Праіранська мова

Праіранська мова (також давньоіранська (пра-)мова, протоіранська мова) — умовний науковий термін, який позначає сукупність споріднених, але різних (інколи значно) діалектів, об'єднаних спільними фонетичними інноваціями (які власне й відрізняли їх від інших мов та діалектних груп), що виділилися в окрему мовну підгрупу з єдиної праіндоіранської мовної групи близько середини II тисячоліття до н. е., та з якої свого часу (умовно до VIII ст. до н. е.) розвинулися всі давньоіранські мови.

Поширення

Наразі найбільш поширеною щодо прабатьківщини аріїв (індо-іранської спільноти) є гіпотеза, за якою це є території сучасного Башкортастану та степи (зараз переважно пустелі та напівпустелі) на південь — до Бактрії, Согду, Арейї, Арахозії, що більш-менш впевнено підтверджується відомими археологічними пам'ятками та, з різною мірою переконливості, інтерпретуються зі згаданими у Вендидаді арійськими країнами. Але слід пам'ятати, що наразі не існує жодної археологічної культури, яку б беззаперечно чи хоча б переважною більшістю було б пов'язано з давніми аріями (носіями праарійської мови).^[1]

Першим історичним свідченням подальшої міграції аріїв на південь є певна кількість імен царів та богів держави Міттані, датовані XV—XIII ст.ст. до н. е. Приблизно в ті ж часи розпочався рух аріїв й на південний схід, до Індійського субконтиненту. Ця міграція мала декілька різночасових хвиль, що надалі знайшло відображення у діалектній диференсації індо-арійських мов.

Власне праіранська розвинулася з певної діалектної групи (чи певних діалектних груп) праарійської й надалі, з розселенням іранців від територій сучасних Фарсу на пд.-зах. та Північного Причорномор'я на пн.-зах. з однієї сторони та до Гіндукушу та далеких Ганьсу та Туви на пн.-сх., розпалася на окремі мовні та діалектні групи.

Фонемний склад

Наразі фонемний склад праіранської більш-менш систематизовано. Але залишаються певні розбіжності. Нижче наведено два варіанти реконструкції, які використано при написанні двох словників:

• «Етимологічний Словник Іранських Мов» (автори — В. С. Расторґуєва та Д. Й. Едельман);^[2]
• «Етимологічний Словник Іранських Дієслів» (автор — Дж. Чун).^[3]

Фонемний склад праіранської у реконструкції В. С. Расторгуєвої та Д. Й. Едельман

У передмові першого тому «Етимологічного Словника Іранських Мов» автори зазначили таке:

Більшу частину цих робіт було підготовлено у Секторі іранських мов Інституту мовознавства АН СРСР… Ці праці створили передумови для укладення узагальнюючого етимологічного словника усіх мов іранської родини у вигляді не тільки конкретних етимологій, але й певних методичних орієнтирів…

Отже, фактично цей словник є узагальненням та зібранням досягнень радянських науковців на царині іраністики. Й, враховуючи обсяг та якість матеріалу, ігнорувати цей доробок неможливо, попри певні відмінності й в оцінках, й в поданні матеріалу від тих, що наразі превалюють в англомовному (світовому) науковому колі.

Приголосні		Губні	Зубні чи Ясенні	Палаталі- зовані чи Заясенні	Задньоязикові		Глоткові
					зімкнені	огубленні
Проривні	глухі	*p	*t		*k
	дзвінкі	*b	*d		*g
Африкати	глухі		*č
	дзвінкі		*ǰ
Фрикативи	глухі	*f	*s, *ϑ	*ś, *š	*x	*xv (*hṷ)	*h
	дзвінкі		*z	*ź/j́, ž(?)
	*/s/h/z/	умовно позначена фонема, що є рефлексом праіндоіранської *s у різних позиціях
Сонорні
		Носові			Плавні
		*m, *n			*l
Сонанти		*i̯, *ṷ, *r	Як приголосні	Як голосні короткі		Як дифтонги (послаблені)
			i̯, ṷ, r	i, u, r̥		ii̯/əi̯, uṷ/əṷ, ər
Голосні		Короткі			Довгі
		*a			*ā

Додатково звернуто увагу на таке:

• саме цей фонемний склад визначено як «найархаїчніший»;
• «спільна для усіх іранських мов прамовна система виявилася архаїчнішою й більш „посунутою“ до загальноарійського стану, ніж та, яка традиційно базувалася лише на давньоперських написах та Авесті»;
• фонетичний статус *ž під питанням, імовірно як варіант *ǰ;
• співвідношення *t та *ϑ залишається невизначеним, як й статус останньої.

Фонемний склад праіранської у поданні Джонні Чуна

У передмові до свого «Етимологічного Словника Іранських Дієслів» Дж. Чун зауважує, що недоліком «Етимологічного Словника Іранських Мов» є ігнорування прогресивного доробку Ю. Покорни, та його послідовників.^[4]

Отже автор пропонує дещо іншу, більш поширену та прийнятну у колі англомовних науковців реконструкцію, додатково посилаючись (окрім власне Ю. Покорни^[5]) на М. Майргофера.^[6]

Приголосні		Губні	Зубні чи Ясенні	Палаталі- зовані чи Заясенні	Задньоязикові		Глоткові
					зімкнені	огубленні
Проривні	глухі	*p	*t		*k
	дзвінкі	*b	*d		*g
Африкати	глухі		*č
	дзвінкі		*ǰ
Фрикативи		*f	*θ		*x (*kh)		*h; *H
Сибілянти	глухі		*s	*š
	дзвінкі		*z	*ž(?)
Сонорні (плавні)
		Носові		Ротичні (дрижачі)		Бокові
		*m, *n		*r		*l (?)
Напівголосні		*i̯ ; *ṷ
Голосні		Короткі				Довгі
		Передні		Задні
Високі		*i		*u
Низькі		*a				*ā

Окремо звернуто увагу на таке:

• донедавна *ī та *ū наразі розглядаються як сполучення *iH та *uH відповідно;
• корінь не може починатися з голосної або *r;
• усі варіанти аблауту підпорядковані певній системі (для повних *aC, подовжених *āC та нульових *øC, де C — приголосна (англ. consonant)), враховуючи й такі приголосні, як *H, *i̯ та *ṷ;
• дифтонги *au, *ai тощо слід розглядати як комбінацію двох фонем;
• фонематичний статус *ž та *l сумнівний.