Поташ (Уманський район)

Пота́ш — село в Україні, в Маньківській селищній громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване за 6,5 км на південь від селища Маньківка та за 6,5 км від автошляху М05. В селі знаходиться залізнична станція Поташ. Населення становить 1 229 осіб (станом на 2005 рік).

село Поташ
Країна	Україна
Область	Черкаська область
Район	Уманський район
Тер. громада	Маньківська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA71060150130045476
Облікова картка	Село на сайті ВРУ
Основні дані
Засноване	середина 17 століття
Населення	1229 (на 1 січня 2005 року)
Поштовий індекс	20109
Телефонний код	+380 4748
Географічні дані
Географічні координати	48°55′19″ пн. ш. 30°19′53″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	204 м
Відстань до обласного центру	127,4 (фізична) км[1]
Найближча залізнична станція	Поташ
Місцева влада
Адреса ради	с.Поташ, вул.Миру,41
Сільський голова	Діхтяренко Сергій Володимирович
Карта
Поташ
Поташ
Мапа
Поташ у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Поташ (значення).

Етимологія

Назва села, ймовірно, походить від стародавнього промислового продукту — поташу, який добувався шляхом спалювання лісу й послідовного відпарювання попелу. Найкращі його сорти виготовляли із попелу, яку випалювали з різних порід дерева і змішували разом. Щоб одержати приблизно 50 кг попелу, необхідно було затратити до 4 м³ деревини. Крім промислового виробництва поташу, його збирали також селяни у своїх домашніх печах, виконуючи таким чином покладену на них панську данину^[2].

Історія

Залізничну станцію Поташ з однойменною назвою відкрито 27 червня (за ст. стилем 15 червня) 1891 року, що розташована на ділянці Христинівка — Шпола.

У 1910 році місцева влада, у зв'язку з потребою робочих рук для праці на станції, виділила землю для розбудови села. Першими поселенцями, які одержали тут наділи й почали будуватися, стали: Тимофій Степанович Черній і його дружина Євдокія Григорівна, Дмитро Захарович Задорожко із дружиною Надією, маньківчани — Терентій Коцюбинський і Йосип Табачківський, що був сторожем на станції, та інші. Під час перших визвольних змагань станція Поташ теж була у вирі трагічних подій того часу — про це свідчить братська могила на місцевому кладовищі, за якою дбайливо доглядають школярі. Напис на табличці свідчить: «Тут поховано 19 червоноармійців та жінку з дитиною». І це свідчить, що на станції був жорстокий бій.

У роки примусової колективізації в Поташі було засновано колгосп імені Т. Шевченка, головою якого обрали Євмена Павловича Мельниченка. 1931 року створено Потаську механізовану тракторну станцію.

12-16 січня 1944 року неподалік станції в поєдинку з нацистами загинули Герої Радянського Союзу сержант Павло Семенович Свєчніков та артилерист Олексій Григорович Федюков. Його тлін перезахоронено в братській могилі Маньківки; ім'ям Героя названо одну з вулиць районного центру. 8 березня 1944 року 936-й Червонопрапорний ордена Суворова стрілецький полк під командуванням Героя Радянського Союзу Г. Ф. Короленка і танковий батальйон під командуванням Прокопа Калашникова (згодом — Героя Радянського Союзу) увірвалися на станцію, гітлерівці в паніці залишили велику кількість бойової техніки.

У роки нацистської окупації на станції Поташ діяла підпільна група, до якої входили: В. К. Зінчук, Ю. К. Кривонос, М. М. Левченко, І. С. Шейко, В. Василевський та інші. Вони вчиняли диверсії на залізниці, розповсюджували листівки, підпалювали німецькі склади. Керівником групи була 19-річна Віра Зінчук. Однак провокатор видав підпільників: вони були схоплені гестапівцями й страчені в Уманській в'язниці. Іменем Віри Зінчук у селі Поташ названо центральну вулицю.

6 травня 1948 року бригадирові тракторної бригади Потаської МТС Йосипові Прокоповичу Мальованому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Уродженцем села є Клочан Олександр Вікторович — солдат Збройних сил України, який загинув у боях за Дебальцеве.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Відсоток
українська	97,27%
російська	2,03%
інші/не вказали	0,70%

Археологічні знахідки

Поблизу села виявлено залишки поселень епохи бронзи 2-го тисячоліття до нашої ери та черняхівської культури II—V століть нашої ери.

Галерея

• 
  Центр села
• 
  Сільрада
• 
  Школа
• 
  Елеватор
• 
  Залізничний вокзал (1891 р.)
• 
  Водонапірна башта (1891 р.)
• 
  Братська могила радянських воїнів
• 
  Пам'ятний знак на честь 35-річчя звільнення України від гітлерівців

Джерела

• Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу.-К.,2006.-С.295 — 300.
• Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.720.