пропозиція була відкинута.^[3]

Повторне входження до Речі Посполитої

«Араз» Герб татарської шляхти. Зверніть увагу на півмісяць у верхній частині бунчука. Герб липків часто включав мотиви, пов'язані з ісламом

Зрештою, заколот був недовгим. Литовські та польські татари звикли займати привілейовані позиції в Речі Посполитій і користуватися багатьма особистими свободами. У результаті їм було важко прийняти суворе і абсолютне правління султана.^[6] Крім того, територія навколо Бара, яку вони разом зі своїм командиром віддали османам, була бідною та спустошеною війною і не представляла великої цінності для звичайних вояків.^[10] Ще 1673 року в Барі збунтувалися татарські вояки, схопили та вбили Кричинського.^[11] У той же час польські та литовські війська почали переломити хід війни з турками і досягли багатьох успіхів (наприклад, у другій битві під Хотином^[13]). У 1674 році гетьман Ян Собеський взяв Бар, який захищали липки. Однак замість того, щоб покарати заколотників, він дозволив їм повернутися до колишньої служби.^[14] Під час польсько-шведської війни Собеський командував полком татарської кавалерії чисельністю 2000 осіб, і в результаті татари та Собеський дуже поважали один одного.^[15][16] Більшість липків повернулися до лав польсько-литовської армії та воювали до кінця польсько-османської війни на боці Речі Посполитої. Останні повстанські загони липків були знову прийняті до служби в Речі Посполитій 1691 року.

Наслідки

1679 року завдяки старанням Собеського, теперішнього короля Польщі, сейм відновив татарські привілеї та релігійні свободи, а заборгованість виплачувалась землею (частина якої походила з приватних володінь Собеського).^[1] Більшість наданих володінь перебувала у східній Польщі і була надана на вічність в обмін на гарантію майбутньої військової служби (яка належним чином виконувалася в усіх наступних війнах).^[17] Звичайні вояки отримували невеликі господарства, а старшини — більші земельні наділи. Одна з місцевих легенд розповідає, що король пообіцяв одному особливо видатному ротмістру, Олеєвському, стільки землі, скільки він зможе об'їхати на коні за один день.^[11]

Мечеть у Бохониках, одному з сіл, переданих татарам після повстання

У наступні роки липки залишалися вірними Речі Посполитій. Вони воювали разом із Собеським під час його порятунку Відня у 1683 році (де татарський полковник Самуїл Мірза Кжечовський врятував життя короля в наступній битві під Парканами).^[15] Татари-липки, які воювали під Віднем, носили в шоломах гілку соломи, щоб відрізнятися від татарів, які воювали під керівництвом Кара Мустафи на турецькому боці. Липки, які відвідують Відень, традиційно одягають солом'яні капелюхи на честь участі своїх предків у прориві облоги Відня.

У період поділів Польщі вони у кількох повстаннях боролися за польську та литовську незалежність.^[1][18] Вони також служили в польській армії після того, як Польща відновила свою незалежність, і воювали проти нацистської Німеччини у Другій світовій війні.^[18]

В літературі

• Повстання та пов'язана з ним польсько-османська війна формують передісторію третьої частини історичної трилогії Генрика Сєнкевича (який сам був татарином-липком) «Пожежа в степу».

Повстання липків в Національному архіві Великої Британії

Національний архів Великої Британії, документи державних секретарів: державні документи за кордоном. СП 82/12

«Польський наступ на Кам'янець; великий турецький конвой, що прямував з Валахії в напрямку Кам'янця, атакований русинським воєводою за наказом польського короля, який потім поверне на Бар, сильне місто, в гарнізоні якого було багато литовців і татар, що повстали проти польської корони». Фоліо 170, що охоплює 27 листопада — 7 грудня 1674 року.

"Польська королева побувала в Тарнові; у Баррі головні офіцери беззастережно здалися польському королю, який послав майже 12 000 татар до Литви, турків до Кам'янця, а намісника до хана; Могилів та інші міста капітулювали, польське військо йшло до їхні зимові квартири, за винятком того, що Кам'янець має бути «охопленим». Фоліо 180, що охоплює період з 14 по 24 грудня 1674 р.

Див. також

• Татари-липки
• Іслам у Польщі
• Іслам в Литві