Пономарьов Леонід Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пономарьов.

Леонід Іванович Пономарьов (рос. Леони́д Ива́нович Пономарёв; нар. 12 лютого 1937, Дружківка, Сталінська область — пом. 3 січня 2019, Москва, РФ) — радянський та російський фізик, фахівець в області фізики мезоатомних і мезомолекулярних процесів, мюонного каталізу, академік РАН (2016).

Пономарьов Леонід Іванович
Народився	12 лютого 1937(1937-02-12)[1]  Дружківка
Помер	3 січня 2019(2019-01-03)[1] (81 рік)  Москва, Росія
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	фізик
Alma mater	фізичний факультет МДУ
Заклад	ОІЯД Курчатовський інститут
Вчене звання	академік Російської академії наук
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Членство	Російська академія наук Commission on Pseudoscienced
Діти	Andrey Ponomaryovd
Родичі	Багдасарова Софія Андріївна
Нагороди	Золота медаль імені І. В. Курчатоваd
Пономарьов Леонід Іванович у Вікісховищі

Біографія

Народився у Дружківці в сім'ї вчителя праці Івана Сергійовича Пономарьова та його дружини Дарії Іванівни, уродженої Гордієнко (із Рояківки).

Закінчивши фізичний факультет МДУ в 1963 році, з того часу до 1983 року працював у Об'єднаному інституті ядерних досліджень (ОІЯД, Дубна). Захистив докторську дисертацію в 1971 році. Затверджений у званні професора (1985)^[2]. У 80-х роках читав лекції і вів семінари з теоретичної фізики в МФТІ. У 1994 році обраний членом-кореспондентом Російської академії наук по Відділенню ядерна фізика, у 2016 році — академіком РАН. Перебував у Відділенні ядерної фізики РАН, з 1983 року начальник лабораторії теорії квантових процесів і начальник відділу теоретичних досліджень Інституту молекулярної фізики РНЦ «Курчатовський інститут». Керівник автономної некомерційної організації Координаційно-дослідний центр з проблеми мюонного каталізу і екзотичних квантових систем. Лавреат премії імені І. В. Курчатова (1986). Лавреат премії «Просвітитель» 2009 року за книгу «Під знаком кванта».

Син Андрій (1957—2014) — історик-візантиніст, автор монографій «Гроші Золотої Орди та Трапезундської імперії» та «Еволюція грошових систем Причорномор'я та Балкан у XIII—XV ст.». Внучка — мистецтвознавець Софія Багдасарова.

Помер в 2019 році. Похований на Митинському кладовищі .

Наукова діяльність

Леонід Пономарьов розв'язав «загальний випадок проблеми двох центрів квантової механіки та виявив явище конфігураційної взаємодії термів у цьому завданні; запропонував „модель великих мезомолекул“, що поклала початок новому напрямку досліджень — „мезонній хімії“ (цей цикл досліджень був визнаний^{[джерело?]} у 1977 році науковим відкриттям). Увів новий клас спеціальних функцій — кулонівські сфероїдальні функції; створив метод прецизійних обчислень енергії зв'язку систем трьох тіл; запропонував та реалізував ефективний метод вирішення задачі трьох тіл з кулонівським впливом; передбачив велику швидкість утворення мезомолекул dtμ; передбачив та описав кількісний процес орто-пара^{[уточнити]} переходу в мезомолекулі rrμ^{[уточнити]}; обчислив поляризацію вакууму в системі трьох тіл і знайшов поляризаційні зрушення енергій зв'язку мезомолекул; розробив кількісну теорію явища резонансного утворення мезомолекул; побудував адіабатичний гіперсферичнкий базис в задачі трьох тіл»^[3].

Автор науково-популярних книг: «По той бік кванта» та «Під знаком кванта».

Вибрана бібліографія

• «По ту сторону кванта» (1971)
• Комаров И. В., Пономарёв Л. И., Славянов С. Ю. Сфероидальные и кулоновские сфероидальные функции / Под ред. В. С. Булдырева. — М.: Наука, 1976.
• «Скорости девозбуждения мю-мезомолекул изотопов водорода» (1981, в соавт.)
• «Мюонный катализ ядерных реакций синтеза в смеси дейтерия и трития» (1982)
• «Под знаком кванта» (1984, 1989, 2007)
• «Мюонный катализ» (1990)
• «Нерешённые проблемы мюонного катализа» (1993)