Псевдогалюцинація

Псевдогалюцина́ція (син.: помилкова галюцинація; від дав.-гр. ψεῦδος.дав.-гр. ψεῦδος. ψεῦδος — брехня, лат. hallutinatio.  — мара) — образ, який виникає у свідомості при відсутності реального об'єкту сприйняття, котрий характеризується визначеністю почуттів, конкретністю, але, на відміну від істинних галюцинацій, не ототожнюється з існуючими у дійсності предметами і явищами^[1]. Псевдогалюцинації зустрічаються набагато частіше, ніж галюцинації^[1].

Термін «псевдогалюцинація» був вперше вжитий німецьким психіатром У. Хагеном (Гагеном) (d)^[2]. Розробка вчення про псевдогалюцинації — це заслуга російського вченого В. Х. Кандинського.

Основні ознаки

Налічується три основні ознаки, що відрізняють псевдогалюцинації від істинних галюцинацій:

• інтрапроєкція. Псевдогалюцинації виникають лише у суб'єктивному психічному просторі хворого^[3], котрий сприймає їх не звичайними органами відчуттів, а «бачить внутрішнім оком», «чує внутрішнім слухом»^[4].
• почуттєва яскравість. Як відзначав ще В. Х. Кандинський, образи псевдогалюцинацій набагато реалістичніші, чим «образи згадування і фантазії»^[5] (що простежується не тільки у цілому, але і у найдрібніших деталях^[5][3]), і зникають з пам'яті зразу, а не поступово^[5][3].
• відчуття «зробленості». Хворий сприймає ілюзорні образи як результат насильного впливу ззовні. Таке відчуження особистого психічного акта ріднить псевдогалюцинації з іншими проявами синдрому Кандинського — Клерамбо, зокрема — маячні ідеї виту.

Види псевдогалюцинацій

Псевдогалюцинації, як і істинні галюцинації, класифікують за органами відчуттів^[1]:

• зорові псевдогалюцинації виникають при ясній свідомості^[6]. При таких розладах сприйняття хворі бачать «крізь стіни будівель», споглядають різноманітні картини, котрі їм демонструють. Ілюзорні образи легко відрізнити від реальних, оскільки перші характеризуються відсутністю тілесності, об'єктивності.
• при слухових псевдогалюцинаціях хворі чують «звучання думок», «відлуння думок», «розмови у голові декількох голосів». «Джерела звуку» при цьому можуть перебувати у незвичайному місці (у животі) або на нереальній для сприйняття відстані (на Марсі). Псевдогалюцинації також можуть носити характер беззвучних окликів або звертань по зменшеному імені, що належить незнайомим особам (симптом Каннабіха-Ліознер, відзначається у маніфестній стадії шизофренії). Деякі дослідники також виділяють аперцептивні псевдогалюцинації, котрі являються різновидом слухових: їх характеризує відчуття «витягування» або, навпаки, «вбивання» думок^[7]. До слухових псевдогалюцинацій близькі психічні галюцинації Байярже, при яких хворі чують «беззвучні голоси», «беззвучні думки», «таємний внутрішній голос».
• нюхові і смакові псевдогалюцинації характеризуються суб'єктивним відчуттям «зробленості» запахів і смаків, котрі найчастіше неприємні для пацієнта.
• при рухових (кінестетичних, пропріоцептивних) псевдогалюцинаціях виникає ілюзія нав'язаності ззовні тих або інших рухів.
• при вербальних псевдогалюцинаціях хворі відчувають, що органи мовлення починають діяти мимоволі, що їхньою мовою виголошують слова або цілі фрази.

У деяких випадках можливі комбінації різних видів псевдогалюцинацій. Так, один з пацієнтів В. Х. Кандинского стверджував, що перебуває під наглядом таємних агентів — «токістів», які передають йому свої повідомлення за допомогою електричного току («при цьому хворий повинен внутрішньо <…> чути те, що хочуть його змусити чути токісти»^[8] — типовий приклад псевдогалюцинацій слуху), викликають неприємні смакові і нюхові відчуття, «фальсьфікують» думки, демонструють його «душевним очам» непристойні образи^[9].

Пов'язанні розлади

Псевдогалюцинації зазвичай входять у структуру синдрому Кандинского — Клерамбо^[10]. Спостерігають при шизофренії^[10], систематичній парафренії (у основному, зорові), при хронічних екзогенних психозах (у основному, зорових).

Див. також

Галюцинація

Шизофренія

Гіпнагогія