Женевська єпархія

Женевська єпархія (латиною Diocesis Genevensis) — колишня католицька єпархія, митрополія якої знаходилася в Женеві. Ймовірно, вона була створена приблизно у IV столітті, а її першим відомим єпископом вважається Ісаак, згаданий на початку наступного століття.

Женевська єпархія
Церква	католицька церква
Дата скасування	30 січня 1821
Катедральний собор	Собор святого Петра
Женевська єпархія у Вікісховищі

Єпархія існувала до 1802 року, коли була ліквідована внаслідок Конкордату 1801 року. Відновлення церковних структур 1822 року призвело до поділу території між єпархіями Лозанни, Женеви та Фрібурга, а також новоствореною єпархією Аннесі.

Географія

Ситуація

Територія Женевської єпархії простягалася між Женевським озером та озером Бурже, від південних схилів гір Юра до Альпійських масивів^[1]. Вона охоплювала графство Женева, Конті де Шеваль (Comté de cheval) та частину Бюже^[2]. Сучасні дослідження оцінюють її площу у 6800 км²^[3].

Межі єпархії відомі завдяки неповному бухгалтерському документу 1275 року^[4][5]. Швейцарський історик Луї Бінц відзначав, що територія мала майже квадратну форму: «приблизно однакової довжини та ширини, вона сягала близько 110 км у найбільших вимірах — з півночі на південь і зі сходу на захід»^[1].

Церковна організація

Женевська єпархія була суфраганною архієпархії В’єннської митрополії, куди також входили єпархії Гренобля, Валенсії, Ді, Вів’є та Мор’єнна^[3][4].

Духовна влада єпископа, а часом і світська, поширювалася на графство Женева (так звану Женевську область), Фосіньї (долину Арве), а також на володіння на правому березі Рони: Буже, Вальромеї, Пеї-де-Жекс та Во — аж до річки Обонн^[4][6]. Водночас точні межі на правобережжі Женевського озера та Рони залишаються дискусійними. Частина територій, зокрема давній Ньон, який, ймовірно, очолював зникле у X столітті єпископство, була поступово приєднана до Женевської єпархії^[1][7].

Схожим чином верхня долина річки Арве та долина Арлі, ймовірно, належали до єпархії Тарантез до XI століття^[1][8].

Єпархія поділена на дев'ять виборчих округів, вісім з яких є сільськими деканатами^[3]: Аллінг, Аннесі, Аннемас, Обонн (також відомий як деканат Ultra Rhodani, Outre-Rhône або Пеї-де-Жекс^[9]), Сейзер'є, Руміллі, Салланш і Вуйоннекс^[6][10].

Парафії

Опитування 1275 року, хоч і неповне, містить дані про 387 парафій, що сплачували десятину єпископству^[4][5]. Розмір парафій варіювався залежно від місцевості: невеликі на рівнинах і більші в горах^[11]. У списку 1344 року згадано 448 парафій^[5], а близько 1450 року їх налічувалося 453^[12].

Історія

Римський та Меровінгський періоди

Хоча письмових джерел, що засвідчували б створення єпископства у В'єнні, немає, більшість істориків датують його виникнення другою половиною IV століття, орієнтовно близько 379 року (Raynaud, 1992)^[3] або між 375 і 381 роками (Lucas, 2018)^[13].

Археологічні розкопки виявили рештки стародавньої «подвійної церкви» з баптистерієм, спорудженої у третій чверті IV століття^[4][14]. Це свідчить про наявність християнської громади в Женеві ще наприкінці II століття або на початку III століття^[15]. У цей час поселення розвивалося, досягнувши рівня civitas (міська громада) з vicus (селище), подібно до Женеви^[4].

Першим достовірно відомим єпископом вважається Ісаак, близько 400 року^[4].

Середньовічний період

Світська влада єпископів постійно оскаржувалася графами Женеви. Фактично до XVI століття вона обмежувалася самим містом Женева та кількома володіннями у навколишній сільській місцевості^[6].

Попри це, єпископи користувалися правом карбування монети — перші відомі зразки датуються близько 1020⁣ — ⁣1030 роками^[6].

1124 року між графом Аймоном I та єпископом Гумбертом де Граммоном було укладено угоду, яка підтверджувала незалежність світської влади єпископа в Женеві (Сейссельський договір)^[6]. Подібні договори доводилося укладати й надалі: 1156, 1162^[17][18] та 1184 роках^[19].

1154 року єпископ Ардуцій (Ардуцій де Фосіньї) отримав від імператора Фрідріха Барбаросси титул князя за підтримку родича, графа Женеви Амадея I ^[6]. Надалі ситуація змінювалася: наприкінці XIII століття Фосіньї перейшов під владу дофіна, а з 1355 року — під контроль Савойської династії.1401 року графство Женева остаточно стало володінням Савойя.

З 1451 року, після надання Савойському герцогу права індульту (indultum), призначення єпископів Женеви фактично перейшло під його контроль^[20].

Епоха Відродження

Між 1519 і 1524 роками Женеву охопили політичні та релігійні конфлікти^[21]. 1524 року герцог Савойський Карл III увійшов до міста та наступного року скликав так звану «Раду алебард», яка підтвердила владу єпископа і герцога над містом^[21]. Проте вже 1526 року частина населення підписала договір про спільне громадянство з Берном і Фрібургом^[22]. Перехід до Реформації призвів до вигнання єпископа^[23], а в 1535–1536 роках проведення католицьких мес у місті було заборонено^[23]. Починаючи з 1540-х років Женева перетворилася на «Рим кальвінізму»^[23].

1569 року єпископи Женеви остаточно перенесли свою резиденцію до Аннесі, де утворилася єпархія Женева-Аннесі ^[4]. Тим часом північні території герцогства Савойського стали ареною військових дій: Пеї-де-Жекс, бейлівіки Терньє та Гайяр, а також західна частина Шабле були зайняті протестантськими військами з Берна та Женеви, тоді як східна частина Шабле опинилася під контролем католицьких військ з Вале^[23]. Після Като-Камбрезійського миру з Францією 1559 року та Лозаннського й Евіанського договорів 1564–1569 років Савойя повернула собі більшість територій^[24]. Лише наприкінці XVI століття бейлівіки Терньє та Гайяр були повернуті до католицької віри завдяки місіям Франсуа де Саля, який у 1602 році став єпископом Женеви^[24] [22].

Сучасний період

Французькі революційні війська окупували єпархію 1792 року для герцогства Савойського, а 1798 – для Женеви. Савойська частина увійшла до нової єпархії Монблан, що належала до департаменту Монблан. Єпископ Жозеф-Марі Паже втік до Турина^[4].

Єпархія Женева-Аннесі існувала до 1801 року, коли була скасована. Аннесі втратило єпископську кафедру на користь Шамбері, і 29 листопада цього ж року було створено єпархію Шамбері та Женеви, яка об’єднала колишні єпархії Женеви, Тарантеза, Мор'єна та Шамбері, а також частину Белле^[4].1821 року титул єпископа Женеви, на прохання уряду кантону, було відокремлено від титулу єпископа Шамбері й передано єпископу Лозанни, який тоді мешкав у Фрібурзі.1834 року папською буллою було створено окрему єпархію Аннесі, першим єпископом якої став монсеньйор де Тіоллаз^[25].

Єпископи

Першим відомим єпископом Женеви був Ісаак (близько 400 року)^[4]. Його наступник Салоній (441–460), як і Доміціан, Максим та Франсуа де Саль, був канонізований ^[26]. Від XII до XIV століття єпископів обирала капітула собору, але з другої половини XIV століття їхнє призначення перейшло до пап^[27]. 1451 року герцог Савойський отримав від понтифіка індульт — право, за згодою зі Святим Престолом, призначати єпископів у своїх володіннях (Женева, Тарантез, Мор'єн), а також абатів, які мали бути підданими П'ємонту. Це право підтвердив конкордат 1721 року і воно залишалося чинним до французької окупації 1792 року^[20][27].

Останнім князем-єпископом, що мешкав у Женеві, був П'єр де Ла Бом, який залишив місто 1527 року, а остаточно — 1533 року^[4][28][29]. 1569 року його наступник Анж Юстиніані заснував єпископську резиденцію в Аннесі, після чого всі наступні єпископи й далі титулувалися князями-єпископами Женеви, хоча реально перебували в Аннесі^[4].

Володіння єпископів Женеви

Невичерпний перелік володінь, що належали або були ленними володіннями женевських єпископів:

Невичерпний перелік володінь, що належать єпископам Женеви або належать їм як ленні володіння :

• Замок острова, у Женеві.
• Замок Монфалькон у Ла-Біолі (1305-1313).

Спроби відновити єпархію

У XIX⁣ — ⁣XX століттях питання відновлення Женевської єпархії неодноразово обговорювалося. Ватикан двічі намагався призначити в Женеві єпископа-помічника: швейцарця Гаспара Мермійо 1864 року та Амеде Граба 1987 року, але обидва проєкти зазнали невдачі. Мермійо навіть був видалений рішенням Федеральної ради^[30]. 2015 року єпископ Лозанни, Женеви та Фрібурга Шарль Морерод порушив питання про відновлення окремої Женевської єпархії. Опитування серед 842 священнослужителів показало лише 44 % прихильників цієї ідеї^[30].