Постолакі Віталій Андрійович

Віта́лій Андрі́йович Постола́кі (20 лютого 1965(19650220), Ужгород — 12 лютого 2015) — командир розвідувального підрозділу 128-ї гірсько-піхотної бригади, підполковник (посмертно), учасник російсько-української війни, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Життєпис

Батько, Андрій Федорович Постолакі, був етнічним закарпатським румуном, відомим в Ужгороді радіожурналістом. Мама, Калина Миколаївна, викладала іноземну мову, любов до якої прищепила і сину.

Віталій закінчив Ужгородську середню школу № 6 та факультет романо-германської філології Ужгородського державного університету (1989 р.), отримав спеціальність викладача німецької мови. Під час навчання пройшов службу в армії — в танковій розвідроті.

Працював на митниці, по тому — керував відділом внутрішньої політики Ужгородської міськради, після Помаранчевої революції — управлінням внутрішньої політики Закарпатської ОДА. Був членом Ради крайового товариства «Просвіта», головою ГО «Карпатська Батьківщина».

Постолакі Віталій Андрійович
Майор
Загальна інформація
Народження	20 лютого 1965(1965-02-20) Ужгород
Смерть	12 лютого 2015(2015-02-12) (49 років) Дебальцеве
Alma Mater	Ужгородський національний університет
Псевдо	«Апостол»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Формування	128 ОГПБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Дебальцеве
Командування
128 ОГПБр, начальник розвідки
Нагороди та відзнаки

Обирався депутатом Закарпатської облради 5-го скликання, був секретарем депутатської комісії із взаємодії з правоохоронними органами. Протягом останніх років перед війною зайнявся підприємництвом, тримав у новому районі Ужгорода невеличкий магазин будівельних та господарських матеріалів.

Після анексії Криму, незважаючи на спротив родини, як офіцер запасу кілька разів звертався до військового комісаріату з проханням про призов на військову службу, але отримував відмови через граничний вік — 49 років. Після 3-ї відмови написав звернення до міністра оборони й начальника Генштабу. Врахувавши послужний список, Постолакі доручили очолювати розвідку 128-ї бригади. Під час одного з боїв він врятував життя Олегу Бондаренку — військовослужбовцю 51-го окремого розвідувального батальйону з позивним «Птах» — особисто виніс пораненого з-під обстрілу.

Останні кілька місяців Постолакі з бригадою утримував позиції біля селища Чорнухіно неподалік Дебальцева. 12 лютого 2015-го загинув у бою на спостережному пункті базового табору бригади — підчас артобстрілу міна 120-го калібру розірвалася практично в нього під ногами. Тоді ж полягли ще 7 захисників, серед них— Василь Бондар, Ярослав Кость.

Під час евакуації тіл загиблих з Дебальцевого в автомобіль «Урал» влучив снаряд біля села Новогригорівка Артемівського району. У вантажівці були тіла 12 військових, серед них і майора Віталія Постолакі. Тіла «вдруге» убитих українських військових викрали бойовики. Лише через два тижні, за допомогою волонтерів їх вдалося розшукати в морзі Луганська і обміняти їх на тіла бойовиків.

12 березня Віталія Постолакі провели в останню путь, похований на Пагорбі Слави на кладовищі «Кальварія» в Ужгороді.

Без Віталія лишилися мама, дружина, дві доньки.

Нагороди та вшанування

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (15.05.2015, посмертно) — Указ Президента України № 270/2015.^[1]
• Ужгородські кінематографісти відзняли документальну стрічку, яка розповідає про життєвий шлях майора-розвідника «Мовчать слова коли говорять кулі»
• в Ужгороді є площа імені Віталія Постолакі