Поньова

Поньо́ва, по́нька^[1] (рос. понёва) — старовинний південноросійський та білоруський одяг одружених жінок, різновид спідниці з кількох шматків тканини (як правило, темно-синьої картатої або чорної, рідше червоної) з багато прикрашеним подолом. Була поширена ще наприкінці XIX — початку XX століть^[2]. Згідно зі словником Даля, понява, понёва є аналогом української запаски чи плахти (але українські варіанти ширші)^[3]. Форма понёва походить з південноросійських діалектів. У схожого слова понява відомі й такі значення: «покривало», «накидка», «хустка на голову»^[3]. У написанні понѩва воно засвідчене вже у Супрасльському рукопису^[4]. За походженням воно очевидно пов'язане з прасл.: *poęti («пойняти», «обхопити») або *pęti («напинати», пор. «опона»). Малоймовірні версії, що виводять його від лат. pannus («шматина», «клапоть»), грец. πῆνος («тканина»), гот. fana («тканина», «клапоть»)^[4].

Жіночий святковий костюм: сорочка, поньова, фартух-занавіска, нагрудна прикраса, хустка, пояс, поясна прикраса, черевики, панчохи. Воронезька губернія, Бірюцький повіт. Кінець XIX — поч. XX століття.

Вигляд спереду

Вигляд ззаду

Жіночий святковий костюм

Вигляд спереду

Вигляд ззаду

Опис

Характерна відмінність поньови від інших видів спідниць полягала в тім, що її шили зазвичай з трьох і більше шматин тканини, спеціально витканих для цього на верстаті. Оскільки ширина верстата становила від 35 см, це спричиняло практику шиття поньов з трьох полотен^[5].

Основу для тканини набирали з вовняних чи конопляних ниток, а утік був вовняним^[5].

Поньову надягали поверх верхньої сорочки, обертали навколо стегон і засмикували на талії за допомогою вовняного очкура — гашника. Залежно від регіону верх поньови міг розташовуватися по-різному: нижче талії, або навпаки, під самими грудьми. Попереду часто надягали фартух.

Залежно від крою розрізнялися розпашні поньови і глухі поньови. Перші складалися з трьох полотнищ і були відкриті спереду чи збоку. Глухі мали додаткове полотнище (прошву, вставку) з іншої тканини, всі їхні полотнища повністю зшивалися. Разом з розпашними поньовами надягався фартух з ліфом — занавіска (аналог української попередниці)^[3].

Інше

У північних російських діалектах словом понява називали не спідницю, а жіноче головне покривало, хустку, а також широкий не по розміру, мішкуватий одяг^[3].

Галерея

• 
  С. А. Виноградов. «Баби тульські», 1889
• 
  С. А. Виноградов. «Баба», 1890
• 
  Жіночий святковий костюм: сорочка-«рукава», сорочка-«сарафанчик», поньова, фартух, пояс, намиста, головний убір сорока з 3 частин, хустка. Нижньогородська губернія, с. Починки, 1-а третина 20 ст.
• 
  Святковий костюм літньої жінки: сорочка, поньова, фартух-занавіска, хустка. Воронезька губернія, Бірюцький повіт. Кінець XIX — початок XX століття