Полтавський соцький

Полта́вський со́цький (Коли́ б я був полта́вський со́цький) — узагальнена назва різних варіантів української жартівливої народної пісні.

Опис

Пісня «Полтавський соцький» була досить поширеною в Україні. Парубки співали їх на всіх вечорницях. За твердженням Олекси Воропая, пісня з'явилася як реакція на обіцянки соціалістів побутувати «рай на землі». Оскільки народ не довіряв таким ідеям, він висміював їх.^[1]

Проте коріння пісні «Полтавський соцький» варто шукати у надзвичайно популярних в народі небилицях, що мають давніше походження. З часом зазнала найрізноманітніших варіацій, зокрема «Якби я був Одеським мером».

Слова

Найпопулярніша пісня цього типу була «Коли б я був полтавський соцький». Її виконували майже в кожному повіті. За словами дослідників, ледь не кожне село співало свого «Полтавського соцького».^[1]

Полтавський варіант

Коли б я був полтавський соцький, Багато б дечого зробив, Зробив би так, щоби жилося Всім людям добре, напримір: Поставив б я скрізь дерева Медових пряників самих, І ніжки з холодцю, свинячі, Щоб з часником росли на них. Замість лози — росли б ковбаси, А листя все було б — млинці, Земля була б з самої каші Та з добрих свіжих потрохів. У Чорнім морі — запіканка, Сивуха б у річках текла, В Дунай би напустив слив'янки, А дно зробив би я із скла. Ставки б з сметаною стояли, З лемішки з салом береги, В ставках вареники б стирчали: Товсті, гарячі і пухкі…

Усі криниці — з добрим квасом, Та й на печі, щоб не ходить, Щоб чоловік з похмілля часом Міг до безтями його пить. Одежі вже було б не треба, Панам не треба кунтушів, Ходили б, як святі по небі, В одних сорочках, без штанів. Усі жінки і молодиці Знову дівчатами були б: Тонкі, високі, блідолиці. Погані в світі не жили б. А ми сиділи б та гойдались, Мов діти в люльці уночі, Спокійно б раю дожидались, Задерши ноги на печі… Ну, годі!.. Треба б замовчати, Щоб хто ще шиї не набив… Коли б я був полтавський соцький, Усе б дочиста це зробив.[2]

Див. також

• Соцький