Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Ридомиль
село в Україні, в Кременецькому районі Тернопільської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Ридо́миль — село в Україні, у Почаївській міській громаді Кременецького району Тернопільської області.
Дворів - 611. Населення - 1630 осіб (2014 р.).
Remove ads
Географія
Село Ридомиль знаходиться за 2 км від правого берега річки Іква, на відстані 3 км від села Розтоки. Селом протікає пересихаючий струмок.
Герб
На золотому полі зображено найдавнішу збережену пам’ятку села – церкву Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці (1780 р.). На синьому полі зображено серп з трьома колосками, адже землеробство було основним заняттям жителів села.[1]
Історія
Узагальнити
Перспектива
На території села були виявлені археологічні пам'ятки епохи неоліту[2], поховання культури кулястих амфор[3] та залишки городища часів Галицько-Волинського князівства[4].
У 1430 р. село під владою Великого князівства Литовського[5], після Люблінської унії 1569 р. - у складі Речі Посполитої.
Перша писемна згадка про Ридомиль датована 1430 р. як маєток Івана Мукосієвича[5]. 1463 р. село й замок належали князю Солтану Збаразькому[6]. 1545 р. власником був Семен Цата[7]. В 1583 р. від села платив побір Юрій Гойський від 49 димів, 27 городників, 2 вальних коліс, 1 попа[6]. 1637 р. княжна Раїна Соломерецька подарувала маєток і давній замок в Ридомлі князю Миколаю Чарторийському[8]. Після Чарторийських власниками села в 1812 р. стали Ржищевські[7].
Уже в XV ст. у Ридомлі існував замок для захисту від татар[9]. Магнат Чарторийський на старому замчищі в XVII ст. спорудив кам’яний замок. У XVIII ст. замок втратив своє оборонне значення й перейшов у запустіння[2].
На кошти парафіян 1780 р. зведено дерев’яну церкву Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці[7]. Після припинення епідемії холери в 1873 р. побудовано каплицю Марії Магдалини[10].
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 р. Ридомиль – у складі Російської імперії. Від 1869 р. в селі діяла церковно-парафіяльна школа[7]. 1884 р. відкрили однокласне сільське училище[11]. У 1885 р. в Ридомлі було 206 дворів, 1480 жителів, православна церква, каплиця, школа та два млини[12].
За переписом 1911 р. в селі було 2948 жителів, однокласна школа, фельдшерський пункт, дві крамниці, горілчана крамниця, кредитове товариство, земська випозичальня сільськогосподарських машин. Найбільшому землевласнику Марії Ржищевській належало 310 десятин землі[6].
Під час Першої світової війни, перебуваючи в прифронтовій смузі, у селі було знищено посіви на значних площах, побито багато худоби. Частину жителів евакуювали в східні губернії. Воїни, які загинули на території Ридомля, були поховані біля церкви.
У березні 1918 р. ридомильські селяни розгромили маєток поміщика Аполлінарія Бончковського, поділили між собою землю й почали вирубувати ліс. 1919 р. в селі діяв загін самооборони, який мав збройні сутички з підрозділами польського війська[10].
Восени 1920 р. у Ридомлі встановлено польську владу. 1921 р. в селі було 542 будинки та 2972 жителі[13]. За часів Польщі кількох селян заарештували й відправили в концтабір Березу Картузьку, де їх замучили. Протягом 1920-1930-х рр. діяли «Просвіта», «Союз українок» та інші товариства. 1935 р. відкрили семирічну школу з польською мовою навчання[10].
На 1936 рік село входило до ґміни Старий Олексинець Кременецького повіту[14].
На початку Другої світової війни у вересні 1939 р. в Ридомлі встановили совєтську владу. У селі відкрили клуб, бібліотеку, школу для ліквідації неписьменності серед населення. Весною 1940 р. було організовано колгосп імені Ворошилова[15]. Органи НКВС заарештували кількох ридомильців, зокрема членів ОУН[16].
На початку 1940 р. село Ридомиль увійшло до Почаївського (з 1963 р. - Кременецького) району Тернопільської області[2].
Від липня 1941 р. до 7 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Нацисти заарештували голову колгоспу, бригадирів, сільських активістів та інших, яких згодом розстріляли у Кременці. На примусові роботи до Німеччини вивезли близько 100 юнаків та дівчат. За німецької окупації чимало ридомильців приєдналися до ОУН і УПА.
Після другого приходу совєтської влади весною 1944 р. до Червоної армії було мобілізовано понад 500 місцевих жителів. На фронтах німецько-совєтської війни 98 чоловік загинули й 46 пропали безвісти, подальша доля ще 2 осіб невідома[10].
Весною 1944 р. у Марцинишиному яру чекістами були розстріляні воїни УПА і мирні жителі села[17]. Впродовж 1944–1949 рр. совєтські каральні органи здійснювали арешти ридомильців, переважно членів ОУН та вояків УПА[16]. Їхні та інші сім’ї, запідозрені у зв’язках з повстанцями, вивезли у концтабори в Сибір.
Після війни поновили роботу клуб, бібліотека, школа, медпункт, запрацювало сільське споживче товариство. 1950 р. колгоспи імені Ворошилова (1948 р.), Ковпака та «Більшовик» (1949 р.) об’єднали в одну сільськогосподарську артіль «Більшовик». У селі спорудили млин (1960 р.), лікарню (1965 р.) та школу (1970 р.)[10]. На початку 1960-х рр. село електрифікували[15].
1973 р. у Ридомлі нараховувався 721 двір та 2790 мешканців. У селі діяла середня школа, клуб, бібліотека, дільнична лікарня, дитячий садок, п’ять магазинів, побутовий комбінат та відділення зв’язку[18]. Пізніше побудували адміністративний будинок та Будинок культури. Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни, спорудили у 1985 р[10].
Від 1991 р. Ридомиль – у складі незалежної України. У селі заасфальтували сільські вулиці, провели нову телефонну лінію. З 2012 р. село газифіковано[19].
Колгосп «Більшовик» 1992 р. було перетворено на АПТ «Ридомиль». З 2010 р. селяни здають приватні паї в оренду ПП «Агро-Експрес-Сервіс».
Громада ХВЄ у 1991 р. побудувала Дім молитви.
У 2014 р. в Ридомлі було 611 дворів та 1630 осіб. Працювали ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, геріатричне відділення Кременецького територіального центру соціального обслуговування населення, відділення зв’язку, торгово-розважальний комплекс ПП «Метро», торгові заклади. Діяло КП «Надія», до якого належали млин та пилорама[10].
Пізніше в селі було відкрито аптеку №2 (2015 р.), кафетерій «Версаль» (2017 р.), дитячий майданчик (2018 р.), проведено Інтернет «Укртелеком» (2018 р.).
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», увійшло до складу Почаївської міської громади[20].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Кременецького (1940-2020) району, село увійшло до складу новоутвореного Кременецького району[21].
Учасниками російсько-української війни (АТО/ООС) з 2014 р. до 2022 р. стали 10 ридомильців[22]. [23]
Remove ads
Населення
У 2001 р. в селі проживало 1926 осіб[24].
Мовний склад населення села за даними перепису населення 2001 року[25]
Пам'ятки
- Церква Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці (1780 р.)
- Каплиця Марії Магдалини (1873 р.)
- Поховання воїнів Першої та Другої світових воєн, які загинули на території села
- Могила вояків УПА (перепоховання 1992 р.)
- Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни (1985 р.)
- Пам’ятний хрест борцям за волю України (2002 р.)
Remove ads
Соціальна сфера
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
- Будинок культури
- Бібліотека
- Амбулаторія загальної практики сімейної медицини
- Відділення зв'язку
- Аптека
- Торгові заклади
Релігійні громади
- Парафія Святої Великомучениці Параскеви УПЦ (МП)
- Церква християн віри євангельської
Видатні люди
Уродженець села Адам Мушкет служив матросом на крейсері "Аврора" в місті Петроґрад (нині Санкт-Петербурґ, Росія) і був учасником штурму Зимового палацу під час Жовтневого перевороту 1917 р.
У селі народилися художник, майстер сакрального мистецтва Павло Бас (1960 р.н.), громадський діяч, голова сільської ради (1958-1960, 1966-1990), краєзнавець Павло Левандовський (1930 р.н.), художник, майстер декоративно-прикладного і сакрального мистецтва, дизайнер інтер'єрів Василь Митрога (1949 р.н.), громадсько-політичний діяч Ростислав Сторожук (1957 р.н.)[10].
- Кулініч Ігор Іванович (1994—2022) — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Кучер Петро Іванович (1979-2022) - старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Михальчук Андрій Петрович (1992—2022) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Remove ads
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads