Пол Роберт Магочі

Пол Роберт Магочі, також відомий як Павло-Роберт Маґочій (англ. Paul Robert Magocsi; нар. 26 січня 1945, Інглвуд, Нью-Джерсі, США) — американський та канадський історик угорсько-карпаторусинського^{[прим. 1]} походження^[5][6][7]. З 1980 року працює на кафедрі українознавства імені Джона Яремка Торонтського університету.^[8] У колі наукових інтересів Магочі — історія України і дослідження русинів як окремої нації та ідеології політичного русинства. З 2005-го по 2009 рік очолював Світовий конгрес русинів.

Павло-Роберт Маґочій
Paul Robert Magocsi
Народився	26 січня 1945(1945-01-26)[1][2][3] (80 років)  Інґлвуд, Нью-Джерсі, США[1]
Місце проживання	Торонто, Онтаріо, Канада
Країна	США[3]
Національність	американець угорського (за батьком) і карпаторусинського (за матір'ю) походження
Діяльність	історик
Alma mater	Ратгерський університет, Принстонський університет, Гарвардський університет
Галузь	історія
Заклад	Торонтський університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор, академік
Вчителі	Омелян Пріцак
Членство	Академія Гуманітарних наук – Королівське товариство Канади
Нагороди	член Королівського товариства Канади, доктор honoris causa Пряшівського університету, Словаччина, почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, доктор
Пол Роберт Магочі у Вікісховищі

Біографія

Народився в місті Інґлвуді (англ. Englewood), штат Нью-Джерсі, у родині вихідців із Закарпаття — угорця та русинки, представників другого покоління іммігрантів.

У 1966 році закінчив Ратґерський університет, у 1972 році — аспірантуру Принстонського університету, отримавши ступінь доктора філософії в галузі історії. У 1971 році відомий український діаспорний учений Омелян Пріцак запросив молодого Пола Магочі до Гарвардського університету працювати в Українському науковому інституті, досліджуючи історію Галичини XIX століття. Працюючи в Гарварді, у 1975—1982 роках був першим відповідальним редактором Гарвардської серії українознавчих студій.

У 1980 році став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений Інститут українознавства. У 1989 році як професор-гість (запрошений професор) читав курс української історії в Гебрейському університеті в Єрусалимі.

У 1990—1997 роках був директором Інституту історії полікультурної спільноти провінції Онтаріо. У 1999 році був головним редактором «Енциклопедії народів Канади». У 2001, 2002, 2003, 2006 роках — науковий консультант Інституту соціальної антропології імені Макса Планка в Німеччині.

Українознавчі студії

На Львівському форумі видавців, 2014 рік

Магочі має широкий спектр наукових інтересів, одним з аспектів якого є українознавство.

У 1980 році Магочі став професором історії та політології Торонтського університету, де водночас очолив новостворений інститут українознавства. У якості голови інститут українознавства Університету Торонто Магочі не раз приїжджав в Україну, насамперед на Закарпаття, для участі в різних конференціях (однак відвідини Закарпаття Магочі були переважно не для здобуття поступу в українознавчих студіях, а для розширення іншого його наукового інтересу — карпато-русинська нація). Зокрема, Магочі брав участь у роботі 9-го Міжнародного конгресу славістів у Києві (1983), 1-го (Київ, 1991), 5-го (Чернівці, 2003), та 6-го (Донецьк, 2005) Міжнародних конгресів україністів тощо.

Починаючи з 1980 року й донині найбільшими здобутками Магочі у якості голови інституту українознавства стало видання ряду книг про історію України та пов'язаними з нею речами, зокрема Дерев'яні церкви в Карпатах (англ. Wooden Churches in the Carpathians, Торонто, 1982), Галіція: Історичний огляд та бібліографічний (англ. Galicia: A Historical Survey and Bibliographic, Торонто, 1983), Україна: історичний атлас (англ. Ukraine: A Historical Atlas, Торонто, 1986), Моральність та реальність: життя та часи Анрея Шептицького (англ. Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi, Торонто, 1989), Україна. Історія її земель та народів (англ. A History of Ukraine: The Land and Its Peoples^[9], Торонто, 1996, 2010), Коріння українського націоналізму (англ. The Roots of Ukrainian Nationalism, Торонто, 2002), Ілюстрована Історія України (англ. Ukraine – An Illustrated History, Торонто, 2007, 2014), Євреї та українці: тисячоліття співіснування (англ. Jews and Ukrainians: A Millennium of Co-Existence, Торонто, 2016),

Україна: історія її земель та народів

Найважливішою працею Магочі з українознавства є його книга «Україна: історія її земель та народів».^[9] Цю книгу Сергій Плохій вважає першою історією України, написаною не з етнічної точки зору, а з мульти-етнічної.^[10] Замість опису українського народу від найдавніших часів й до сьогодення, як це робили всі попередні великі українські історики (Орест Субтельний, Михайло Грушевський, Сергій Єкельчик тощо), Магочі брав за базу не український народ (де б він не проживав), а географічну територію України в її сучасних кордонах, та описував історичні перипетії усіх народів, що населяли й населяють цю територію.^[10] Українська культура розглядається з позицій мультикультуралізму, тобто українським вважається не те, що є українським за його базовими ознаками (створене українською мовою тощо), а те, що створено на території України. Тобто, за мультикультурною історією Магочі, Микола Гоголь та Шолом Алейхем — українські письменники, бо народилися на території сучасної України.^[10]

На думку рецензентів книги, представлення персоналій з історії України у книзі Магочі є доволі вибірковим та обмеженим. Окремі текстові сегменти, а не фрагментарні чи контекстуальні згадки, присвячено лише певним знаковим історичним особам. Пантеон постатей української минувшини, зорієнтований на західного читача, й до нього фактично не потрапив жоден з українських діячів визвольних змагань ХІХ—ХХ століття ^[11].

Контраверсійності

З 1970-их років Магочі є основним ідеологом русинського сепаратистського руху. З 1978 року Магочі займає пост президента-засновника Карпато-русинського дослідного центру США (англ. Carpatho-Rusyn Research Center), який видає у Сполучених Штатах та Європі наукові й науково-популярні праці з історії та культури русинів. Пол Магочі та його однодумці у своїх науково-популярних працях відстоюють твердження, що карпаторусини, зокрема й мешканці Закарпаття, є окремим східнослов'янським народом з власною мовою, територією та історичними традиціями. Упродовж 2005—2009 років Пол Магочі років очолював Світовий конгрес русинів, неодноразово ініціював проведення Світових конгресів русинів, на яких виступав з науковими доповідями про так звану «четверту слов'янську націю — карпато-русинів».^[12]

Від самого початку поширення Полом Робертом Магочі своїх теорій щодо існування так званої окремої «русинської нації» у 1960-их роках, їх — як псевдонаукові — розкритикувала низка українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі. Зокрема, український науковець Любомир Белей у своїх публікаціях звинуватив канадського дослідника в маніпуляціях науковими методами з метою дезінтеграції українського етномовного простору.^[13][14] Белей уважає, що Магочі коштом «західних меценатів» видав «Ілюстровану історію України», де у двох розділах з історії Закарпаття 1938—1939 рр. чітко акцентував, що населення цього краю ніколи не було українським, розмовляло й навчалося русинською, чи навіть російською мовою^[13][15][16]

На думку українського науковця Мая Панчука, Магочі — основний ідеолог сучасного політичного неорусинства.^{[17][16][18][19]}

На думку українських науковців як в Україні, так і в українській діаспорі, у кінцевому результаті псевдонаукові теорії щодо існування так званої окремої «русинської нації» з її окремою русинською мовою сприяють розвитку сепаратизму на українському Закарпатті.^[16][13][20]

Вибрана бібліографія

Оригінальні твори

• (1978) The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus', 1848—1948, Harvard University Press. ISBN 0-674-80579-8
• (1983) Galicia: A Historical Survey and Bibliographic Guide (Toronto: University of Toronto Press).
• (1993, 2003) Historic Atlas of east Central/Central Europe (University of Washington Press)
• (1993, 2002) Historic Atlas of Central Europe (University of Washington Press/University of Toronto Press/Thames & Hudson), ISBN 0-500-28355-9.
• (1996) A History of Ukraine (Toronto: University of Toronto Press) ISBN 0802008305
• (1999) Of the Making of Nationalities There is no End (2 vols (Columbia University Press)
• (1999) Encyclopedia of Canada's Peoples, 1999, University of Toronto Press. ISBN 0802029388
• (2002) «The Roots of Ukrainian Nationalism: Galicia As Ukraine's Piedmont», University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802047386
• (2002) I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802035663

Україномовні переклади книг Магочі

• (2012) Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2012. — 794 с. ISBN 978-966-387-061-8
• (2014) Маґочій П.-Р. Крим: наша благословенна земля [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2014. — 160 с. ISBN 978-966-387-080-9
• (2018) Маґочій П.-Р. Як я став українознавцем: есей-спогад [Текст] / П.-Р. Маґочій; пер. з англ. С. Біленького. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2018. — 144 с. ISBN 978-966-387-116-5

Відзнаки та членства в організаціях

Один з членів-засновників Світового конгресу русинів та член Виконавчого комітету (так званої Світової ради) з 1991 року.^[4]

Зауваги

1. прим.: за власним визначенням Магочі - він угорсько-русинського^[4] походження, оскільки Магочі вважає русинів окремим від українців народом