Польський цвинтар (Житомир)

Пóльський цви́нтар (пол. Cmentarz polski w Żytomierzu або пол. Cmentarz rzymskokatolicki w Żytomierzu) — історичне кладовище у м. Житомирі, пам'ятка історії, архітектури та монументального мистецтва місцевого значення.

Польський цвинтар
Центральний вхід на кладовище
Інформація про цвинтар
50°16′07″ пн. ш. 28°37′49″ сх. д.H G O
Країна	Україна
Розташування	Житомир
Відкрито	1762
Закрито	1976
Площа	9 гектар
Кількість поховань	2222 (описаних)
Адреса: майдан Руднянський, 8, м. Житомир, 10003
Польський цвинтар Польський цвинтар (Україна)
Польський цвинтар у Вікісховищі

Див. також: Польський цвинтар (Монте-Кассіно)

Історія

Таблиця із зазначенням ділянок

Вид на Охрімову гору з залишками поховань, 1863

Після Люблінської унії 1569 року місто увійшло до складу Речі Посполитої, а у 1775 році уряд Польщі визнав Житомир одним із столичних міст. З переходом Житомира до складу Російської держави у 1804 р. місто стало столицею Волинської губернії. Відповідно до політики царського уряду з початку XIX ст. край активно заселяється вихідцями з Польщі з метою поширення у Росії землеробства і промисловості. Проведений у 1884 р. перепис населення виявив, що в Житомирському повіті проживало тоді 39578 поляків, що становило 13,9 % усіх мешканців повіту та було найвищим показником у губернії.^[1]

Перший відомий некрополь житомирських християн, православних та католиків, знаходився на Охрімовій горі, на лівому березі річки Кам'янки. Дата заснування некрополя невідома, але ще у 1930-х рр. дослідниками було зафіксовано поодинокі кам'яні хрести з напівстертими написами 16-17 століть.^[2] У 1788 році на католицькому кладовищі побудували каплицю Святого Миколая з усипальницею.^[3]

Під впливом просвітницьких течій, з гігієнічних міркувань, по всій Європі ліквідовувалися міські кладовища, місця для поховань облаштовують за межами міст. Відтак, у 1799 році польська громада купила на території Нової Рудні (нині вулиця Короленка) ділянку, на якій у 1800 році було засноване нове католицьке кладовище. Багатьох померлих було ексгумовано та перенесено з Охрімової гори на нове місце. Найстаріше відоме поховання, що збереглося до нашого часу — фрагмент надгробку Юзефіни Скальцовської (1816 рік).^[4]

У 1840 році на кладовищі побудували каплицю Святого Станіслава. У тому ж році у нову каплицю перенесли останки з каплиці Святого Миколая. Каплиця Святого Станіслава була зруйнована під час Другої світової війни та відбудована вже на початку 2000-х.

Таблиця на вхідній брамі, що збереглася до нашого часу, засвідчує, що цвинтар поділявся на дев'ять ділянок, кожна з яких носила ім'я небесного покровителя, зокрема на ділянці Святої Софії хоронили духовенство, на безкоштовній ділянці Святого Вінцента — незаможних людей. З часом, у зв'язку із збільшенням поховань, виникла потреба у збільшенні площі кладовища, відтак у 1938 році управа кладовища звернулося до міської влади з відповідним проханням. Згоди на збільшення території цвинтара не була надана, як наслідок, почалася масова ліквідація старих могил, що тривало аж до його закриття у 1976 році.^[4]

Вважається, що образ цього кладовища надихнув письменника Володимира Короленка на написання творів «У поганому товаристві» («Діти підзмелля») (1885) та «Історія мого сучасника» (1910).^[1]

Опис

Кладовище має площу 9 га, розташоване на пагорбах над річкою Кам'янкою. Територія озеленена, є штучні насадження та залишки дубово-соснового лісу віком понад 200 років.^[5]

У 1994—1995 групою студентів Кафедри Архітектури і Охорони історичних будівель Свентокшицької політехніки у м. Кельце (Польща) на чолі з доктором Тадеушем Рудковським було здійснено інвентаризацію та опис 2222 пам'ятників. Під час дослідження було виявлено, що абсолютна більшість надгробків зроблена з каменю твердих порід — граніт, лабрадорит та габро. Більше половини надгробків представляють дві моделі — «хрест на пні дерева» та «хрест на скельках». У межах цвинтаря розташовані катакомби: більш нові (1907 рік) — за брамою, ліворуч, більш старі (80-ті роки 19 століття) — поблизу каплиці.^[4]

Серед фігурних скульптур зберігся надгробний мармуровий пам'ятник на могилі Станіслави Пашковської (1875—1903) у вигляді ангела, що стоїть навколішки біля хреста. Серед нечисленних металевих надгробків слід відмітити поховання Ельжбети Урбановської (1854 рік) у неоготичному стилі, що має вигляд вежі з ажурними елементами. Цікавою з точки зору форми є склеп-піраміда над похованням Юзефи Липської (1893), облицьованими сірими гранітними плитами. На деяких надгробках збереглися позначки місцевих майстрів, зокрема Генріха Олішкевича та Вацлава Длоугі.^[6]

За весь час існування кладовища значна увага його охороні не приділялася, багато поховань було пограбовано, зруйновано та знищено. Відновлене частково, потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт, впорядкування та благоустрою.^[2][4][7]

• 
  Склеп-піраміда
• 
  Поховання Ельжбети Урбановської
• 
  Надгробок на могилі Станіслави Пашковської
• 
  Родинне поховання Захорських
• 
  "Хрест на скельках"
• 
  Старі катакомби
• 
  Нові катакомби
• 
  Дорога до каплиці

Поховані

• Юліуш Зарембський (1854—1885) — видатний польський піаніст і композитор, учень Ференца Ліста.
• Леонард Страшинський (1828—1879) — художник, академік Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Працював у галузі літографії, писав портрети та жанрові твори.
• Єжи Олізар (1858—1913) — внук сенатора каштеляна Королівства Польського Нарциза Олізара.
• Едвард Галлі (1834—1898) — лікар, колекціонер.
• Марія Пустовойтова (1818—1888) — мати відомої діячки польського національно-визвольного руху Анни Пустовойтової.
• Павлина Грабовска (бл. 1817—1892) — дружина Міхала Грабовського, письменника та літературного критика.
• Ян та Анна Педеревські — батько та мачуха піаніста Ігнація Яна Падеревського.
• Марія Класс-Казановська (1857-1898) — художниця, учениця Войцеха Ґерсона.
• Броніслав і Станіслав Матиєвич-Мацеєвич (1882,1888—1911) — брати, одні з перших авіаторів у Російській імперії. Загинули під час показового польоту на аероплані.
• Кароль Антоній Недзялковський (1846—1911) — римо-католицький релігійний діяч, єпископ.
• Лонгін Жарновецький (1842—1915) — луцько-житомирський єпископ.
• Анджей Федукович (1875—1925) — священник, жертва сталінського терору^[4][7].

• 
  Поховання Юліуша Зарембського
• 
  Могила Анджея Федуковича
• 
  Поховання єпископа Недзялковського
• 
  Ділянка з похованнями родини Галлі
• 
  Могила Броніслава і Станіслава Матиєвич-Мацеєвич
• 
  Поховання Лонгіна Жарновецького
• 
  Фрагмент надгробка Павлини Грабовської
• 
  Могила художниці Марії Класс-Казановської
• 
  Могила батька та мачухи Ігнація Яна Падеревського на Польському цвинтарі у Житомирі