Полонський Андрій Матвійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Полонський.

Андрі́й Матві́йович Поло́нський (* 1893(1893) — † 16 травня 1933, Київ) — курбасівський актор, педагог, театральний і громадський діяч, відомий за роботою в мистецькому об'єднанні «Березіль» та театрі «Кийдрамте».^[1] Деякий час був актором Молодого театру (Леся Курбаса).^[2] Обирався членом УЦР 1-го і 2-го складу. Засновник лялькового театру у Борисполі.

Полонський Андрій Матвійович
Народився	листопад 1893
Помер	16 травня 1933(1933-05-16) Київ
Діяльність	актор, театральний і громадський діяч, педагог
Відомий завдяки	член Української Центральної ради 1-го і 2-го складу
Батько	Полонський Матвій Тимофійовичd
У шлюбі з	Онацька Віра Дем'янівна
Діти	Муза Полонська

Життєпис

В молодості Андрій Полонський був актором «Молодого театру», заснованого Лесем Курбасом.

У 1910-х разом з дружиною Вірою Онацькою-Полонською переїхали до Борисполя, де працювали на вчительській ниві. Андрій Матвійович викладав природознавство.

У 1917 році Андрій Полонський обирався членом Української Центральної ради 1-го і 2-го складу.

7 жовтня 1923 Віра Онацька за дорученням Л. Курбаса очолила Бориспільську театральну студію «Березоля» — п'яту агітаційну майстерню (модель театру для села).^[3] Андрій Матвійович був призначений її заступником. «П'ята агітаційна майстерня, — зазначав Ю. Смолич, — готувала прообраз пересувного театрального колективу для села; у найбільш досконалих портативних формах і принципах ставились вистави кожної п'єси, а не просто спеціально (для села) створювались примітизовані малі постанови».^[4] Виїжджали студійці з виставою і на села. Через групу активу на чолі з Полонським студія підтримувала тісний зв'язок з райсільбудом і кількома сільськими драмгуртками.^[5]

У Борисполі Андрій Матвійович заснував ляльковий театр.^[6] Це був шкільний театр «Петрушка» при семирічці. За трьохрічне існування театр багато разів виступав у селах і містечках, мав велику популярність не лише серед дітей, але і серед дорослих. Один його спектакль «Вечір за колективізацію» призначався саме для дорослих.

У 1929—1930 рр. Андрія Матвійовича з дружиною кілька разів заарештовують і відпускають.

У 1933 році родина переїхала до Києва. 16 травня того ж року у сорокарічному віці Андрій Матвійович помирає від туберкульозу легенів.^[7][8]

Його дружина в майбутньому пережила важкі часи повторного арешту, висилення на поселення. Повернувшись до Борисполя після війни, вона прожила там до березня 1969 року.