Приказка

При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні^[1]. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову», «вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

Розмежування понять «приказка» і «прислів'я»

Подане визначення поняття приказка, зроблене з формального боку, акцентує са́ме на розмежуванні з поняттям прислів'я, яке, на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнювального характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.

Загальною назвою для приказок, примовок, прислів'їв — є приповідки^[2].

Унаочнити розмежування жанрів можна навівши приклади українських приказок і прислів'їв:

Приказка	Прислів'я
Літа пливуть, як вода Коли рак на горі свисне Зима спита, де літом був	Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш Собака на сіні — і сам не гам, і нікому не дам В чужому оці порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає

Особливістю приказок є те, що вона до сказаного зазвичай є як афористична ілюстрація. Натомість прислів'я є певним узагальненням. Часто приказка є скороченим прислів'ям.

Див. також

• Прислів'я