Політичні протести в Таїланді (2010)

Політичні протести в Таїланді 2010 року — низка антиурядових протестів у столиці Таїланду що тривали з 14 березня 2010 року по 19 травня 2010 року. Протести були організовані Об'єднаним фронтом за демократію проти диктатури (UDD), громадським рухом, який підтримує колишнього прем'єр-міністра Таксина Чинавата, вимагає відставки уряду Апхісіта Ветчачиви та закликає до нових виборів.

Політичні протести в Таїланді (2010)
Місце атаки	Бангкок,Таїланд
Координати
Дата	14 березня - 19 травня 2010 року
Загиблі	91[1]
Політичні протести в Таїланді у Вікісховищі

Мирні на початку протести набралися сили в квітні 2010 року, коли демонстранти увірвалися в будівлю парламенту. Перші сутички з поліцією відбулися 10 квітня, коли служби безуспішно намагалися витіснити опонентів уряду з центру Бангкоку. Тоді загинули 25 осіб. На початку квітня 2010 року демонстранти розбили свій табір у головному комерційному та фінансовому районі. Згодом кількатисячний табір був оточений барикадами та мав власне обладнання та припаси.

На початку травня 2010 року уряд запропонував припинити протести та провести дострокові вибори в листопаді 2010 року. Хоча спочатку обидві сторони заявляли про готовність досягти згоди, зрештою її не було досягнуто через розбіжності в думках щодо відповідальності за насильство та смерть демонстрантів. 13 травня армія почала перекривати доступ до табору «червоносорочечників», що призвело до кількаденних вуличних боїв, у яких загинули 39 людей. 19 травня 2010 року війська почали загальний штурм табору, який призвів до капітуляції лідерів і вигнання демонстрантів з центру Бангкока. В результаті цих дій загинули щонайменше 15 людей. Загалом з початку протестів було вбито 91 людину та близько 2000 поранено^[2][3][4]. Демонстрації 2010 року були найбільшими громадянськими заворушеннями в Таїланді з 1992-го^[5].

Передумови

Таксин Чинават, прем'єр-міністр Таїланду 2001—2006

Королівство Таїланд, котрим з 1946 року править король Пуміпон Адульядет (виконуючи переважно церемоніальні ролі), наприкінці першої декади XXI століття переживало період сталої політичної кризи. Уряд з 2001 по 2006 рік очолював прем'єр-міністр Таксин Чинават, в минулому бізнесмен і телекомунікаційний магнат. За час свого правління він отримав підтримку біднішого сільського населення на півночі та північному сході країни завдяки значному розширенню соціальної політики, включаючи вільний доступ до охорони здоров'я та освіти. Критики прем'єр-міністра з міських і монархічних кіл звинуватили його в популізмі і недостатній повазі до старого короля. Вони сформували громадський рух проти його правління під назвою «Народний альянс за демократію» (PAD) і обрали «жовті сорочки» на знак солідарності з монархією (жовтий колір був символом короля). У 2006 році в країні почалися протести з вимогою відставки Чинавата, які паралізували функціонування та управління країною^[6][7].

В умовах наростання внутрішньої кризи у вересні 2006 року військові захопили владу та здійснили державний переворот. Переворот був здійснений під час перебування прем'єр-міністра Чинавата на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Він не повернувся до країни, де проти нього були порушені корупційні справи, і залишився за кордоном, перебуваючи переважно в Катарі та Лондоні. У Таїланді державою керувала військова хунта, яка провела демократичні парламентські вибори в грудні 2007 року. У результаті найбільшу кількість місць отримали колишні соратники та прихильники Чинавата, який досі користується незмінною підтримкою менш заможних громадян. Перед виборами вони утворили нову політичну партію — партію «Влада людей». Новий уряд очолив її лідер Самак Сундараведж^[6][7].

У травні 2008 року «жовті сорочки» вкотре почали низку протестів у країні, звинувачуючи нову адміністрацію в тісних взаєминах з екс-прем'єром і виконанні його наказів. У серпні 2008 року відбулася нова хвиля демонстрацій, у результаті яких прем'єр-міністр Сундараведж, додатково звинувачений судом у порушенні конституції, пішов у відставку. Уряд очолив віце-прем'єр-міністр Сомчай Вонгсават, шурин Чинавата^[6].

Прем'єр-міністр Абхісіт Ветчаджіва прийшов до влади в грудні 2008 року

Незважаючи на зміну голови уряду, PAD продовжив антиурядові демонстрації в Бангкоку. Наприкінці листопада 2008 року демонстранти захопили два столичні аеропорти, цілковито перекривши пасажирські перевезення. Протести завершилися в грудні 2008 року, коли суд постановив негайно розпустити партію «Влада людей» і заборонив її лідерам брати участь у політичному житті на п'ять років за звинуваченням у фальсифікаціях під час виборів 2007 року. Владу в країні перейняла найбільша опозиційна — Демократична партія — на чолі з Ветчачивою, яку підтримували «жовтосорочечники»^[6][8][9]. Після чергової зміни верхівки влади, цього разу на вулиці вийшли прихильники колишнього прем'єр-міністра Чинавата. У березні 2009 року вони створили громадський рух під назвою «Об'єднаний фронт за демократію проти диктатури», а їхньою візитівкою був червоний колір. Перші протести розпочалися навесні 2009 року. У квітні 2009 року вони зайняли конференц-будівлю в Паттаї, де мала відбутися зустріч АСЕАН. У результаті міжнародний саміт скасували, а в країні оголосили надзвичайний стан. Під час протестів на вулицях Бангкока загинуло двоє людей. Лідери Фронту вирішили припинити акцію в середині квітня, побоюючись нових смертей після того, як війська були направлені в райони демонстрації. «Червоносорочники» вимагали розпуску парламенту та організації дострокових виборів. Вони стверджували, що уряд Абхісіта прийшов до влади недемократичним і нелегітимним способом, виключно завдяки рішенням партійних судів, а не шляхом виборів^[6][10].

У 2010 році Фронт повторив свої вимоги щодо відставки уряду та проведення позачергових парламентських виборів. Давній конфлікт загострив вирок суду від 26 лютого 2010 року про конфіскацію частини активів (1,4 млрд доларів із 2,3 млрд доларів) Таксина Чинавата (з 2006 року за кордоном). Суд визнав ці статки незаконними. Вже в жовтні 2008 року екс-прем'єра заочно засудили до двох років позбавлення волі за конфлікт інтересів і зловживання владою. На думку суду, як голова уряду він проводив політику в телекомунікаційному секторі, що була вигідна його власному бізнесу. Засуджений усі звинувачення заперечував^[11]. Фронт оголосив про масові соціальні демонстрації на вулицях Бангкока 14 березня. З провінції до столиці мали привезти противників уряду, які вимагали його відставки. На початку березня влада оголосила надзвичайний стан у Бангкоку та семи сусідніх провінціях з 11 по 23 березня. Військові отримали право вводити комендантську годину, забороняти зібрання та організовувати блокпости для громадян^[12].

Вуличні акції — березень 2010

Підготовка та початок протестів

Один із впізнаваних реквізитів під час демонстрації, плескаючий пристрій

12 березня влада на охорону порядку змобілізувала 40 тисяч осіб зі служби безпеки та оголосила про беззаперечну реакцію у разі насильства з боку протестувальників. На дорогах, що ведуть до столиці, встановили блокпости. Лідери Фронту запевнили в мирному характері протестів і оголосили, що вони триватимуть до відставки уряду. Як було оголошено, з початку березня 2010 року Фронт організував місцеві мітинги та демонстрації своїх прихильників і почав підготовку до їхнього транспортування до Бангкока^[13].

Перші противники уряду Абхісіта почали прибувати до Бангкоку 13 березня 2010^[14]. 14 березня в центрі міста зібралися десятки тисяч «червоносорочечників». Закордонні кореспонденти оцінювали їхню кількість орієнтвно в 100 тисяч, а організатори заявляли про кілька сотень тисяч учасників. Лідери Фронту вимагали зречення уряду та перевиборів, давши прем'єр-міністру 24 години на відповідь. В протилежному випадку оголосили марш головними вулицями столиці. Армія зайняла резиденцію уряду та стратегічні пункти в місті^[15]. 15 березня демонстранти оточили будівлю уряду та розташувалися табором, змусивши прем'єр-міністра переміститися до військових казарм. Виступаючи звідти, прем'єр-міністр Абхісіт відхилив вимоги «червоносорочок», які пройшли до казарм. За його словами, прем'єр-міністр залишив військовий комплекс на борту вертольота, щоб оглянути місто з повітря. Колишній прем'єр-міністр Чинават звернувся до демонстрантів по відеозв'язку, заявивши, що вони принесли демократію в країну^[16]. На третій день протестів Фронт почав збирати кров у своїх прихильників, щоб символічно пролити її перед будівлею уряду. Міністерство охорони здоров'я та Червоний Хрест висловили занепокоєння щодо санітарних умов у місцях забору крові, але організатори відкинули їх побоювання, заявивши, що забір крові відбувається у спеціальних наметах і займається волонтерами-професійними лікарями та медсестрами. Зібрана кров була пролита біля воріт урядової будівлі в оточенні правоохоронців. Один з лідерів Фронту, Віра Мусікапонг, заявив, що «кров є священною жертвою» і «показує любов до нації та щирість»^[17]. 17 березня 2010 року «червоносорочечники» пролили кров біля штаб-квартири правлячої Демократичної партії та приватного будинку прем'єр-міністра, перш ніж відступити до свого табору біля будівлі уряду. Вони анонсували подальші масові демонстрації на найближчі вихідні. Прем'єр-міністр Абхісіт оголосив, що він відкритий до діалогу, і поки Фронт діє в рамках закону, ніщо не заважає переговорам^[18]

Кавалькада «червоних» автомобілів на вулицях Бангкока, 20 березня 2010 р.

Продовження вуличних протестів

У суботу, 20 березня 2010, зблизька 65 тисяч^[19] «червоносорочок» брали участь у демонстраціях на головних вулицях Бангкока. Вулицями проїхали кавалькади автівок і мотоциклів з опонентами влади в червоному одязі. Хоча прем'єр-міністр визнав, що країна розділена, він відмовився піти у димісію. Лідери Фронту оголосили про продовження протестів^[20]. 23 березня влада продовжила надзвичайний стан. Засідання уряду проходили у військовому комплексі на околиці столиці^[19]. Після тижневого бараку перед будівлею уряду в суботу, 27 березня, мітингувальники знову вийшли на вулиці столиці. Вони зібралися перед вісьмома пунктами, які охороняють правоохоронці^[21].

30 березня 2010 року урядова сторона та представники «червоносорочечників» почали переговори. П'ятигодинні переговори між лідерами Фронту і прем'єр-міністром Абхісітом завершилися пізніше того ж дня без досягнення домовленості. Об'єднаний фронт за демократію проти диктатури вимагав розпуску парламенту протягом 15 днів, а прем'єр-міністр був готовий організувати вибори в грудні 2010 року, на рік раніше, ніж це передбачено конституцією. Лідери Фронту заявили, що подальші переговори будуть можливими лише за умови зміни позиції уряду та перенесення дати виборів^[22].

Ескалація конфлікту — квітень 2010 року

Перебіг основних подій
14 березня 2010 року	Початок масових антиурядових протестів у Бангкоку
15 березня	Прем'єр-міністр Ветчачива відхилив вимоги піти у відставку
16 березня	Кровопролиття перед будівлею уряду.
20, 27 березня	Масові демонстрації, кавалькади автомобілів і мотоциклів у столиці
30 березня	Безрезультатні переговори представників Фронту з урядом
3 квітня	Захоплення «червоними сорочками» комерційного району Бангкока
7 квітня	Марш на будівлю парламенту
8 квітня 2010 року	Закриття владою опозиційного телебачення та інтернет-порталів
10 квітня	Сутички на вулицях столиці, загибель 25 осіб
16 квітня	Невдала спроба захоплення лідерів «червоносорочок».
18 квітня	Перше звернення «жовтих сорочок» до влади з вимогою ефективного виходу з кризи.
22 квітня	Вибухи в торговому районі, 1 загиблий
23 квітня	Пропозиція Фронту припинити протести, вимагати провести вибори протягом 2 місяців
28 квітня	Обстріляна колона автомобілів протестувальників, 1 людина загинула
30 квітня	Штурм «червоними футболками» будівлі міської лікарні
3 травня	План примирення, запропонований прем'єр-міністром, запропонував вибори 14 листопада 2010 року
7/8 травня	Вбивство двох поліцейських у центрі Бангкока
10 травня	Фронт погодився на вибори у листопаді 2010 року, вимога пред'явити звинувачення віце-прем'єру у загибелі 25 осіб 10 квітня
12 травня	Відкликання уряду від організації виборів і вимога негайного припинення протестів
13-18 травня	Військові дії з перекриття доступу та оточення табору «червоносорочечників», загинули 39 осіб
19 травня	Загальний штурм армії табору демонстрантів, сутички на вулицях столиці, загибель щонайменше 15 осіб. Захоплення та ліквідація табору «червоносорочеників» і припинення протестів
10 червня	Уряд створив три комітети з розслідування обставин смерті жертв, конституційної реформи та ЗМІ

Захоплення центру Бангкока та марш на парламент

«Червоні сорочки» в центрі Бангкока, 3 квітня 2010 року

У суботу, 3 квітня 2010 р., центр Бангкоку знову був заблокований демонстрантами. «Червонокольорові» прорвали поліцейські блокади і вийшли в торговий район столиці, де розташовані численні торгові комплекси та готелі. Служби безпеки, які від початку демонстрації були спокійні та стримані, не втручалися й цього разу^[23]. Демонстранти зайняли комерційний центр міста, через що багато підприємств закрилися. Верховний суд за позовом уряду підтвердив його право в умовах надзвичайного стану виселяти протестувальників із центру столиці та заборонив протести на 11 головних вулицях міста. 5 квітня «червоносорочечники» штурмували штаб-квартиру виборчої комісії та відхилили заклики влади вийти з окупованого району^[24]. 6 квітня тривали акції протесту, в тому числі на заборонених вулицях столиці. Того дня відбулися перші з початку протестів невеликі сутички зі спецслужбами. Влада видала ордер на арешт 10 головних лідерів УДО^[25].

7 квітня «червоносорочечники» пройшли маршем до будівлі парламенту і ненадовго зламали опір спецслужб, перервавши засідання палати. Через короткий час вони вийшли з району. Політиків, які перебували всередині, включно з прем'єр-міністром, евакуювала поліція, деяким з них вдалося втекти самостійно. У відповідь глава уряду оголосив про відновлення в столиці надзвичайного стану, під час якого формально заборонено зібрання понад 5 осіб^[26]. 8 квітня влада видала ордер на арешт 7 лідерів УДД, причетних до нападу на парламент, заблокувала доступ до багатьох опозиційних сайтів і закрила опозиційну телестанцію. Прем'єр-міністр через делікатну ситуацію в країні скасував участь у саміті АСЕАН у Ганої^[27]. Наступного дня мітингувальникам вдалося відбити у поліції будівлю People Channel і відновити трансляцію. Військові сили, безрезультатно застосувавши сльозогінний газ і водні канонерські човни, відійшли зі своїх позицій^[28].

Спалах сутичок на вулицях столиці

Свічки пам'яті загиблих під час сутичок 10 квітня 2010 року

10 квітня 2010 року відбулися наймасштабніші зіткнення демонстрантів з армією та поліцією з початку протестів, коли служби намагалися витіснити їх з окупованих районів. Заворушення відбулися навколо мосту Фан Фах і на вулиці Ратчадамноен біля будівель ООН. За даними медичних служб, у боях загинули 25 осіб, у тому числі японський оператор, 19 мирних жителів і 5 військових, понад 800 осіб отримали поранення^[29][30][31]. Військові спочатку стверджували, що застосовували проти демонстрантів гумові кулі та сльозогінний газ, а також стріляли бойовими патронами лише в повітря. Це суперечило свідченням свідків, які стверджували, що обстріл також вівся бойовими патронами^[30]. Лише через кілька днів армія визнала, що бойові патрони також використовувалися для обстрілу мирних жителів, але, як зазначалося, лише для захисту життя поранених товаришів. Під час зіткнень протестувальники використовували каміння, палиці, коктейлі Молотова, а також, за словами армії, зброю та гранати^[32]. Назначених позицій армія не захопила. У відступаючих солдатів противники уряду захопили арсенал зброї, боєприпасів, щитів, палиць, обмундирування та кілька військових машин^[33]. США закликали обидві сторони конфлікту до стриманості та вирішення конфлікту мирним шляхом^[30]. Сутички 10 квітня 2010 року були найгіршими громадянськими заворушеннями в Таїланді з 1992 року^[5].

11 квітня 2010 року командувач армією ген. Анупонґ Паоджінда заявив, що політичне вирішення кризи має бути знайдено негайно, і цьому може сприяти повернення до переговорів і розпуск парламенту. Він підкреслив, що не бажає застосовувати силу проти демонстрантів. Прем'єр-міністр Абхісіт звинуватив «терористів» у розпалюванні заворушень і запевнив у тісній співпраці між урядом та армією, поліцією та коаліційними партіями^[5]. Проте прем'єр-міністр відчував дедалі більший тиск, щоб знайти вихід із кризи. 12 квітня 2010 року виборча комісія рекомендувала розпустити правлячу Демократичну партію та направила подання з цього приводу до прокуратури. Вона заснувала це на звинуваченнях у «червоній сорочці», які звинуватили партію прем'єр-міністра в незаконному отриманні 8 мільйонів доларів субсидій під час виборчої кампанії 2005 року^[34]. «Червоносорочечники» відхилили пропозицію уряду розпустити парламент протягом 6 місяців, вимагаючи негайної відставки Абхісіта^[35].

16 квітня 2010 року влада зробила невдалу спробу захопити лідерів UDD, яких віце-прем'єр-міністр з питань безпеки Сутеп Таугсубан назвав «терористами». Операція із захоплення лідерів руху, які проживали в готелі СК «Парк», завершилася дискредитацією служб, трьом з них вдалося втекти. Арісман Понгруанронг, один із лідерів, зумів вистрибнути з вікна та спуститися з будівлі до натовпу, що чекав внизу, який потім транспортував його в безпечне місце^[36]. Того ж дня прем'єр-міністр усунув віце-прем'єр-міністра Сутепа від його обов'язків і передав контроль за питаннями безпеки безпосередньо командувачу армією генералу. Анупонг Паоджінда. Абхісіт підкреслив, що зміна керівництва забезпечить «більш ефективну та швидшу» роботу служб безпеки^[37].

Тривалі протести «червоних футболок» призвели до того, що слово взяли «жовті». 18 квітня на позачерговому засіданні Народного альянсу за демократію (ПАД) його члени звернулися до уряду з проханням невідкладно навести порядок у країні. На це йому дали 7 днів, інакше погрожували вдатися до власних дій, у тому числі до масових демонстрацій^[38]. 19 квітня 2010 року військові посилили свою присутність в діловому районі Салом, окупованому протестувальниками, і залишили за собою право застосувати проти них більш «сильні» заходи, включаючи бойові патрони як крайній засіб^[39]. 21 квітня 2010 року в провінції Хон Каен, на північний схід від Бангкока, «червоносорочечники» зупинили потяг, який перевозив військову техніку, вважаючи, що він прямує до столиці. Вони дозволили йому продовжити подорож, лише переконавшись, що він прямує в інше місце^[40].

Продовження кризи та насильства

Демонстранти розташувалися в торговому районі

Машина з «червоними футболками», квітень 2010 року

Увечері 22 квітня 2010 року серія бомб вибухнула в густонаселеному діловому районі Салом, убивши одну людину та поранивши 85 інших. Уряд заявив, що вибухи були «справою рук терористів». Віце-прем'єр-міністр Сутеп Таугсубан заявив, що бомби були випущені з гранатометів М79 з рогів вулиць за барикадами «червоносорочок». Однак протестувальники відкинули звинувачення та заявили, що не зацікавлені у вбивстві невинних людей. Генеральний секретар ООН Пан Кі Мун заявив, що «настав момент для панування обох сторін», а США, Велика Британія та Австралія порадили своїм громадянам не їздити до Таїланду^[41].

23 квітня 2010 року один із лідерів «червоносорочок» Віра Мусікапонґ запропонувала припинити протести. Натомість він вимагав від влади розпустити парламент протягом 30 днів і організувати вибори протягом ще 30 днів, припинити залякування прихильників опозиції та розпочати незалежне розслідування останніх подій^[42] Наступного дня прем'єр-міністр Абхісіт відхилив умови демонстрантів через «використання ними насильства та залякування». Він заявив, що «розпуск парламенту повинен служити всій нації, а не тільки „червоним сорочкам“, і повинен бути здійснений вчасно»^[43]. 25 квітня під час наради з командувачем армії він погрожував захопити армією табір демонстрантів у комерційному районі Бангкоку^[44].

26 квітня в конфлікті знову виступив Народний альянс за демократію. Лідер «жовтих футболок» звернувся до влади з проханням запровадити воєнний стан у столиці. Червоносорочечники продовжували окупувати комерційний район, а в провінціях їхні прихильники почали зводити блокади та зупиняти військові служби, що прямували до Бангкока, що призвело до кількох сутичок. У Бангкоку 25 квітня біля посту військової охорони вибухнула граната, постраждали вісім осіб. 26 квітня король Адульядет вперше виступив, звертаючись до групи суддів, закликаючи їх «виконувати свою роботу чесно і належним чином»^[45]. Того ж дня до Верховного суду було подано подання про розпуск правлячої Демократичної партії^[46]. Однак, зрештою, 29 листопада 2010 року суд відхилив заяву виборчої комісії про незаконне прийняття партією пожертвувань з процесуальних міркувань, а 9 грудня 2010 року — про нецільове використання коштів, також через формальні помилки.^[47][48].

28 квітня 2010 року на північній околиці столиці в ході зіткнень між демонстрантами та армією загинув один військовий, щонайменше 16 людей отримали поранення. Військовий, швидше за все, загинув випадково, коли армія обстрілювала кавалькаду техніки «червоносорочечників». Служби намагалися зупинити мітинг автомобілів і мотоциклів близько тисячі демонстрантів, які вирушили на північ від головного табору в центрі Бангкока^[29][49]. 29 квітня 2010 року кілька сотень «жовтих» пройшли маршем до казарми 11-ї ст. піхотного батальйону, де діяв уряд, і закликав владу якнайшвидше навести в країні порядок і прибрати «червоносорочечників», які «безкарно створили свою державу в державі». Червоносорочечники, з іншого боку, надіслали відкритого листа представнику Європейського Союзу в своїй країні з проханням направити спостерігачів до Таїланду, щоб запобігти військовому насильству. Девід Ліпман, посол ЄС, у відповідь висловив глибоку стурбованість ситуацією в Таїланді та закликав до поваги до верховенства права, конструктивного діалогу та вирішення кризи шляхом переговорів мирним і демократичним шляхом. Міністр закордонних справ Таїланду Касіт Піром'я заявив, що наразі немає необхідності в міжнародному втручанні та що уряд контролює ситуацію, яка є внутрішньою справою його країни^[50]

30 квітня 2010 року група з близько 200 «червоносорочечників» увірвалася в лікарню Чулалонгкорн, спричинивши евакуацію всіх пацієнтів, крім відділення інтенсивної терапії. Зловмисники мали намір затримати військових, яких вони звинуватили в підготовці нападу на їхній табір у комерційному районі. Табір «червоносорочечників» був оточений барикадами з куп шин, бамбукових стовпів і колючого дроту. Один із лідерів Фронту вибачився за напад і запевнив, що мітингувальники не мали наміру перешкоджати роботі медзакладу. Прем'єр-міністр Абхісіт різко засудив напад, а кореспонденти преси підняли питання про здатність лідерів протесту контролювати своїх прихильників^[51].

Спроби припинити протести (3–10 травня)

Протестувальники вимагають розпуску парламенту

3 травня 2010 року прем'єр-міністр Абхісіт у виступі по телебаченню представив план «примирення». Він запропонував провести парламентські вибори 14 листопада 2010 року та перерахував п'ять інших умов плану: повага до монархії, проведення реформ для усунення соціальної нерівності, створення незалежного органу для забезпечення неупередженості ЗМІ, проведення розслідування недавнього політичного насильства та обговорення необхідності конституційної реформи^[52]. 4 травня у відповідь на план уряду лідери Фронту підтримали входження в процес примирення та висунули власні умови. Вони заявили, що призначення дати виборів є компетенцією виборчої комісії, а не уряду, від якого вимагали оголосити точну дату розпуску парламенту. Також закликали до «щирості»^[53]. Протягом наступних кількох днів обидві сторони звинуватили одна одну в нещирості та висунули нові умови. Прем'єр-міністр заявив, що парламент може бути розпущений у другій половині вересня 2010 року (згідно із законом, який вимагає розпуску палати протягом 45-60 днів до виборів). Однак він підкреслив, що рішення не буде, якщо «червоні сорочки» не припинять протести. Перш ніж ухвалити рішення припинити акцію протесту, лідери «червоносорочечників» вимагали вказати обов'язкову дату розпуску парламенту, скасування надзвичайного стану та виведення армії з вулиць столиці^[54][54][55].

Віце-прем'єр-міністр Сутеп Таугсубан, відповідальний за служби безпеки

Народний альянс за демократію опублікував заяву, в якій засудив прем'єр-міністра Абхісіта за діалог із «червоними сорочками», яких він назвав «терористами нової тайської держави», закли́кав уряд керуватися законами, а план примирення назвав «механізмом виживання та егоїстичними діями» влади. Альянс також вимагав відставки Абхісіта у разі невідновлення верховенства права^[55].

У ніч з 7 на 8 травня 2010 року в Бангкоку було вбито двох поліцейських, які стояли у фінансовому районі поблизу табору протесту. Одного з них застрелили з мотоцикла, що проїжджав повз опівночі, інший загинув від вибуху гранати через дві години. Також внаслідок вибуху постраждали тринадцять людей. Лідери Фронту дистанціювались від нападів і засудили їх виконавців. Влада заявила, що метою нападів було зірвати розпочатий урядом процес примирення^[56][57].

Після нового спалаху насильства прем'єр-міністр зажадав від «червоносорочечників» відповісти на план до 10 травня 2010 року. Того дня Об'єднаний фронт за демократію проти диктатури погодився розпустити парламент у середині вересня та провести вибори 14 листопада 2010 року. Як додаткову умову для припинення протестів він висунув притягнення до відповідальності віце-прем'єр-міністра Сутепа Таугсубана, відповідального за роботу служб безпеки, і пред'явлення звинувачень у смерті 25 осіб 10 квітня. Вони також вимагали гарантій не застосовувати подвійні стандарти до учасників протестів, оскільки багато хто з його лідерів були під ордерами на арешт^[58][59]. 11 травня 2010 року віце-прем'єр-міністр Сутеп з'явився до Департаменту спеціальних розслідувань міністерства юстиції, щоб заслухати скарги проти нього. Лідери Фронту вважали це недостатнім і вимагали офіційного притягнення до кримінальної відповідальності^[60][61].

Втручання спецслужб (13-18 травня)

Барикада навколо табору «червоносорочечників».

11 травня 2010 року прем'єр-міністр Абхісіт виступив у парламенті з промовою, сигналізуючи про зміну тактики щодо протестувальників і вжиття більш рішучих дій. 12 травня уряд оголосив про відмову від планів проведення виборів і зажадав негайної деокупації центру Бангкоку. Прем'єр-міністр заявив, що заплановані заходи «вплинуть на населення, не тільки протестувальників, а й тих, хто працює і проживає» в районі табору. За його словами, він відмовився від дострокових виборів через те, що протестувальники відмовилися розходитися. Влада дала їм час до опівночі, щоб залишити район, або погрожувала відключити електрику, воду та телекомунікації, зупинити громадський транспорт і заблокувати постачання їжі для демонстрантів. Керівники протесту відхилили вимоги уряду та військових, заявивши, що такі дії можуть призвести до нових жертв. Занепокоєння щодо планів влади висловлювали іноземні дипломати, оскільки в окрузі було багато посольств, дипломатичних представництв і готелів, які приймали іноземців. Чисельність «червоносорочечників» у таборі влада оцінювала в кілька тисяч осіб, у тому числі жінок і дітей. Їхній табір, оточений дротяними барикадами, бамбуковими стовпами та шинами, мав власні генератори електроенергії, запаси палива та власне обладнання, наприклад запаси питної та технічної води і переносні туалети. Табір займав близько 3 км²^[62][63].

Початок військових дій

13 травня 2010 року військові дали демонстрантам термін до 18:00, щоб покинути табір, оголосивши, що після цієї дати вони приступлять до дій, перекривши доступ до зони протесту. Після 18:00 важкі військові машини були спрямовані в бік комерційного району, а на дорогах, що ведуть до табору, розгорнуто озброєні військові частини. Фронт оголосив, що назустріч солдатам будуть направлені групи демонстрантів, щоб не дати їм перейти в наступ^[64].

Увечері 13 травня під час інтерв'ю іноземним журналістам генерал Хаттія Савасдіполь, радикальний прихильник «червоносорочечників» відсторонений від армії в січні 2010 року, який називав себе їхнім головним стратегом і військовим інструктором, був поранений пострілом в голову. Генерала у важкому стані доставили до лікарні, де він помер через чотири дні. У його вбивстві «червоносорочечники» звинуватили військових снайперів. Уряд відкинув звинувачення, заявивши, що військові можуть використовувати бойові патрони лише для самооборони. Влада звинуватила генерала в організації терактів, у результаті яких постраждали понад 100 осіб^[65][66]. Розстріл Савасдіполя поклав початок вуличним заворушенням і бійкам на вулицях столиці. Під час вечірнього обстрілу військової частини один із демонстрантів загинув від бойової кулі. Влада поширила надзвичайний стан зі столиці ще на 15 провінцій країни. США, а наступного дня також Велика Британія закрили свої посольства^[66][67].

Бої на вулицях Бангкока, 15 травня 2010 року

Згорів сміттєвоз, забарикадований протестувальниками

Армія на вулицях столиці

Ситуація та сутички в наступні дні

14 травня влада відключила в окупованому районі доступ до електроенергії та води, призупинила роботу громадського транспорту та обмежила використання телефонних мереж. У районі зіткнень закрито багато дипломатичних установ і готелів. Під час бойових дій, що тривали протягом доби, 15 демонстрантів загинули, понад 100 людей отримали поранення, у тому числі троє журналістів. Протестувальники продовжували зводити укріплення та вуличні барикади, підпалювали техніку та шини, кидали у війська каміння, коктейлі Молотова та петарди. Кілька тисяч військових, які стояли на вулицях міста, застосували проти демонстрантів сльозогінний газ, стріляли в них гумовими та бойовими кулями^[68][69][70].

15 травня 2010 року в боях з солдатами, які оточували табір «червоносорочеників», було вбито ще 8 протестувальників, загальна кількість жертв триденних заворушень досягла 24 осіб. Влада застерегла жителів міста від входу на територію табору, яку вони назвали «зоною прямого вогню». У першому коментарі для преси прем'єр-міністр Абхісіт заявив, що втручання військових було необхідним і є єдиним способом припинити протести, оскільки їх учасники відкидали діалог. Він заявив, що неприйнятно формувати збройні групи для повалення уряду, додавши, що військових не виведуть з вулиць столиці. Речник армії заявив, що за останні кілька днів кількість людей у таборі зменшилася вдвічі й коливалася близько 5000 осіб. Він також повідомив, що солдати мають право застосувати вогнепальну зброю, якщо демонстранти підійдуть до них на відстань до 36 метрів. 27 учасників бойових дій буди засуджені до 6 місяців позбавлення волі^[71][72]. У відповідь на ескалацію конфлікту Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун закликав владу та опозицію уникати подальшого насильства та «негайно повернутися до діалогу для вирішення проблем мирним шляхом». Сполучені Штати закликали сторони проявляти поміркованість і «знайти спосіб подолати розбіжності мирним шляхом»^[73].

16 травня 2010 року сутички між «червоними сорочками» та спецслужбами стихли. Проте кількість жертв чотириденних вуличних боїв зросла до 31 загиблого та близько 230 поранених. Лідери Фронту пропонували почати переговори під егідою ООН за умови виведення військ з району їхнього табору. Уряд відхилив пропозиції опозиції, заявивши, що Таїланд може вирішити свої проблеми самостійно. Проте він звернувся до Червоного Хреста з проханням допомогти в евакуації жінок, дітей і людей похилого віку з табору «червоносорочеників». У зв'язку з напругою в країні прем'єр-міністр оголосив 17 і 18 травня 2010 державними вихідними і переніс початок навчального року в Бангкоку. Він також поширив надзвичайний стан на 20 провінцій, щоб не допустити прихильників опозиції до столиці. Влада підкреслила, що їхня операція була спрямована проти «терористів», які проникли в лави демонстрантів^[74]. Прем'єр-міністр також погрожував запровадити комендантську годину в Бангкоку, чого врешті не сталося. Деякі жителі, побоюючись тривалих заворушень, почали робити запаси їжі та води. У коментарях преси почали з'являтися думки про наближення країни до громадянської війни та можливість перенесення конфліктів за межі столиці. 16 травня 2010 року прихильники опозиції в провінції Убонратчатхані підпалили шини на кількох місцевих дорогах і спробували захопити місцеві військові казарми^[75].

17 травня 2010 року в лікарні помер генерал Савасдіполь, застрелений чотирма днями раніше під час допиту. Червоносорочечники вшанували його пам'ять хвилиною мовчання. Кількість жертв зіткнень, що почалися 13 травня, зросла до 37 загиблих і понад 270 поранених. У телезверненні уряд закликав протестувальників, особливо жінок, дітей і людей похилого віку, покинути табір до 15:00. Він гарантував їм безпеку та безкоштовний транспорт до домівок у провінції. Заклик повторювали в мегафони, встановлені на вулицях, а вертольоти, що кружляли в небі, скидали на райони відповідні листівки. Прем'єр-міністр оголосив, що всі, хто залишиться, будуть засуджені до двох років позбавлення волі. Надзвичайний стан поширено ще на 2 провінції країни (загалом 22 провінції, розташовані переважно на півночі країни). У містах на півночі Таїланду почали проходити перші протести, в т.ч у місті Чіангмай був підпалений військовий автобус^[76][77]. «Червоносорочечники» відхилили заклик влади покинути табір у призначений час. Група з понад 300 осіб, побоюючись військових дій, знайшла притулок у сусідньому храмі^[78]. Верховний комісар ООН з прав людини Наванетхем Піллей закликала лідерів Таїланду та лідерів опозиції «відкинути гордість і політику заради блага нації». Вона закликала протестувальників «відійти від краю», а спецслужби — до максимальної стриманості^[79].

18 травня 2010 року в Бангкоку відбулися спорадичні спалахи насильства. Кількість жертв кількаденних боїв (з 13 травня) зросла до 39 загиблих і близько 300 поранених. Уряд звинуватив демонстрантів у використанні дітей як щита, а ті, у свою чергу, звинуватили владу в тому, що вони стріляли в них з вогнепальної зброї без докорів сумління. Посередником у переговорах запропонував голова Сенату Прасобсук Бундей. Він зустрівся з лідерами Фронту, які погодилися на переговори, та з представниками влади, які поставили умовою для початку будь-яких переговорів припинення протестів і окупації центру міста. Приблизно 3000 «червоносорочечників» залишалися забарикадованими в таборі, а уряд продовжив вихідні до 21 травня^[80][81].

Штурм табору демонстрантів (19 травня)

Пожежі в центрі Бангкока, 19 травня 2010 року

Протести і підпали в місті Чіангмай, 19 травня 2010 року

Вранці 19 травня 2010 року армія розпочала генеральний штурм табору «червоносорочечників», попередивши тих перед початком акції. Вояки, озброєні гвинтівками М16 та броньованою технікою, прорвали вуличні барикади та увійшли до табору. Демонстранти облили їх бензином і підпалили. Чотири головні лідери Фронту оголосили своїм прихильникам про рішення припинити протести і віддалися в руки армії. У світлі камер їх доставили до відділку поліції. Рішення про капітуляцію було виправдане бажанням запобігти подальшим жертвам. Під час штурму більшість протестувальників поспішно відступили, залишивши розкиданими повсякденні речі. Близько 700 людей знайшли притулок у буддійському храмі. У результаті кількагодинної акції демонстрантів вдалося повністю витіснити з території табору. Деякі з них не полишали боротьби і чинили опір у різних місцях столиці. Протягом дня відбувалися акти пограбування магазинів і приватного майна та підпалів. «Червонофутбольники» підпалили щонайменше 27 будівель у столиці, включаючи штаб-квартиру Тайської фондової біржі, 16 банківських відділень, будівлю Channel 3 і найбільший в країні торговий комплекс «Central World Plaza». Біржа була закрита вранці два дні поспіль. Під час штурму та подальших сутичок загинув італійський журналіст, ще троє іноземних репортерів отримали поранення^{[81][82][83][84][85]}.

Нові антиурядові заворушення також відбулися 19 травня в північних районах Таїланду. У місті Удонтхані прихильники опозиції підпалили, а в Кхонкені знищили мерію. Насильство також сталося в місті Чіангмай. Вперше за 15 років уряд запровадив комендантську годину в Бангкоці, а потім додатково в 21 провінції, з 20:00 до 6:00. Він наказав телевізійним станціям транслювати лише заздалегідь визначені програми. Він оголосив про початок нічної акції проти мародерів і підпалів, а також уповноважив армію вести по них вогонь. Прем'єр-міністр Абхісіт заявив, що він «впевнений і сповнений рішучості покласти край проблемам і відновити мир і порядок у країні». Колишній прем'єр-міністр Таксин Чинават попередив, що дії військових можуть викликати масове невдоволення та призвести до партизанської війни^[83][85].

На ранок 20 травня 2010 року в столиці сталося більше 30 нових підпалів. Влада продовжила комендантську годину на наступні дні. Вони розпочали акцію з ліквідації табору, вуличних барикад та прибирання міста. Під час розчистки району бойових дій силовики виявили сховки з бомбами та гранатами. Вони також потрапили всередину буддійського храму Ват Патхум Ванарам, де знайшли притулок близько тисячі «червоносорочечників», які забарикадували вхід і чинили опір армії. Всередині будівлі виявили шість тіл. Для прихильників опозиції з провінції організували безкоштовний транспорт додому. Громадський транспорт у місті відновив роботу, а біржа та школи залишалися закритими до 24 травня^[86]. 21 травня 2010 року влада оголосила, що в результаті бойових дій армії 19 травня загинули щонайменше 15 осіб і понад 100 отримали поранення^[87]. Загалом з початку протестів загинула 91 людина і близько 2000 отримали поранення^[2][3][4].

Наслідки та ситуація після протестів

Central World Plaza в Бангкоці згоріла

Залишки барикад

Дії та заяви уряду

21 травня 2010 року прем'єр-міністр Абхісіт оголосив у своїй промові, що в Бангкоку та по всій країні відновлено порядок. Він заявив, що його метою буде подолання розколу в суспільстві. Він оголосив про початок процесу національного примирення на основі плану з 5 пунктів, представленого на початку травня, який передбачає політичні та соціальні реформи та початок незалежного розслідування всіх подій, що відбулися під час протестів. Однак він відкинув можливість проведення дострокових виборів у листопаді, заявивши, що необхідною умовою проведення голосування є заспокоєння ситуації та зняття напруги в країні. У наступні дні клінінгові служби очистили місто від пошкоджень і залишків протестів^[87][88]. За порушення режиму надзвичайного стану влада заарештувала щонайменше 417 осіб, у тому числі більшість лідерів «червоних сорочок». Опозиційні веб-сайти та радіостанції також були закриті за звинуваченнями в розпалюванні заворушень^[89].

25 травня 2010 року суд Таїланду видав ордер на арешт колишнього прем'єр-міністра Таксина Чинавата за звинуваченням у «плануванні та відіграванні значної ролі в інструктуванні та маніпулюванні» подіями в країні. Таксин відкинув звинувачення, вважаючи їх політично мотивованими^[90]. 29 травня 2010 року уряд скасував комендантську годину в країні, зберігаючи надзвичайний стан. Прем'єр повторив, що проведення парламентських виборів у 2010 році буде «набагато складнішим». Він сказав, що спочатку необхідно відновити мир і реалізувати план примирення, але він не виключив можливості проведення дострокових виборів до осені 2012 року^[91].

На вимогу опозиційних депутатів 1 червня 2010 року в парламенті Таїланду почалися дебати щодо дій уряду під час протестів. Опозиція звинуватила уряд у загибелі десятків людей і засудила введення військ проти мирного населення^[92] Воно розцінило дії військових та застосування бойових патронів як непропорційну та надмірну відповідь. Уряд наполягав на тому, що використання військових було крайнім заходом, оскільки спроби мирного вирішення кризи в попередні тижні провалилися. Прем'єр також звинуватив «терористів» серед протестувальників у нападі на правоохоронців, що безпосередньо призвело до сутичок. 2 червня 2010 року парламент 246 голосами проти 186 відхилив вотум недовіри уряду Абхісіти, поданий депутатами опозиційної партії Пуеа Тай^[93][94].

31 травня 2010 р. Верховний комісар ООН з прав людини Наванетхем Піллей закликала владу забезпечити незалежне розслідування останніх подій і притягнути до відповідальності винних у порушеннях прав людини. Уряд раніше оголосив про намір розпочати відповідне розслідування, але відхилив план міжнародної підтримки^[92] 10 червня 2010 року уряд створив три незалежні комітети в рамках процесу примирення, які займаються відповідно розслідуванням обставин смерті жертв, конституційною реформою та реформою ЗМІ^[95].

16 серпня 2010 року в кримінальному суді Бангкока розпочався процес над 17 головними ватажками «червоних сорочок». Вони були звинувачені в тероризмі, що карається смертною карою, а також у підбурюванні до насильства та погрозах урядовцям. Жоден із оскаржених не визнав своєї провини^[96][97]. 22 лютого 2011 року звільнили з місць позбавлення волі під заставу сімох з них^[98], а 14 березня 2011 року ще четверо^[99].

Протест у Бангкоці, 19 вересня 2010 р

19 вересня 2010 року, якраз через чотири місяці після того, як військові упокорили протести, опоненти уряду організували мирний протест у Бангкоці, щоб вшанувати пам'ять 91 жертви. Акція протесту також відбулася в четверту річницю державного перевороту та повалення прем'єр-міністра Чинавата. Згоду на його організацію надала влада, незважаючи на надзвичайний стан, за умови незастосування насильства та неблокування руху транспорту. У ньому взяли участь близько 4000 осіб. Люди зібралися на місці колишнього табору «червоносорочечників». Присутні виступили проти політики влади, вимагали звільнити затриманих лідерів Фронту, запалили свічки за загиблими та випустили в повітря тисячі червоних кульок. Антиурядовий протест також відбувся того дня в Чіангмаї, рідному місті прем'єр-міністра Чинавата на півночі країни^[100][101].

9 травня 2011 року прем'єр-міністр Абхісіт призначив дату загальних виборів на 3 липня 2011 року, за чотири місяці до законного закінчення повноважень Палати представників. Цього ж дня рішення було прийнято королем. Палата представників була розпущена 10 травня 2011^[102][103].

19 травня 2011 року, в річницю протестів, в Бангкоці пройшла 15-тисячна демонстрація в пам'ять про жертв подій. За період дії надзвичайного стану, з березня по грудень 2010 року, влада заарештувала загалом близько 800 осіб, з яких понад 140 осіб все ще перебували під вартою або у в'язницях через рік після придушення протестів. 22 особи були засуджені вироком суду, котрий набрав законної сили. Протягом року після закінчення подій комісія з розслідування обставин загибелі мітингувальників не публікувала звіт про свою працю^[104][105].

Скасування надзвичайного стану

На початку липня 2010 року, за кілька днів до скінчення дії надзвичайного стану, Міжнародна кризова група (ICG) — міжнародний аналітичний центр — звернулася до тайської влади з проханням скасувати його і зняти звинувачення в тероризмі з затриманих лідерів « червоні сорочки». В іншому випадку вона попередила про можливість того, що розчаровані прихильники опозиції вдадуться до незаконних військових дій. Доповідь ICG також закликала скасувати заборону на роботу опозиційних ЗМІ, які були закриті під час протестів^[106]. 6 липня 2010 прем'єр-міністр оголосив про продовження надзвичайного стану ще на три місяці в 19 провінціях країни, включаючи Бангкок. Надзвичайний стан скасовано в п'яти інших провінціях, і уряд оголосив про поступове скасування в майбутньому. Влада стверджувала, що це все ще становить загрозу безпеці, підкреслюючи, що запаси зброї, захоплені протестувальниками під час сутичок із силовиками, постійно конфіскуються. Також створений під час протестів Центр з вирішення надзвичайних ситуацій (Cres), що складається з представників армії, поліції та уряду, рекомендував продовжити надзвичайний стан^[107]. Положення про надзвичайний стан забороняли організацію зібрань понад 5 осіб, дозволяли затримувати підозрюваних на 30 діб без ухвали суду, а також забороняли оприлюднення та передачу інформації, котра становить загрозу державній безпеці або викликає паніку^[108].^[108].

Зруйнований інтер'єр столичного готелю

20 липня 2010 року влада скасувала надзвичайний стан у трьох провінціях на півночі країни. Критики уряду звинувачували його в спробі ліквідувати та обмежити вплив опозиції. У свою чергу правителі стверджували, що їхньою метою є забезпечення миру та безпеки^[3][4]. 29 липня 2010 року прем'єр-міністр оголосив про скасування надзвичайного стану ще в 6 провінціях, зберігши його в решті 10 і в столиці^[109]. 16 серпня 2010 року уряд скасував стан надзвичайний ще в трьох провінціях на півночі та північному сході країни^[96][97]. 1 жовтня 2010 року надзвичайний стан було скасовано ще в трьох провінціях, а в столиці та чотирьох суміжних провінціях його продовжили ще на три місяці. Проти продовження надзвичайного стану вчергове виступили правозахисні організації та бізнес-кола, зокрема представники туристичної царини^[2][110].

Одним із ризиків, на який наголошували політичні коментатори, була загроза відновлення насильства. Центр з питань надзвичайних ситуацій зафіксував 36 випадків вибухів або виявлення вибухівки з моменту закінчення протестів у середині травня до кінця вересня. Вибух стався в біля офісу Генеральної прокуратури та на варшавському іподромі. Хоча ніхто не взяв на себе відповідальності за ті інциденти, поліція вважає, що деякі з них могли бути політично мотивованими, а інші могли бути особистими чи діловими чварами^[2] 5 жовтня 2010 року щонайменше три людини загинули в результаті вибуху вибухівки в житловому комплексі на околиці Бангкоку^[110].

21 грудня 2011 року влада скасувала надзвичайний стан в останніх 4 провінціях і столиці країни, що було обґрунтовано покращенням суспільно-політичного клімату та неконфронтаційним настроєм «червоних сорочок». Хоча багатотисячні демонстрації прихильників все ж були організовані в Бангкоці, вони носили виключно мирний характер. Після скасування надзвичайного стану в Таїланді діяв Закон про внутрішню безпеку (ISA), що дозволяв комендантську годину та заборону на публічні зібрання в обґрунтованих випадках, але його положення не передбачали автоматичної заборони зібрань, а також не дозволяли затримання громадян без ухвалу суду^[111]. Закон про внутрішню безпеку був остаточно скасований 24 травня 2011 року, перед майбутніми парламентськими виборами^[112].

Економічні наслідки

Протести в Таїланді мали негативний вплив на економіку країни. У травні 2010 року міністр фінансів Таїланду ствердив, що заворушення знизили економічне зростання приблизно на 0,3-0,5 %, яке він тоді оцінив у 4,5-5 % у 2010 році^[88]. Міністерство фінансів оцінило руйнування та збитки, завдані протестами, у 50 мільярдів бат, або 1,5 мільярда доларів США^[113]. Особливих втрат зазнала туристична галузь. В результаті півторамісячної окупації фінансового і комерційного центру Бангкока було закрито багато готелів, магазинів, банків і установ. Представник Асоціації готельєрів і власників магазинів Таїланду повідомив, що кількість зайнятих готельних номерів за цей період впала з 40 % до 10-15 % порівняно з тим же періодом минулого року^[88]. Хоча протести викликали занепокоєння щодо майбутнього стану економіки Таїланду, їхній вплив на неї не був таким сильним, як передбачалося спочатку. 20 липня 2010 року президент Центрального банку Таїланду Таріса Ватанагасе заявив, що і туристичний сектор, і рівень споживання, і рівень інвестицій повернулися до стану до протестів і більше немає великої загрози національній економіці.^[4]. На початку серпня 2010 року економісти оцінили зростання економіки в 8 % ВВП у 2010 році, а тайська фондова біржа зафіксувала найбільші зростання в регіоні^[114]. Зрештою, економічне зростання Таїланду в 2010 році склало 7,8 %, одне з найвищих показників у регіоні, а експорт зріс на 28,1 %^[115].

Див. також

• Політичні протести в Таїланді (2013—2014)