Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Попільна середа
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
По́пільна середа́ — день молитви та перший день посту в багатьох західних християнських церквах. Попільній середі передує Жирний вівторок і вона знаменує початок Великого посту, шести страсних тижнів перед Великоднем. Припадає попільна середа, як рухоме церковне свято, на різні дати року в прямій залежності від дати Великодня за григоріанським календарем: найраніше святкується 4 лютого, найпізніше — 10 березня[1].
Попільна середа відзначається римо-католиками, лютеранами, моравцями , англіканами, методистами, назарянами[en], а також деякими церквами реформатської традиції, включаючи деякі конгрегаціоналістські[en], континентальні реформатські та пресвітеріанські церкви.
У цей день варто утримуватися від м'яса (з 14 років) і проводити суворий піст (у віці від 18 до 60 років), тобто обмежити кількість прийомів їжі до двох легких і одного повноцінного на день. Вірні не зобов'язані в цей день відвідувати Службу Божу[2].
Великий піст покликаний нагадати нам про 40 днів, які Ісус Христос провів у пості та молитві в пустелі (Мт. 4:2), і підготувати нас до Великодня. Східна Церква не знає Попільної середи, тому що її Великий піст починається ввечері в неділю сьомого тижня перед Великоднем.
Remove ads
Етимологія
Назва церковного свята походить від обряду нанесення священнослужителем на чола вірних римо-католицької церкви попелу зі спалених торішніх хрестів з пальмового гілля, використаного в церковних обрядах Пальмової (квітної) неділі. У попільну середу священик за обрядом виводить великим пальцем знак хреста із попелу спершу на своєму чолі та, а потім — на чолах вірних.
Християнське використання попелу
Узагальнити
Перспектива

Християни продовжили практику використання попелу як зовнішнього знаку покаяння. Тертуліан (прибл. 160 – бл. 225) стверджував, що сповідь гріхів повинна супроводжуватися лежанням у веретищі та попелі.[3] Історик Євсевій (бл. 260/265 – 339/340) розповідає, як розкаяний відступник посипав себе попелом, благаючи Папу Зефирина знову прийняти його до причастя.[4]
Джон В. Фентон пише, що "до кінця 10-го століття в Західній Європі (але ще не в Римі) стало звичним для всіх вірних відмічати попелом у перший день Великого посту. У 1091 році Папа Урбан II на соборі в Беневенто наказав поширити цей звичай на церкву в Римі. Незабаром після цього назва дня була згадана в літургійних книгах як "Feria Quarta Cinerum" (тобто Попільна середа)".[5]
Публічне покаяння, яке тяжкі грішники проходили перед допуском до Святого Причастя безпосередньо перед Великоднем, тривало протягом усього Великого посту, у перший день якого їх посипали попелом і одягали у веретище. Коли наприкінці першого тисячоліття дисципліна публічного покаяння була скасована, початок Великого посту, який розглядався як загальний період покаяння, позначався посипанням попелу на голови всіх.[6] Ця практика знаходиться в Григоріанському сакраментарії кінця VIII ст.[7] Приблизно через два століття Ельфрік з Ейншема, англосаксонський абат, писав про обряд посипання попелом голів на початку Великого посту.[8][9]

Стаття про Попільну середу в Енциклопедії Британіка одинадцятого видання стверджує, що після Протестантської Реформації обряд посипання попелом не був заборонений у Церкві Англії; літургічний вчений Блер Мікс зазначає, що лютеранські та англіканські конфесії "ніколи не припиняли цього обряду".[10] Він був навіть приписаний при королі Генріху VIII у 1538 році і при королі Едуарді VI у 1550 році, але вийшов з ужитку в багатьох районах після 1600 року.[11] У 1536 році Десять статей, видані за розпорядженням Генріха VIII, схвалювали "дотримання різних обрядів і церемоній як добрих і похвальних, таких як священницьке вбрання, окроплення святою водою, несення свічок у день Стрітення, давання попелу в Попільну середу".[12]
Після смерті Генріха в січні 1547 року Томас Кранмер того ж року "отримав наказ від Ради заборонити несення свічок у день Стрітення, використання попелу в Попільну середу та пальм у Вербну неділю як забобонні церемонії", наказ, який був виданий лише для церковної провінції Кентербері, архієпископом якої був Кранмер.[13][14][15] Церковна енциклопедія стверджує, що "англійська служба адаптувала дуже давню Солсберійську службу для Попільної середи, додавши до неї звернення та перелік проклять гори Евал, а потім, після напучення, використовує старішу службу майже в тому вигляді, в якому вона була".[16][17]
В Англії загалом "незабаром після Реформації використання попелу було припинено як 'марна показуха', і Попільна середа стала лише днем особливої урочистості, з нагадуванням про її первісний характер у читанні проклять, які проголошувалися проти нерозкаяних грішників".[18] Протестантська єпископальна церква в Сполучених Штатах Америки в XIX столітті відзначала Попільну середу: "як день посту й упокорення, коли ми публічно сповідуємо наші гріхи, смиренно благаємо Бога про милість і прощення та покірно просимо про продовження Його прихильності".[19] У XX столітті Книга спільних молитов містила молитви для накладання попелу.[20]
Монте Канфілд і Блер Мікс стверджують, що після Протестантської Реформації лютерани та англіканці зберегли обряд благословення і роздачі попелу вірним у Попільну середу, і що протестантські конфесії, які його не зберегли, такі як методисти, заохочували його використання "під час і після екуменічної ери, яка привела до проголошень Другого Ватиканського собору".[10][21] Джек Кінґсбері і Рассел Ф. Андерсон також стверджують, що ця практика була продовжена серед деяких лютеран та англіканців.[22][23]
Як частина літургійного відродження, впровадженого екуменічним рухом, ця практика заохочувалася в протестантських церквах,[21] включаючи Методистську церкву.[24][25] Вона також була прийнята анабаптистськими та реформатськими церквами і деякими менш літургійними конфесіями.[26]
Східні православні церкви загалом не дотримуються Попільної середи,[6] хоча в останні часи створення Антіохійського західного обрядового вікаріату призвело до дотримання Попільної середи серед парафій західного православ'я.[5] У цій традиції попіл "може розподілятися поза месою або будь-якою літургійною службою", хоча "зазвичай вірні отримують свій попіл безпосередньо перед месою Попільної середи".[5] В православ'ї, історично, "серйозні публічні грішники на Сході також одягали веретище, включаючи тих, хто зробив Великий піст головною темою всього свого життя, таких як відлюдники та пустельники".[27] Католики візантійського обряду, хоча в Сполучених Штатах використовують "той самий григоріанський календар, що й римо-католицький обряд", не практикують розподіл попелу, оскільки це "не є частиною їхньої давньої традиції".[28]
У Амвросіянському обряді попіл благословляється і накладається на голови вірних не в той день, який в інших місцях називається Попільною середою, а наприкінці меси в наступну неділю, яка в цьому обряді розпочинає Великий піст, причому піст традиційно починається в понеділок, перший будній день амвросіянського Великого посту.[29][30][31][32]
Remove ads
Святкування
Дати попільної середи в наступні роки:
Примітки
Див. також
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads