Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Поліське (Ковельський район)
село у Старовижівській селищній громаді Ковельського району Волинської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Полі́ське (раніше Пісочно) — село в Україні, у Старовижівській селищній громаді Ковельського району Волинської області. Населення становить 459 осіб.
Remove ads
Географія
Село розташоване на правому березі річки Вижівка.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 499 осіб, з яких 247 чоловіків та 252 жінки.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 453 особи.[3]
Історія
Узагальнити
Перспектива
Село Поліське має свою давню історичну долю, яка в усі спокійні і неспокійні часи відгукувалась на події, що відбувались в нашім краї. Село і донині приваблює до себе своїми поліськими краєвидами, легендами, переказами, побутом, пісенним фольклором. Перша згадка про село пов’язана з історією Милецького монастиря. У 1542 році Федір Андрійович Сангушко, староста Володимирський, маршалок Волинський, побудував кам’яну споруду Милецького монастиря, яка була освячена в честь чудотворця Миколая. Побудувавши церкву, Федір Сангушко прийняв на себе звання фундатора Милецького монастиря, передавши йому у вічне володіння шість сіл із всіма угіддями: землями, лісами, городами. Це було затверджено дарчою грамотою від 23 травня 1542 року. В цій грамоті згадується і село Пісочне.
В довіднику Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» зазначається, що «ПІСОЧНЕ, або ПІСОЧНО, село Ковельського повіту Селищанської волості, 30 км. від Володимира над річкою Вижевкою. За переписом 19 століття було в с. Пісочно 76 домів і 382 жителі, початкова школа, вітряк. Село згадується у 1577 і 1583 роках, коли воно належало до містечка Несухоїж князя Романа Сангушки. Вкінці 16 ст. село це належало до жида "старозаконного", який мав ім’я Іван. На початку 20 століття (до 1911 року) належало до поміщиків Козаринів.»
З праці Теодоровича „Волинь в описании городов, местечек и сел" дізнаємось, що в другій половині п’ятнадцятого століття село належало князям Сангушкам. Цитується фундушевий запис, в якому йдеться, що князь Федір Андрійович Сангушко, староста Володимирський, маршалок землі Волинської дарує Милецькому монастирю "двір мій Пісоченський, з людьми і роботою до цього двору, з пашнею, чиншем грошовим, з даниною медовою..... писано в Мильцях року Божого тисячу п’ятсот чотиридесят другому, місяця мая двадцять третього дня ". За інвентарем Милецького монастиря від 3 квітня 1593 року монастирю в Пісочному належало «димов 52, городів 5, меду відер 17 і чверть».
В письмових джерелах у 1887 році згадується як бідне село, розташоване в піщаній місцевості, звідки і отримало свою назву.
В роки Першої світової війни в Пісочне базувались польськи легіонери з складу австрійської армії. Завдяки військовому фотографу зі складу польських легіоністів, які перебували в цій місцевості під час війни збереглись фотографії Пясечно (від польського Piaseczno), зокрема храму Святих Кирила і Мефодія. Серед знайдених світлин можемо побачити як храм виглядав з вулиці, а також його інтер’єр. В храмі знаходяться ліжка. Це не випадково, адже в роки Першої світової війни, польські солдати використовували церкву як госпіталь для поранених.
Як зазначається у виданні SKOROWIDZ MIEJSCOWOŚCI RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. T. 9: Województwo Wołyńskie (1923), згідно з проведеним переписом, станом на 30 вересня 1921 року в Пісочно, яке входило до Седлищенської гміни, налічувалось 106 дворів, в яких проживало 586 жителів, в тому числі 306 чоловіків та 280 жінок. 579 жителів були православними українцями (русинами, згідно польської термінології) 7 євреїв – іудей.
У 1940 році утворена Пісоченська сільрада в складі села Пісочно, в якому було 176 дворів та налічувалось 803 жителі.
Нелегка участь чекала жителів Пісочно у роки Другої світової війни. За свідченнями місцевих жителів Василя Яриніча, Анастасії Яриніч (Волох), Івана Мазурика, Катерини Карпук в українському середовищі поляком був учитель початкової школи. У вересні 1939 року, напевне місцеві комуністи зробили спробу заволодіти зброєю підрозділу Війська Польського, що відступав через Пісочне. Будівлі села, за винятком 3 хат спалені. (Радянська пропаганда потім стверджувала, що село спалили німецькі окупанти). Цим спровоковано міжнаціональну ненависть, яка невдовзі проявилася. Вчитель негайно залишив село. 17 листопада 1942 року гітлерівці розстріляли 7 сімей радянських активістів, звезених із Пісочного, сусідніх сіл Чевель та Брунетівка, в т.ч. Кабарчуків (4 особи), Калеників, Баранів. У 1943 році поляки-шуцмани застрілили в селі батька і брата Коваля Петра. Ніби на знак помсти за ці та інші вбивства українців у навколишніх селах підрозділ «бульбашів» (хто в дійсності, невідомо – можна допустити кущовий відділ самооборони) вбив близько 45 поляків, мешканців суміжної колонії. По тому до села прибули карателі-угорці. З ними зауважили мешканку колонії Ельку Марковську, котра показувала угорцям, які з українських хат треба підпалювати.
В середині березня 1944 року по річці Вижівці встановилась лінія фронту. Першого квітня нацисти при підтримці артилерії та мінометів переправилися слідом за відступаючими південніше с. Пісочного. Окрім того німці переправили дві гармати і о 22:30 розпочали рішучу атаку на позиції 408-го полку Червоної армії . Гітлерівцям вдалось досягти південно-східної околиці Пісочного. Другого квітня противник був змушений залишити Пісочне і поспішно переправився назад на західний берег Вижівки. Передній край противника з квітня по липень 1944 року проходив вздовж західного берега річки. В одному кілометрі на схід від села Пісочне оборону займав 408-й німецький полк 1-ої стрілецької дивізії. На березі Вижівки ще й дотепер видно місця, де раніше проходила загороджувальна лінія німців. Викопані ними окопи у лісах до цього часу збереглися в досить хорошому вигляді. Особливо глибокі вони між Чевелем та Поліським в урочищі, яке зветься Багнами. Тут росте густий мішаний ліс. До річки звідси – близько півтора-два кілометри. Отож, німці, скоріше за все, приготували ці окопи для підсилення своїх позицій на передовій. Вони викопані не суцільно, а лише на найвищих місцях, де навколишню територію можна проглядати найкраще. Лінія траншей дуже звивиста. Очевидно, це було зроблено спеціально для того, щоб можна було міняти вогневі позиції.
О 2 годині ночі 19 липня почали наступ частини 96-го корпусу Червоної армії. Перша стрілецька дивізія форсувала Вижівку в районі приблизно у 500 метрів південніше Поліського та прорвала оборону в напрямку на Стару Вижівку. ще до того німці вже розуміли, що втримати оборону на річці їм більше не вдасться. За лічені години гітлерівці були відкинуті за межі району
У 1946 році відновлено Пісочненську сільську раду, в складі села Пісочне. 11 січня 1963 року рішенням облвиконкому № 13 село Пісочне Старовижівського району було перейменовано в село Пісочне ІІ, а сільську раду – в Пісочненську ІІ сільську раду. а 15 травня 1964 року рішенням облвиконкому № 283 було перейменовано село Пісочне ІІ Ковельського району на село Поліське, а Пісочненську ІІ сільську раду на Поліську сільську раду Ковельського району.
Найбільшого розквіту Поліське досягло в п’ятдесяті - сімдесяті роки двадцятого століття, коли в один колгосп, що носив назву «Правда» було об’єднані села Поліське, Брунетівка та Чевель і утворено відповідно Поліську сільську раду з центром у селі Поліське. Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення сільської ради становила 1659 осіб, з яких 809 чоловіків та 850 жінок. За переписом населення України 2001 року в сільській раді мешкало 1495 осіб.
З 2006 по 2015 роки сільським головою був Тищук Петро Васильович, а з 2015-го Карпук Олександр Петрович. Сільська рада припинила існування 11 січня 2019 року через об'єднання в Старовижівську селищну громаду Волинської області. Натомість створено Поліський старостинський округ при Старовижівській селищній громаді.
Колгосп спеціалізувався на льонарстві та м'ясо-молочному скотарстві. За високі врожаї льону голову колгоспу Василя Корниловича Кошелюка було нагороджено орденом Леніна. Було збудовано двоповерховий Будинок культури. У 1980 році при Будинку культури було створено фольклорний колектив «Полісянка».
Згідно з описом «Волинських єпархіальних відомостей»(1900р. №8) церква-школа в Поліському була побудована в 1894 році. Але згоріла під час війни в 1944році. Протягом 1994-1998 років жителі Поліського і сусіднього села Брунетівки разом збудували новий храм, який назвали на честь святих Кирила і Мефодія. Таку ж назву мала церква, яка згоріла в 1944 році. В 2000 році на парафію, за розпорядженням владики Симеона, призначено настоятелем священика Василя Хотинського. Через рік, 23 травня 2001 року архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Симеон освятив новозбудований храм. З того часу парафіяльне життя пожвавішало. Неодноразово в храмі перебували чудотворні ікони і мощі. Парафіяни полюбили свій новозбудований храм, з їхньою активною участю і допомогою церква прикрашається, була зведена огорожа. Осінь 2009 року принесла нову радість для парафіян. Силами сільської ради та за участю Ратнівського водоканалу було відновлено криницю, яка знаходиться на околиці села, з північної його сторони, біля річки Вижівка. У січні 2024 року парафія храму Святих Кирила і Мефодія перейшла з Української православної церкви (московського патріархату) до Православної церкви України. Збори про перехід до Православної церкви України провели в січні 2024-го, розповіла жителька села Поліське Тамара Мазурик. Після цього перереєстрували релігійну громаду. "По Поліському 175 людей, які проголосували "за" і по Брунетівці 125. Це 95 % людей, які "за". Настоятель храму Олександр Добровольський зазначив: раніше церковний хор співав російською, нині ж разом будуть служити та співати українською. "Людям було дивно, що можна було почути службу нормальною мовою.", — сказав отець Олександр.
ЗОШ І-ІІ ст. с.Поліське. Найбільшою окрасою і гордістю села є новозбудована красуня-школа, яка з січня 2008 року наповнилася гомінкою дітворою, що залюбки щоранку поспішає в світлі просторі класи. Теперішнім учням по-хорошому заздрять колишні випускники школи, які могли тільки мріяти про такі умови навчання. У далекому 1937 році розпочалося будівництво школи на території села Брунетівка, і вже в 1938 році проходило навчання в початковій школі. Це було невеличке приміщення з 1 класною кімнатою і учительською. Діти навчалися в дві зміни. Підручники були великою рідкістю. Їх мали лише деякі діти із заможніших сімей. В 1946 році школа отримала статус семирічки. Умови навчання були складними. В 1958 році добудовано 2 класні кімнати і кабінет директора. Підручники учням батьки купували власним коштом, тому книги дуже берегли. В 1961 році школа отримала статус восьмирічної, а в 1970 році добудовано ще 2 класні кімнати і бібліотеку. Це було мале за розмірами приміщення, в якому на кількох стелажах розміщувалась невелика кількість книг, в основному художніх. Бібліотекарем було призначено Міліщук Надію Власівну, яка згодом виїхала із села, і бібліотекарем стала у 1977 році Корнісік Валентина Іванівна. Поступово бібліотека почала отримувати нові надходження. З 1990 року шкільним бібліотекарем була Максимець Любов Іванівна. В 2000 році Брунетівська школа була визнана як така, що знаходиться в аварійному стані, і навчання було перенесено в приміщення дитячого садка с. Поліське. Так як в садочку не було кімнати, де можна було б облаштувати бібліотеку, її довелося розмістити в приміщенні Поліської сільської ради. На той час бібліотекарем працювала Яриніч Людмила Петрівна, яка була призначена на цю посаду в 1997 році. Бібліотека поповнювалася новими підручниками, художньою літературою, стала вагомою підтримкою в роботі класних керівників та вчителів школи. 28 грудня 2007 року відкрито нову школу, яка знаходиться між селами Брунетівка та Поліське. На другому поверсі розташована і бібліотека, що складається із трьох невеликих кімнат, в яких знаходяться стелажі з підручниками та художньою літературою, виставкові шафи, працює читальний зал. Слід зазначити, що у Поліській гімназії з 1 вересня 2025 року навчається 73 учні, з них 11 – підвозять із села Чевель..
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
Remove ads
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads