Підгаєцький Віталій Васильович

Віталій Васильович Підгаєцький (* 1 серпня 1951, с. Тартак, Жмеринський район, Вінницька область — 14 лютого 2004, м. Дніпропетровськ) — український історик, історіограф, джерелознавець, теоретик кліометричних досліджень, україніст. Доктор історичних наук (1993), професор (1995), професор кафедри історіографії та джерелознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (1994)^[1].

Підгаєцький Віталій Васильович
Народився	1 серпня 1951(1951-08-01) Тартак (Чечельницький район), Вінницька область
Помер	13 лютого 2004(2004-02-13) (52 роки) м. Дніпро
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик
Alma mater	Дніпропетровський державний університет
Галузь	джерелознавство, історія, історіографія, кліометрика
Заклад	Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Валентин Борщевський
Відомі учні	Юрій Святець, Ольга Обласова, Ілона Тарнопольська, Вікторія Дмитрієва, Роман Топка, Кирило Шихов, Володимир Ващенко

Біографія

Віталій Васильович Підгаєцький народився 1 серпня 1951 року у с. Тартак Чечельницького району Вінницької області. У 1973 році закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного (нині — національного) університету.

1982 року у Московському державному історико-архівному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему «Джерела про участь робітничого класу в діяльності міських рад (на матеріалах південно-східних областей України) у 1921—1925 рр.». Докторська дисертація «Соціальна структура населення міст України у роки НЕПу (досвід багатовимірного статистичного аналізу матеріалів переписів 1923 і 1926 рр.)» була захищена у 1993 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова.^[2].

У 1978—1988 роках працював викладачем, згодом — доцентом кафедри всесвітньої історії історичного факультету ДДУ. З 1988 року — доцент, а з 1995 року — професор кафедри історіографії та джерелознавства. У 1995 році заснував науково-дослідну лабораторію комп'ютерних технологій історичних досліджень, яку очолював до смерті.^[3]

Працюючи на історичному факультеті викладав курси «Кількісні методи в історичних дослідженнях», «Теорія джерелознавства», «Історія науки і техніки України». Підготував сім кандидатів історичних наук, двоє з яких (Ю. А. Святець та В. В. Ващенко) згодом стали докторами наук.

В останні роки життя страждав від гіпертонічної хвороби. В серпні 2003 року пережив сильний гіпертонічний криз із артеріальним тиском близько 240^[4].

Помер 13 лютого 2004 року у м. Дніпропетровську внаслідок інсульту. Був похований на Сурсько-Литовському кладовищі.^[5]

Праці

• Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття: навчальний посібник для історичних ф-тів ун-тів ; Дніпропетровський національний ун-т. — Д. : Видавництво Дніпропетровського ун-ту, 2001. — 392 с.