Православне сповідання віри

«Правосла́вне сповіда́ння ві́ри» (церк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры) — православний катехизис київського митрополита Петра Могили та Ісаї Козловського-Трофимовича. Написаний латинською мовою 1640 року в Києві. Систематизував та уніфікував віросповідні догмати та їх тлумачення, що поширювалися на українських землях та в православ'ї загалом.^[1]. Розглянутий на Київському соборі 1640 та на помісному соборі в Яссах (1642). Затверджений тогочасними патріархами Сходу^[2]. Справив великий вплив на православну богословську освіту^[2][3].

Православне сповідання віри
Перша сторінка видання 1750 року у друкарні Києво-Печерської лаври
Жанр	катехизм
Автор	Петро Могила, Ісайя Козловський-Трофимович
Мова	латинська мова
Написано	1640
Цей твір у Вікісховищі

Також відомий як Великий катехізис Петра Могили. У 1645 році Могила опублікував скорочену його версію, що стала відома як Малий катехізис Петра Могили.

Назви

• «Православне сповідання віри католицької та апостольської церкви східної» (церк.-слов. Православноє исповѣданїє вѣры, Каѳолічєскїѧ и Апостолскїѧ Црквє Восточныѧ) — повна назва.
• «Православне сповідання віри» — коротка назва.
• «Виклад віри церкви Малої Росії» — первісна назва.
• «Великий катехізис» — скорочена назва.

Скорочена версія («Малий катехізис Петра Могили») також відома як «Собраніє короткої науки о артикулах віри».

Історія видання

1629 року у Женеві, одному з центрів Реформації, латинською мовою було опубліковано «Сповідання віри православної» Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, яке було написане під значним впливом кальвінізму. Поява цієї праці зчинила фурор у релігійних та політичних колах Європи. Невдовзі після загибелі Лукаріса у 1638 році, Константинопольський православний собор наклав анафему на Кирила та його «Сповідання». Засуджено Лукаріса було і на наступних соборах — Київському 1640 року та Яському 1642 року.^[3]

На хвилі відстоювання недоторканності православних догматів і було написане «Православне сповідання віри», яке початково призначалося для використання в межах України. На меті Петра Могили було дати недвозначене і чітке визначення православ'я за найвищими взірцями римо-католицької вченості й за методологією латинських викладів віри.^[3] Латинська мова тексту свідчила про його призначення насамперед для богословських кіл та ознайомлення ієрархів різних конфесій.^[4]

«Православне сповідання віри» було прийняте на соборі у Києві (1640), а згодом, в дещо підправленому за низкою важливих питань вигляді, знову було прийняте на соборі у румунських Яссах (1642). Там само воно було з латини перекладене грецькою богословом Мелетієм Сірігосом (або Сірігом), який написав власну критику твору («Противоглаголание»^[5]). У перекладі було усунуто деякий вплив латинства (відновлено початкову візантійську позицію щодо чистилища та засновничих слів Євхаристії). В такому оновленому вигляді працю було схвалено Константинопольським собором 1643 року.^[3]

Оскільки греки не поспішали з виданням «Православного сповідування віри» (яке згодом стало також відомим як «Великий Катехизис» Петра Могили), київський митрополит видрукував його скорочений варіант українською і польською мовами, відомий як «Малий Катехизис», що мав заголовок «Събраніе короткой науки о артикулах веры православно-кафолической христианской ведлуг вызнаннія и науки церкве» (Київ, 1645).^[2] Це видання не включало виправлення Сірігоса, з якими Могила не був цілком згоден^[4][6]. На думку Олександра Васильєва, Петро Могила у «Малому катехізисі» також навмисне викинув багато розділів, що піднімали спірні питання між католиками і православними^[6].

Згодом, вже після смерті Могили, «Великий Катехизис» був видрукуваний у Амстердамі (1667) грецькою мовою, а також у багатьох інших європейських країнах грецькою, латинською, церковно-слов'янською, румунською, російською та іншими мовами.^[2] В 1695 році його було опубліковано в Лейпцигу. Наступного року, за патріарха Андріана, у Москві вийшов слов'янський переклад «Сповідання», а у 1837 році синод російської православної церкви виніс рішення перекласти «Сповідання» російською мовою.^[7][8]

Зміст книги

Книга сприятливо для релігійного навчання укладена в формі питань та відповідей.^[9] Згідно з трьома богословськими чеснотами, книгу поділено на три частини: про Віру, про Надію та про Любов^[6]. Серед них найважливіше місце посідає любов, яку автори розглядають як принцип Бога, світу і людини. Значну увагу приділено проблемі внутрішньої людини і її серцю як центру духовного життя, переображення і єднання з Богом.^[2]

Викладу першої частини передує загальне судження про віру у 126 питаннях та відповідях: про Бога, про янголів, про Ісуса Христа, про людину, про гріхопадіння, про 7 дарів Духа Святого, про 9 заповідей церковних, 7 таїнств та есхатологію.

Друга частина у 63 питаннях-відповідях містить учення про молитву взагалі та про молитву Господню, про Заповіді блаженств.

У третій частині у 72 питаннях-відповідях йдеться про добрі діла, про різні види гріха та про Декалог^[6].

Твір не має полемічного характеру, але викладаючи катехизичне вчення, автори відзначають розходження православних і католицьких догматів (зверхність влади Папи Римського над християнським світом, походження Святого Духа «і від Сина», чистилище). Ці догмати вони не приймають і критикують. Так само протестантському розумінню свободи волі, передвизначення, добрих справ, значення віри для спасіння вони протиставляють православне тлумачення. Але в процесі доведення автори широко послуговуються раціоналістичними доказами, використовують праці вчених різних сповідань.^[2]

Оцінки

• Перша з трьох символічних книг у православ'ї (дві інші — «Послання патріархів православної католицької церкви» 1723 року та катехизис Філарета Московського^[ru][7])^[1]. У середині ХІХ століття Російська православна церква переоцінила значення символічних книг як зайвий західний вплив, і їх богословське значення поступово почалося зменшуватися^[3][7].
• За оцінкою україністки та дослідниці життя і творчості Петра Могили Валерії Нічик, книга впродовж трьох століть не втратила значення кращого викладу символу віри і зберігає його й понині.^[2]
• Відомий історик церкви Макарій (Булгаков) у 1848 році дав таку оцінку «Православного сповідання віри»:^[10]

Православне Сповідання воістину становить епоху у… історії (православного богослів'я). Досі сини Церкви Східної не мали осібної символічної книги, у якій би могли знаходити для себе найдетальніше керівництво, дане від імені самої Церкви, керівництво у ділі віри. Православне Сповідання Петра Могили… стало першою символічною книгою Східної Церкви. Тут вперше викладені всі догмати від її імені з можливою точністю… Отже тут дано якомога детальніше і разом з тим надійніше керівництво у ділі віри, як усім православним, так, зокрема, і православним богословам при ґрунтовному розкритті догматів.

Оригінальний текст (рос.)

Православное Исповедание поистине составляет эпоху в... истории (православного богословия). Доселе сыны Церкви Восточной не имели особой символической книги, в которой бы могли находить для себя подробнейшее руководство, данное от имени самой Церкви, руководство в деле веры. Православное Исповедание Петра Могилы... явилось первою символическою книгою Восточной Церкви. Здесь в первый раз изложены все догматы от ее имени в возможной точности... Здесь, следовательно, дано подробнейшее и вместе надежнейшее руководство в деле веры, как всем православным, так, в частности, и православным богословам при обстоятельном раскрытии догматов.

Натомість сучасний російський дослідник Олександр Дворкін називає книгу «фатальним документом», негативно розцінюючи вплив католицизму, що відчувається у книзі. На його думку «Православне сповідання віри» є найбільш «латинським за духом та формою» документом, який коли-небудь офіційно був схваленим православними ієрархами за всю історію православної церкви. Він також вважає, що праця була написана під значним впливом католицького катехизису Петра Канізія.

Видання

Великий катехізис

• Ортодокс омологія сирѣчь Православное исповѣданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем).
• Катихисис сирѣчь исповѣданіе православныя вѣры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Малий катехізис

«Малий катехізис» Могили перевидавався у Львові (1646), Почаєві (1782, 1783), без позначення місця (1785) та Супраслі (1788). 1649 року був надрукований у Москві в перекладі церковнослов'янською^[4].

Див. також

• Катехізис Лаврентія Зизанія (1627)