Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Польсько-литовська війна
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Польсько-литовська війна 1920 року — збройний конфлікт між Польщею і Литвою через територіальні суперечки з приводу Віленського краю.
Remove ads
Причини війни
Узагальнити
Перспектива
У 1918 році внаслідок розпаду Російської імперії та поразки Німецької імперії в Першій світовій війні Литва та Польща здобули незалежність. Політична верхівка Литви (Тариба) хотіла збудувати незалежну Литву в її історичних межах. Водночас політичні кола відновленої Польської держави прагнули відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Литва, на думку поляків, мала б знову опинитися в складі федерації з Польщею.
Каменем спотикання між Польщею і Литвою стало питання Вільнюса (Вільно) і Віленської області. Вільнюс був давньою столицею Литви, однак місто було дуже полонізоване. Більшість населення Вільнюса складали поляки і євреї. Місцеві поляки вороже ставилися до ідеї незалежності Литви і прагнули приєднання Вільно і Віленської області до складу Польщі. Польський уряд їх підтримував.
У січні 1919 року, напередодні взяття Вільнюса Червоною армією, місцеві поляки підняли антилитовське повстання. Литовці були змушені залишити місто, однак поляки не змогли втримати владу у своїх руках через прихід більшовиків.
Улітку 1919 року польські війська розбили більшовицькі частини і ліквідували Литовсько-Білоруську радянську республіку. Вільно знову опинилося під владою Польщі.
Remove ads
Початок війни
Узагальнити
Перспектива
Під час наступу польської армії в союзі з частинами Симона Петлюри в Україні під час радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у м. Вільнюсі і великими територіями на південному сході від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла м. Вільно, 19 липня — м. Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) у м. Вільно 28 серпня вступили литовські війська.
22 вересня польські війська розпочали новий наступ, що місцями супроводжувався сутичками між польськими і литовськими частинами. Після форсування річки Німан в районі міста Друскінінкай польські частини 25 вересня зайняли м. Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй в м.Сувалки 7 жовтня 1920 року було підписано договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, яка розмежувала б литовські та польські території. Отже, більша частина Віленського краю опинилася під контролем Литви.
Remove ads
Виступ Желіговського
Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року, але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли м. Вільно. 12 жовтня Люціан Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, уповноважений вирішувати долю краю)[1]. Бойові дії на вимогу Ліги Націй було припинено після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.
Наслідки війни
За резолюцією Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, ухваленою 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, ухваленого Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі[2].
Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки 1937 року. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частину Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви було передано частину Віленського краю та частину території БРСР.
Remove ads
Див. також
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads