Південностепова підзона України

Південностепова (сухостепова) підзона України — південна частина степової природної зони України, складова крайньої західної частини сухостепових зональних ландшафтів Євразійського материка. В Україні з заходу на схід підзона охоплює частину Причорноморської низовини від Тилігульського лиману в Причорномор'ї до долини р. Лозуватка в Приазов'ї, з півночі на південь - від лінії Миколаїв - Каховка - Мелітополь до берегів Чорного і Азовського морів з охопленням рівнинної частини Кримського півострова. Головними діагностичними ознаками такого поширення є наявність темно-каштанових і каштанових грунтів, а також природні (корінні) типи рослинності - домінуючий полиново-злаковий та подекуди в північній частині - типчаково-ковиловий. Зазначений характер грунтів суттєво відрізняється від більш східного євразійського сухого степу, адже там у грунтовому покриві домінують каштанові грунти, тоді як в Україні вони поширені лише у вигляді невеликих за площею плям і здебільшого на території Північного Присивашшя та рівнинної частини Криму.

На підзону сухих степів в Україні припадає територія, площа якої становить  44,31 тис. км² (Шищенко, 1988), що становить 7,3% площі держави або 22,9% площі степової зони. Сухостепова підзона України має висотні рівні в діапазоні -1,8-77 м на північ від Криму і -3,9-189 м в рівнинній частині Кримського півострова. Гіпсометричні рівні більш східних євразійських сухих степів, у загальних рисах, є значно вищими (абс. відм. > +150 м).

У геолого-геоморфологічному відношенні територія підзони належить до Причорноморської тектонічної западини та Скіфської плити, чому в характері морфоструктури відповідають Причорноморська низовина і зокрема територія рівнинного Криму (див. статтю «Причорноморська низовина»). Між цими структурами проходить Каркінітський грабен, - зона континентального рифту, чому в рельєфі відповідають Каркінітська і Сиваська затоки, специфічні обриси їхніх берегових зон та крайня північна частина Кримського півострова - Перекопський перешийок.

Сухі степи України – регіон помірно-континентального клімату, який є значно менш посушливим, ніж сухі степи центральних та східних регіонів Євразії, про що, наприклад, свідчить кількість атмосферних опадів (мм) для таких пунктів як Асканія-Нова (397), Джанкой (370), Красний Кут (304, Поволжя), Актобе (315), Улан-Батор (254). Середньорічна температура в цій підзоні становить 9,8°С. Наведені кліматичні параметри дають підставу відносити сухостепову підзону України до напіваридних територій, де крім зональних ландшафтів сформоване значне різноманіття інтразональних ландшафтів ^[1]. Таке різноманіття, обумовлене приморським положенням підзони, що суттєво відрізняє цей регіон від більш східних сухостепових ландшафтів Євразійського материка.

На території сухостепової підзони України виділяють дві фізико-географічні провінції (два фізико-географічних края) - Причорноморсько-Приазовську (причорноморські сухі степи) та Кримську (кримські сухі степи) (Національний атлас України, 2007; Сорокіна, 2019; Кривульченко, 2005, 2021).

На території підзони проживає понад 2 млн осіб^[2].

Провінції

Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція

Причорноморсько-Приазовська провінція має поширення на території Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей. Приморське положення цієї провінції визначає порівняно низькі гіпсометричні рівні, від чого значною мірою залежать різноманіття рельєфу, гідрогеологічна ситуація, галогеохімічні особливості та в цілому характер ландшафтної структури регіону. На північній межі Причорномор’я та Приазов’я максимальні абсолютні відмітки не перевищують у межиріччях Тилігулу – Південного Бугу +77 м, Дніпра – Молочної +53 м, Молочної – Лозуватки +42 м. У приморській десятикілометровій смузі сухого степу вони коливаються від -1,8 м в районі озера Оджіголь до +49 м у межиріччі Тилігулу – Дніпра. Специфічним є інгресійне узбережжя Північного Присивашшя, тут спостерігаються як гіпсометрично низькі ділянки з відповідним галогеохімічним проявом, – високомінералізованими поверхневими і ґрунтовими водами, солончаками, солонцями, так і острови, півострови з абсолютними відмітками у береговій зоні до +18 м з наявністю в автономних умовах незасолених або слабозасолених грунтів. Значними коливаннями висот (0-29 м) у береговій зоні також характеризується приазовська частина сухого степу. Такі перепади висот визначають складність гідрогеологічної ситуації в регіоні. В комплексі з неоднаковістю радіаційного режиму, геолого-геоморфологічних особливостей, інтенсивністю антропогенного впливу ці перепади висот також визначають строкатість і різноманіття ландшафтних комплексів. Особливу роль у прояві специфічних рис регіону, збільшенні строкатості й різноманіття його геокомплексів, формуванні стільникового малюнка ландшафтної структури належить западинним формам рельєфу, першочергово подам, степовим блюдцям, подолиманам. В умовах цієї провінції специфічним є рельєф Олешківських пісків, Керченського півострова та берегових зон Чорного і Азовського морів, Присивашшя (Кривульченко, 2005, 2016, 2021, 2024). Клімат провінції є найпосушливішим у степовій зоні. Літні температури відносно високі, у липні в середньому +23 — +24 °C. Зима коротка, малосніжна. Випаровування (900—1000 мм) значно перевищує опади (300—360 мм).^[3] Гідрографічна мережа на території провінції представлена річками (Дніпро, Південний Буг, Молочна та декілька малих річок), а подекуди й озерами, нерідко солоними (регіони: Олешківські піски, узбережжя Чорного моря від Ягорлицької затоки до Джарилгацької затоки). Специфічною в цьому відношенні є плоскорівнинна територія межиріччя Дніпра - Молочної, яка являє собою безстічну область, де внутрішній стік здійснюється в поди та інші дрібні западини.

У провінції виділяють (Національний атлас України, 2007) Нижньобузько-Дніпровську низовинну, Нижньодніпровську терасово-дельтову низовинну та Присивасько-Приазовську низовинну області.

Кримська степова провінція

Охоплює Північнокримську рівнину. У межах Кримської степової провінції виділяють Присивасько-Кримську низовинну, Тарханкутську, Центральнокримську височинні і Керченську горбисто-пасмову області.

Рівнини приморські, низовинні (3-20 м), плоскі. Ґрунти червоно-бурі глинами, під полиново-злаковиою рослинністю — каштанові та темно-каштанові солонцюваті.^[4]

Характерне тривале тепле літо, зима коротка та малосніжна зима. Опади 420—300 мм на рік.^[3]

Природно-заповідний фонд

На території підзони створені національний природний парк «Білобережжя Святослава», Азово-Сиваський, Джарилгацький національні природні парки, національний природний парк «Чарівна гавань»^[5].