Природа Будди

Природа будди (санскр. बुद्धधातुबुद्धधातु, Buddha-dhātu ^IAST, кит. спр. 佛性, піньїнь: fó xìng佛性, піньїнь: fó xìng, буддха-дхату) — одна з найважливіших буддійських доктрин, в основному характерна для махаянських шкіл, і особливо для шкіл далекосхідного буддизму. У махаянських школах природа будди ототожнюється з татхатою і характеризується як «справжня, незмінна і вічна природа всіх істот». Вважається, що у звичайних істот природа будди тимчасово забруднена клешами, що створюють страждання та інші ілюзії сансари^[1].

Природа будди, згідно буддійській доктрині, обумовлює можливість об'єкта чи істоти (саттва) досягати стану буддовості, просвітлення. Вона має сенс тільки для істот і об'єктів, що володіють свідомістю, а відповідно до конкретніших визначень - здатних відчувати страждання. Філософія буддизма вважає природу будди, притаманну істотам, імманентною, початковою, нествореною та неруйнівною; по суті, вона є нірваною (звільненням), прихованою в потоці сансари (страждань).

Дана доктрина тісно пов'язана з буддійською доктриною Татхагата (Татхагатагарбха), яка опирається на поняття Дхармадхату (санскр. धर्मधातधर्मधात), нескороминущої підстави всіх речей і явищ.

Природа Будди в дзен

Майстри дзен прагнули трансформувати абстрактні питання в особисті, чи не віддільні від запитувача. Коли учень ставив запитання «Що таке природа Будди чи реальність?» Дзенський майстер часто ставив запитання у відповідь «Хто ти?» або «Звідки у тебе з'явилося це питання?». У деяких випадках майстер говорив ім'я учня, учень відповідав «так», після цього майстер, почекавши якийсь час, питав: «Розумієш?»^[2].

Відомим дзенським коаном вважається коан «Що таке природа Будди - самотня сосна в саду»^[3].

Дзенський наставник Дзенкей Сібаяма приводить традиційний приклад, в якому природа Будди порівнюється з дзеркалом, і вказує, що розум, подібний до дзеркала, відрізняється неприв'язаності, станом не-свідомості, незаплямованістю, прозорістю, чесністю, неупередженістю, непомітність і відсутністю самосвідомості^[4]:

Дзеркало не володіє ніяким его і у нього немає розуму. Якщо до нього підносять квітку, вона відображає квітку; якщо до нього наближається птах, воно відображає птаха. Воно показує прекрасний об'єкт як прекрасний, а потворний - як потворний. Все постає в ньому так, як є насправді. Дзеркало не має ознак відрізняння розуму або самосвідомості. Якщо що-небудь виявляється перед ним, воно просто його відображає; якщо що-небудь зникає, дзеркало просто не перешкоджає цьому. Хочеться дзеркалу цього чи ні, ніяких слідів на ньому не залишається. <…>
Крім того, перед дзеркалом усі рівні. Воно не робить відмінностей між багатим і бідним, не наділяє багатого або знатного прекрасною зовнішністю через його винятковості і в той же час не представляє бідного будь-яким виродком. Чоловіки і жінки, люди похилого віку і діти - до всіх дзеркало ставиться однаково. Для нього велика гора рівна маленькому камінчику, алмаз - уламку скла. Все рівне всьому.

У той же час Сібаяма відзначав, що хоча дзеркало є хорошим прикладом, але дзеркало на відміну від людини не може прокинутися^[5].

"Заперечення" природи будди

Чаньський наставник Чжаочжоу в відомому коані Му (Мумонкан, гл.1) заперечував, що собака має природу будди, проте його відповідь не можна трактувати однозначно.

Див. також

• Рігпа