Поляков Олександр Маркович

Олекса́ндр Ма́ркович Поляко́в (нар. 27 вересня 1945, Москва) — радянський і американський фізик-теоретик^[5], спочатку працював в Інституті теоретичної фізики імені Л. Д. Ландау^[ru] у Чорноголовці, а від 1989 року — в Принстонському університеті.

Поляков Олександр Маркович
рос. Александр Маркович Поляков
Народився	27 вересня 1945(1945-09-27) (80 років)  Москва, СРСР
Країна	Росія[1][2]  СРСР  США
Діяльність	фізик, професор, фізик-теоретик
Alma mater	Факультет загальної та прикладної фізики МФТІd Інститут теоретичної фізики імені Л. Д. Ландау РАНd[3]
Галузь	фізика
Заклад	Принстонський університет Інститут теоретичної фізики імені Л. Д. Ландау РАНd
Науковий керівник	Карен Тер-Мартиросян
Відомі учні	Книжник Вадим Генріхович
Аспіранти, докторанти	Vladimir Dotsenkod
Членство	Національна академія наук США Російська академія наук Академія наук СРСР Французька академія наук Американська академія мистецтв і наук[4]
Батько	Поляков Марк Якович
Мати	Ada Polyakovad
Нагороди	премія Гарві (2010) медаль Оскара Клейна (1996) медаль Лоренца (1994) Physics Frontiers Prized (2013) Премія імені І. Я. Померанчукаd премія Денні Гайнемана з математичної фізики (1986) премія Ларса Онсагера (2011) медаль Дірака Міжнародного центру теоретичної фізики (1986) медаль імені Макса Планка (2021)

Член Національної академії наук США (2005), член-кореспондент Академії наук СРСР (1984)^[6], іноземний член Французької академії наук (1998).^[7]

Життєпис

Син літературознавця, професора Марка Яковича Полякова та хімікині, професорки Ади Олександрівни Полякової^[ru]. Онук голови Всеукраїнської контори Держбанку СРСР та члена Центрального комітету Комуністичної партії України О. М. Певзнер.

1961 року разом із Олександром Мигдалом^[ru] посів перше місце на фізико-математичній олімпіаді і, бувши дев'ятикласником, був допущений до вступних іспитів до Московського фізико-технічного інституту^[8], де надалі навчався на факультеті загальної та прикладної фізики^[ru].

Внесок у науку

Відомий низкою засадничих внесків у квантову теорію поля, як от роботою над монополем 'т Гофта — Полякова^[en] в теорії Янга — Міллса. Незалежно від Герарда 'т Гофта усвідомив застосування топологічних ідей у теорії поля через відкриття монопольних та інстантонних розв'язків у теорії Янга — Міллса. Одним із перших виявив значення масштабної інваріантності у квантовій теорії поля, особливо у зв'язку з теорією критичних явищ.

Його переформулювання теорії струн у термінах коваріантного інтеграла за траєкторією, класифікація двовимірних конформних теорій поля у статті «Нескінченна конформна симетрія у двовимірній квантовій теорії поля» разом із О. А. Белавіним та О. Б. Замолодчиковим^[ru], опублікованій 1984 року,^[9] стали класикою теоретичної фізики. 2011 року вони отримали спільну премію Ларса Онсагера.

Суспільна позиція

У лютому-березні 2022 року підписав два відкритих листи (від імені російських учених та від імені лауреатів Премії з фундаментальної фізики) із засудженням вторгнення Росії в Україну та закликом вивести російські війська з української території.^[10][11]

Нагороди

• Медаль Дірака (1986)
• Премія Денні Гайнемана в галузі математичної фізики (1986)
• Медаль Лоренца (1994)
• Медаль Оскара Клейна (1996)
• Премія Гарві (2010)
• Премія Ларса Онсагера (2011)
• Медаль імені Макса Планка (2021)

2013 року нагороджений Премією з фундаментальної фізики (Fundamental Physics Prize, «Премія Мільнера») за роботи в галузі квантової теорії поля та праці, що стали однією з основ теорії струн.^[12]

Основні праці

• Polyakov, Alexander (1987). Gauge Fields and Strings. London, UK: Harwood Academic Publishers. ISBN 978-3-7186-0393-0. На думку доктора фізико-математичних наук, завідувача лабораторією математичної фізики ДНЦ РФ «Інститут теоретичної та експериментальної фізики» О. Ю. Морозова^[ru], в цій монографії найкраще відбито «методологію та сам дух теорії струн».^[13]
• Ин­стан­то­ны, стру­ны и кон­форм­ная тео­рия по­ля / Под ред. А. А. Бе­ла­ви­на. М., 2002 (в со­авт.).

Див. також

• Конформний бутстрап^[en] Мігдала — Полякова