Ральф Ашер Алфер

Ральф Ашер Алфер (3 лютого 1921, Вашингтон — 12 серпня 2007, Остін) — американський космолог, автор новаторської теорії нуклеоситезу Великого вибуху, передбачив фонове реліктове випромінювання космосу в мікрохвильовому діапазоні^[4][5].

Ральф Ашер Алфер
Народився	3 лютого 1921(1921-02-03)[1][2]  Вашингтон, США
Помер	12 серпня 2007(2007-08-12)[3][1][2] (86 років)  Остін, США
Країна	США
Діяльність	астроном, фізик, викладач університету, астрофізик
Alma mater	Університет Джорджа Вашингтона Theodore Roosevelt High Schoold
Галузь	фізика
Заклад	Університет Джонса Гопкінса
Науковий керівник	Георгій Гамов
Членство	Американська академія мистецтв і наук
Нагороди	медаль Джона Прайса Ветеріллаd (1980) медаль Генрі Дрейпера (1993) Магелланівська премія (1975) Член Американської академії мистецтв і наук

Біографія

Дитинство, юність

Ральф Ашер народився 3 лютого 1921 року в столиці США, місті Вашингтон^[4]. Його батько був єврейським мігрантом, що втік з Вітебська (колишня Російська імперія, сучасна Білорусь) від козацьких погромів і працював будівельником. У 15 років Ральф закінчив вищу школу Теодора Рузвельта у Вашингтоні (англ. Theodore Roosevelt Senior High School) і отримав звання очільника кадетської програми цієї школи. Ральф працював у шкільному театрі два роки режисером-постановником.

1938 року його мати, Роуз Мелісон померла від раку шлунка, а батько пізніше одружився вдруге.

Кар'єра

У віці 16 років йому запропонували повну стипендію в Массачусетському технологічному інституті (MIT), але після обов'язкової співбесіди йому було остаточно відмовлено без зайвих роз'яснень. Сам Ральф впевнений, що причиною слугували антисемітські настрої в суспільстві^[6]. Пізніше йому було відмовлено в стипендії на хімічному факультеті університету Джорджа Вашингтона (GWU), ймовірно, з тих самих причин^[6]. Проте йому все ж таки вдалося пізніше отримати диплом бакалавра з фізики цього університету.

Вивчивши основи стенографії (англ. Gregg shorthand), з 1937 року Ральф Алфер почав працювати асистентом директора Американського геофізичного союзу.

Під час Другої світової війни, 1940 року був прийнятий на роботу до департаменту з вивчення земного магнетизму фонду Карнегі під керівництво доктора Скота Форбуша (англ. Scott Forbush), що виконував дослідження з розмагнічування суден на замовлення військово-морського флоту США. Ральф Ашер зробив значний внесок в розробку детонаторів Mark 32 і Mark 45, торпед, систем управління корабельною артилерією та інших засекречених проектів. За свій вклад був нагороджений відзнакою.

З 1944 по 1955 роки Ральф Алфер пропрацював у лабораторії прикладної фізики (APL) університету Джона Хопкінса над розробкою балістичних ракет і систем наведення.

Докторська дисертація

Докладніше: Нуклеосинтез Великого вибуху

В університеті Ральф Алфер знайомиться з Георгієм Гамовим, відомим радянським перебіжчиком, світилом науки, і обирає його собі науковим керівником. Теоретичні побудови Гамова потребували математичних обчислень, які міг надати Ральф.

1948 року Ральф Алфер захистив докторську дисертацію «До питання про походження і відносної поширеності елементів» (англ. On the Origin and Relative Abundance of the Elements) з теорії нуклеосинтезу шляхом захоплення нейтронів і отримав звання доктора фізичних наук. Оскільки дисертація була новаторською, понад 300 осіб взяли участь в її публічному захисті, вона висвітлювалась в анімаційних роботах, в статтях у великих газетах. Це було досить незвично для докторської дисертації. Уперше його робота була видана 1 квітня 1948 року за авторства Алфера, його наукового керівника Гамова і, запрошеного заради красивого заголовка, Ганса Бете — αβγ-стаття^[7].

Починаючи з 1948 року, у вільний від основної роботи час, в цій же лабораторії він співпрацює з доктором Робертом Германом (англ. Robert Herman) над теоретичним обґрунтуванням фонового реліктового випромінювання космосу в мікрохвильовому діапазоні^[8][9][10]. Ця його робота була забута до початку 1960-х років, поки Роберт Діккі і Яків Зельдович не опублікували власні розрахунки.

1964 року Пензіасом і Робертом Вілсоном на радіотелескопі лабораторії Белла було відкрито реліктове випромінювання, виміряна його температура. За це вони отримали нобелівську премію з фізики 1978 року^[11].

Пізніша кар'єра

1955 року Ральф Алфер перейшов до науково-дослідного центру Дженерал Електрік, займався проблемами входження космічних апаратів в атмосферу Землі. Також не поривав зв'язків з Робертом Германом, що на той час перейшов до дослідницької лабораторії Дженерал Моторс, продовжував розробку космологічних проблем.

1986 року Ральфа Ашера Алфера прийняли до Американської академії мистецтв і наук^[12].

З 1987 по 2004 роки працював професором фізики і астрономії в Юніон-коледжі Скенектеді, одночасно обіймаючи посаду директора обсерваторії Дадлі.

2001 року Алфер і Герман (посмертно) у видавництві Оксфордського університету (англ. Oxford University Press) видали свою спільну підсумкову працю з космології — «Генезіс Великого вибуху».

З 2004 року й до самої смерті обіймав посаду заслуженого директора обсерваторії і заслуженого професора в Юніон-коледжі Скенектеді, де отримав звання почесного доктора наук з фізики й астрономії.

У лютому 2007 року Ральф впав і зламав стегно, після тривалої хвороби він помер 12 серпня 2007 року в місті Остін, штат Техас^[5].

Громадська діяльність

Ральф Ашер жив досить активним громадським життям. Брав активну участь в місцевому скаутському русі, розвивав скаутське теле- (WMHT-TV) і радіомовлення (WMHT-FM) на території міст Олбані і Скенектаді.

Нагороди і відзнаки

• 10 грудня 1945 року — відзнака за розвиток військово-морського флоту США (англ. Naval Ordnance Development Award).
• 1975 — Магелланівська премія від Американського філософського товариства.
• медаль Георга Вандерліндена від Бельгійської академії наук.
• 1993 — Медаль Генрі Дрейпера від Національної академії наук США^[13].
• 2005 — Національна медаль науки. Отримана посмертно 2007 року сином Віктором, бо батько не зміг явитись на нагородження до президента Джорджа Буша через свою хворобу. У номінації важливу роль зіграв американський астроном Ніл Деграйс Тайсон.

Відзнаки Нью-Йоркської академії наук та Інституту Франкліна в Філадельфії.

На основі теоретичних побудов Ральфа Алфера двічі були отримані нобелівські премії, 1978 (Пензіасом і Вілсоном) і 2006 (Мазером і Смутом) років.

Світогляд

Наука

1980 року в бесіді зі своїм сином Віктором під час вибору напрямку вищої освіти Ральф Алфер наголосив, що визнання для нього ніколи не було вирішальним моментом при прийнятті рішень вибору кар'єри, аспірантури:

Ти повинен насолоджуватися і знаходити задоволення від роботи, яку робиш кожен день, тому що ти не будеш отримувати часто ні нагород, ні схвальних поплескувань по спині.

У інтерв'ю журналу «Discover» 1999 року Ральф Алфер так визначив першопричини, що штовхають людей займатись наукою:

Є дві причини, чому ви займаєтесь наукою. Перша з них, це альтруїстичне почуття, що можливо ви зможете зробити свій внесок в скарбницю знань людства про світ. Інша, більш особиста, визначає вашу потребу отримати визнання серед вашого оточення. Чітко й просто[6].

Релігія

Незважаючи на те, що Ральф народився в юдейській родині, себе він визнавав агностиком і гуманістом^[14]. Після своєї розмовки з рабином реформистської синагоги міста Сенектеді, у 1950-60-х роках зблизився з іншими єврейськими родинами унітаристів. 2004 року, ховаючи дружину Луїзу, Ральф Алфер намагався як можна точніше дотримуватись юдейських традиційних обрядів і вимагав того ж самого від свого сина для себе.

Родина

Був одружений з Луїзою Еллен Сімонс. Вона працювала секретаркою в Державному департаменті, хоча за фахом психолог. Пара одружилась на початку 1942 року

Нажив двох дітей: сина Віктора і доньку Гарієт, що вийшла заміж за єврея-фундаменталіста з яким познайомилась в коледжі.

Див. також

• Стаття Алфера – Бете – Гамова