П'єр Жане

П'єр Марія Фелікс Жане (фр. Pierre-Marie-Félix Janet; 30 травня 1859, Париж — 27 лютого 1947, Париж) — французький психолог, філософ та невропатолог, непересічна особистість в науковому світі, йому належить авторство терміна «підсвідомість».

П'єр Жане
Pierre-Marie-Félix Janet
Ім'я при народженні	фр. Pierre Marie Félix Janet
Народився	30 травня 1859(1859-05-30) Париж
Помер	27 лютого 1947(1947-02-27) (87 років) Париж ·набряк легень
Поховання	Cimetière de Bourg-la-Reined
Країна	Франція
Діяльність	філософ, психолог, професор, психотерапевт, невролог, психіатр, лікар
Alma mater	Вища нормальна школа
Галузь	психологія, філософія, медицина
Заклад	Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр
Посада	президент[d][1], президент[d][2] і директор[3]
Науковий ступінь	докторський ступінь (21 червня 1889) і доктор медицини (29 липня 1893)
Відомі учні	Жорж Дюма
Членство	Академія моральних і політичних наук Американська академія мистецтв і наук Національна академія наук США
Відомий завдяки:	ввів у вжиток термін «підсвідомість»
Батько	Jules Janetd[4]
Брати, сестри	Jules Janetd
Нагороди
П'єр Жане у Вікісховищі

Магістр філософії (1882), доктор літератури (1889), доктор медицини (1893), професор (з 1902), академік (з 1913) і президент (з 1925) Паризької академії моральних і політичних наук. Дійсний та почесний член ряду іноземних академій. Співзасновник і редактор «Журналу нормальної і патологічної психології» (1904–1937)^[5].

Біографія

П'єр Жане народився у заможній родині, з дитинства цікавився наукою, зокрема, ботанікою. Отримав освіту у найкращих школах Франції. Великий вплив на становлення філософських поглядів П'єра спричинив його дядько, відомий філософ Поль Жане.

Закінчив медичний факультет Паризького університету. Посилено вивчав філософію, яку з 1881 викладав у Гаврському ліцеї. Орієнтувався переважно на позитивістські погляди у психології. Активно займався дослідженнями в ряді областей психології та релігієзнавства.

Під керівництвом Жана Мартена Шарко в 1879–1885 досліджував істерію і істеричний параліч. Вважав, що суть істерії становлять своєрідне звуження поля свідомості, розщеплення свідомості і випадання частини психофізичних проявів з-під контролю свідомості.

У 1889 році опублікував роботу «Психічний автоматизм», в якій виклав концепцію вищих (творчих, синтезують) і нижчих («автоматичних») функцій психіки.

У 1890 році на запрошення Шарко очолив психологічну лабораторію психіатричної лікарні Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр, в якій близько 50 років займався дослідженням і лікуванням неврозів. Створив тест шкірної анестезії.

У 1895 році за рекомендацією Теодюля Рібо почав працювати на кафедрі експериментальної та порівняльної психології в Колеж де Франс. Незабаром очолив цю кафедру та керував нею до 1934 року.

Курси, які викладав у Колеж де Франс

Період	Назва курсу французькою	Назва курсу українською
1901-1902	L'étude expérimentale et comparée de la fatigue	Експериментальне та порівняльне дослідження втоми
1902-1903	Les émotions et les oscillations du niveau mental	Емоції та зміни психічного
1903-1904	L'étude expérimentale et comparée des conditions de la conscience	Експериментальне дослідження та порівняння станів свідомості
1904-1905	Les conditions psychologiques des mouvements des membres	Психологічні умови руху кінцівок
1905-1906	Les modifications de la conscience dans les névroses hystériques	Зміни свідомості при істеричних неврозах
1906-1907	Les modifications de la conscience dans les névroses psychasthéniques	Зміни свідомості при психастенічних неврозах
1907-1908	L'analyse psychologique et la critique des méthodes de psychothérapie	Психологічний аналіз та критика методів психотерапії
1908-1909	L'analyse des émotions et des sentiments	Аналіз емоцій та почуттів
1909-1910	L'analyse des tendances et les lois de leur réalisation	Аналіз тенденцій та закони їх реалізації
1910-1911	L'analyse de la perception du monde extérieur	Аналіз сприйняття зовнішнього світу
1911-1912	Des tendances sociales et du langage	Соціальні тенденції та мови
1912-1913	Les tendances intellectuelles élémentaires et les idées générales	Тенденції найнижчих інтелектуальних вчинків та загальних ідей
1913-1914	Les tendances intellectuelles relatives à la recherche de la vérité	Інтелектуальні тенденції пов'язані із пошуками істини
1914-1915	Les tendances rationnelles qui imposent des lois à la conduite et à la croyance	Раціональні тенденції, які породжують закони поведінки та віри
1915-1916	Les tendances industrielles et la recherche de l'explication	Напрямки індустріального розвитку та їх пояснення
1916-1917	Les degrés de l'activation des tendances	Рівні активації намірів
1917-1918	Les degrés de l'activité psychologique	Рівні психічної діяльності
1918-1919	Les oscillations de l'activité psychologique (I)	Зміни психологічної активності (I)
1919-1920	Les oscillations de l'activité psychologique (II)	Зміни психологічної активності (II)
1920-1921	Les formes successives de la personnalité au cours de l'évolution psychologique	Послідовність формування особистості з точки зору психологічного розвитку
1921-1922	L'évolution des conduites morales et religieuses	Еволюція моральної та релігійної поведінки
1922-1923	L'évolution de la mémoire et de la notion du temps	Еволюція пам'яті та сприйняття часу
1923-1924	Les sentiments simples qui accompagnent l'action, la tristesse et la joie	Прості почуття, що породжують дію: печаль та радість
1924-1925	Les sentiments sociaux affectifs, l'amour et la haine	Соціальні емоційні почуття: любов та ненависть
1925-1926	Les stades de l'évolution psychologique	Стадії психологічного розвитку
1926-1927	L'étude de la pensée intérieure et de ses troubles	Дослідження внутрішнього мислення та його порушення
1927-1928	L'évolution de la mémoire et de la notion du temps	Еволюція пам'яті та сприйняття часу
1928-1929	L'évolution psychologique de la notion de personnalité	Еволюція психічної концепції особистості
1929-1930	La faiblesse et la force psychologiques	Слабкі та сильні сторони психології
1930-1931	Les délires d'influence et les sentiments sociaux	Вплив делірію та соціальні почуття
1931-1932	Les conduites intellectuelles élémentaires	Найпростіші способи інтелектуальної регуляції
1932-1933	La conduite de la croyance	Регуляція віри
1933-1934	Les oscillations de l'esprit	Зміни розумової сфери

У 1904 році спільно з Ж. Дюма заснував «Журнал нормальної і патологічної психології» — один з провідних психологічних журналів Франції.

Протягом багатьох років читав різні курси лекцій з психології в Сорбонні і провідних університетах Аргентини, Бразилії, Канади, Мексики і США.

Психологічна теорія

Жане отримав цікаві наукові результати в різних галузях науки. Опублікував ряд робіт з філософії, історії психології, соціальної психології, загальної психології, патопсихології, психіатрії, психотерапії, психології релігії і містицизму, різних проблем психічної еволюції, свідомості та несвідомого, пам'яті, часу, мови і мислення, психології особистості та ін.

Запропонував трактування психології як об'єктивної науки про людські дії. Виробив уявлення про психіку як складної, ієрархизованої енергетичної системи, яка має певний ступінь психічної напруги. У 1892 опублікував ґрунтовне дослідження істерії «Ментальний стан істериків» (у 2-х томах). Розробив психологічну концепцію неврозів, згідно якої вони виникають через функціональні порушення вищих функцій психіки і втрату балансу між вищими і нижчими психічними функціями, а саме «зниженою психічною напругою»^[6].

У 1894 ввів в обіг поняття «психастенія» та «дисоціація». Виділив психастенію як самостійну форму психічних захворювань і створив біопсихологічну теорію психастенії. У дослідженнях психології особистості особливе значення надавав проблемам єдності, розрізнення та індивідуальності. Практикував лікування сном і гіпноз. Визнавав верховенство психологічного фактора в гіпнозі. Психічна дія за Жане, є результатом процесу переходу зовнішньої дії у внутрішню — інтеріорізація.

Справив суттєвий вплив на формування поглядів З. Фройда та І. Брейера про природу психіки і неврозів. Вважається попередником психоаналізу в трактуванні істерії, ролі несвідомого в неврозах і інших проблем. Віддаючи належне окремим досягненням психоаналізу, в цілому ставився до нього критично і кваліфікував його як метафізичну систему. Полемізував із З. Фройдом та іншими психоаналітиками. Відкинув психоаналітичну ідею про психосексуальну травму як головну причину неврозів. Вважав, що він має пріоритет у відкритті катарсичного методу лікування неврозів.

Відіграв значну роль у розвитку психології, психіатрії та психотерапії^[5].