Роберт Шоу

Роберт Арчібальд Шоу (англ. Robert Archibald Shaw) (9 серпня 1927 — 28 серпня 1978) — англійський актор і письменник. Він розпочав свою акторську кар'єру у Меморіальному театрі Шекспіра після випуску з Королівської академії драматичного мистецтва та з'являвся у постановках відомих шекспірівських п'єс: «Макбет», «Генріх VIII», «Цимбелін» та інших його творів. Будучи у складі трупи «Олд Вік» (1951–52), він продовжував виступати переважно у постановках шекспірівських п'єс. У 1959 році він виконав роль у постановці театра Вест-Енда «Довгий, короткий і високий».

Роберт Шоу
англ. Robert Shaw
Ім'я при народженні	англ. Robert Archibald Shaw
Народився	(1927-08-09)9 серпня 1927 Вестоутон, Ланкашир, Англія
Помер	28 серпня 1978(1978-08-28) (у віці 51 рік) Турмакаді, Мейо (графство), Ірландія ·інфаркт міокарда
Країна	Велика Британія
Діяльність	актор, письменник, прозаїк-романіст, драматург, сценарист, кіноактор
Alma mater	Королівська академія драматичного мистецтва (1948)[1] і Truro Schoold
Знання мов	англійська[2]
Роки активності	1947–1978
Батько	Томас Арчібальд Шоу
Мати	Дорін Нора
Родичі	Таня Ландман (племінниця) Роб Колар (внук) Фердія Шоу (внук) Евжен Колар (прийомний син)
У шлюбі з	Дженніфер Бурк Мері Юр Вірджинія Янсен
Діти	10, включаючи Іен Шоу
Зріст	180 см
Нагороди	Hawthornden Prized (1962)
IMDb	ID nm0001727
Медіафайли у Вікісховищі

|imdb_id=

Шоу був номінований на премії «Оскар» та «Золотий глобус» за роль Генріха VIII у драматичному фільмі «Людина на всі часи» (1966). Він також зіграв гангстера Дойля Лоннегана у кримінальній комедії «Афера» (1973) та мисливця на акул Квінта у «Щелепах» (1975). Серед інших фільмів, у яких він знявся, були: «З Росії з любов’ю» (1963), «Битва за Британію» (1969), «Молодий Вінстон» (1972), «Взяття Пелгема. Раз, два, три» (1974), «Робін і Меріан» (1976), а також «Чорна неділя» та «Безодня», обидва з яких вийшли у 1977 році.☁

Шоу також був письменником, який отримав премію Готорндена 1962 року за свій роман «Сонячний лікар». Інший його роман і п'єса «Людина у скляній будці» мали міжнародний успіх і були екранізовані в 1975 році.

Раннє життя

Роберт Арчібальд Шоу народився 9 серпня 1927 року у домі за адресою Кінг-стріт, 51, у Вестоутоні, графство Ланкашир, у родині Томаса Арчібальда Шоу та Дорін Нори, уродженої Ейвері^[3]. Його батько, лікар і колишній лейтенант Королівської польової артилерії, був шотландського походження. Його мати, колишня медсестра, народилася в Піггс-Пік, Свазіленд^[4][5] . У нього було три сестри на ім'я Елізабет, Джоанна та Венді, а також один брат на ім'я Александр. Коли йому було сім років, родина переїхала до Шотландії і поселилась у Стромнессі на Оркнейських островах . Його батько покінчив життя самогубством, коли Шоу було 12 років, після чого родина переїхала до Корнуоллу, де Шоу навчався у незалежній школі Труро^[6]. Деякий час він працював у підготовчій школі Гленхоу в Солтберн-бай-зе-Сі в Північному Йоркширському районі. У 1948 році він закінчив пКоролівську академію драматичного мистецтва в Лондоні^[7].

Кар'єра

Рання кар'єра

Шоу у телесеріалі«Буканьєри» (1957)

Шоу розпочав свою акторську кар'єру в театрі, виступаючи в регіональних театрах по всій Англії. У 1946 році він зіграв Ангуса у постановці «Макбета» у Стратфорді^[8]. У 1947 році з'явився у виставі «Вишневий сад» на британському телебаченні; також для цього каналу він зіграв у «Дванадцята ніч» та «Макбет».

Він виконав невелику роль поліцейського лаборанта у фільмі «Банда з Лавандер Гілл» (1951). Наступного року він дебютував у Лондоні, у Вест-Енді, у театрі «Ембасі» в Каро-Вільям. Того ж року з'явився на телебаченні у фільмі «Гарний час бути народженим» (1952)^[8].

Шоу зіграв невеликі ролі у фільмах: «Руйнівники гребель» (1955); телевізійній екранізації твору Емми Орці «Скарлет Пімпернел» — «Пригоди Скарлет Пімпернел» (1956); «Двойна гра» (1956) та «Пагорб у Кореї» (1956) (разом з іншими молодими акторами, такими як Майкл Кейн), а також телевізійній версії фільму «Пробудження Хіндла» (1957).

Буканьєри

Шоу став телезіркою у Великій Британії після виконання головної ролі капітана Дена Темпеста у серіалі «Буканьєри» (1956–57), який складався з 39 епізодів^[9]. На той час він був одним із провідних телевізійних акторів, зігравши головні ролі в таких телефільмах, як «Успіх» (1957) та телевізійна версія «Руперта з Генцау» (1957). Він досяг значного театрального успіху з виставою «Довгий, короткий і високий» на Вест-Енді в 1959 році, режисером якої був Ліндсі Андерсон. Цю постановку було також адаптовано для телебачення (хоча Шоу не з'явився у художній кіноверсії)^[10].

Шоу зіграв невеликі ролі у фільмах «Морська лють» (1958) та «Наклеп» (1959), а також брав участь у виставах «Вільгельм Телль», ITV Television Playhouse, «Чотири праведники» та «Небезпечна людина». Крім того, він з'явився у телевізійних постановках, зокрема «Темний чоловік», «Осічка» та «Поїзд».

У 1961 році він з'явився у бродвейській постановці п'єси Гарольда Пінтера «Доглядач» разом із Дональдом Плезенсом та Аланом Бейтсом. Шоу замінив Пітера Вудторпа, який грав у тій самій п'єсі на лондонській сцені. Виставу було поставлено 165 разів^[11]. Того ж року він зіграв помітні ролі у воєнному фільмі «Доблесний» та трилері «Завтра о десятій» (обидва — 1962 року). Шоу також виконав головні ролі в телевізійних версіях «Зимової казки» та «Батька» (обидві — 1962 року). Він, Плезенс і Бейтс повторили свої ролі у фільмі «Доглядач» (1963); Шоу був також частиною консорціуму, що допоміг профінансувати цю стрічку.^[12]

Письменство

Перший роман Шоу під назвою «Схованка», опублікований у 1960 році, отримав позитивні відгуки^[13]. Його другий роман — «Сонячний лікар» (1961) був удостоєний премії Готорндена в 1962 році^[14].

Шлях до слави

Справжня відомість прийшла до Роберта Шоу після ролі кілера Дональда «Рудого» Гранта у другому фільмі про Джеймса Бонда — «З Росії з любов’ю» (1963). На телебаченні він з’явився в телевізійній адаптації п’єси Оскара Вайлда «Флорентійська трагедія» (1963), а також зіграв Клавдія у постановці «Гамлет в Ельсінорі» (1964) разом із Крістофером Пламмером. Він виконав головну роль у фільмі «Вдача Джинджера Коффі» (1964), знятому в Канаді разом із Мері Юр, яка згодом стала його другою дружиною. Того ж року він з’явився у фільмі «Колода на ще одне Різдво» (1964). Пізніше Шоу сказав про свою ранню кар’єру: «Я міг би бути звичайним прямолінійним героєм, але такий образ здавався мені нудним»^[8].

У 1964 році Шоу повернувся на Бродвей у постановці «Фізики» під режисурою Пітера Брука, однак вистава протрималась лише 55 показів. «Я дуже хочу уникати зйомок у комирційно-провальних фільмах за купи грошей», — сказав він. — «Цього важко уникнути, маючи шістьох дітей та двох дружин».

Після цього Шоу розпочав трилогію романів: «Прапор» (1965), «Людина у скляній будці» (1967) та «Листівка з Марокко» (1969). Він також адаптував «Схованку» у сценарій до фільму «Ситуація безнадійна... Але некатострофічна» за участю сера Алека Гіннеса.

У 1965 році Шоу знявся у «Битва в Арденнах» в ролі сурового командира танкової дивізії Вермахту полковника Гесслера. За роль молодого Генріха VIII у фільмі «Людина на всі часи» (1966), який приніс йому номінацію на премію «Золотий глобус» та премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану. Інші визначна ролі Шоу: генерал Джордж Армстронг Кастер у фільмі «Кастер із Заходу» (1967); священик Мартін Лютер у фільмі «Лютер» (телефільм 1968 року, знятий для телебачення); ексцентричний Стенлі у фільмі «Вечірка з нагоди дня народження» (1968), режисера Вільяма Фрідкіна^[15][16] .

Людина у скляній будці

Його п’єса «Людина у скляній будці» мала успіх у Лондоні в 1967 році. Наступного року постановку перенесли на Бродвей, де вона також здобула визнання, протримавшись 264 вистави^[17]. Найбільшу увагу привернула саме сценічна адаптація цієї п’єси. Книга та п’єса подають складну й морально неоднозначну історію про чоловіка, який, залежно від інтерпретації, або є єврейським бізнесменом, що вдає з себе нацистського воєнного злочинця, або нацистським злочинцем, який маскується під єврейського бізнесмена. П’єса викликала суперечливі відгуки у Великій Британії та США: одні критики хвалили її як «хитре, вправне та складне дослідження Шоу моральних питань національності та ідентичності», інші — різко критикували за трактування такої делікатної теми. П’єса (на відміну від фільму) прямо ставить провокаційне запитання: «Якби їм дали шанс, чи поводилися б євреї як нацисти?».

Найбільшу увагу привернула саме сценічна адаптація цієї п'єси. Книга та п'єса подають складну й морально неоднозначну історію про чоловіка, який, залежно від інтерпретації, або є єврейським бізнесменом, що вдає з себе нацистського воєнного злочинця, або нацистським злочинцем, який маскується під єврейського бізнесмена.

П'єса викликала суперечливі відгуки у Великій Британії та США: одні критики хвалили її як «хитре, вправне та складне дослідження Шоу моральних питань національності та ідентичності», інші — різко критикували за трактування такої делікатної теми^[18].

П'єса (на відміну від фільму) прямо ставить провокаційне запитання: «Якби їм дали шанс, чи поводилися б євреї як нацисти?»^[19].

Шоу був серед зірок фільму «Битва за Британію» (1969), де він зіграв пілота на прізвисько Шкіпер — персонажа, образ якого був заснований на південноафриканському пілоті та асе Королівських повітряних сил Великої Британії Адольфі Гісберті Малані^[20].

Він виконав головну роль іспанського конкістадора Франсіско Пісарро у фільмі «Королівське полювання сонця» (1969), а також знявся у стрічці «Фігури у пейзажі» (1970)^[21].

У 1970 році Шоу повернувся на Бродвей як головний герой мюзиклу «Ґантрі» — музичної адаптації роману «Елмер Ґантрі» Сінклера Льюїса. Незважаючи на участь Ріти Морено, постановка провалилася і була знята з репертуару після першого й єдиного показу^[22]. Його п’єсу «Вулиця Катона», присвячену змові на вулиці Катона 1820 року, вперше поставили в Лондоні у 1971 році. Того ж року він також з’явився у бродвейській постановці п’єси «Старі часи»^[22].

Як актор, він з’явився у фільмах «Місто під назвою Бастард» (1971), спагеті-вестерні; «Молодий Вінстон» (1972), де виконав роль лорда Рендольфа Черчилля; «Відображення страху» (1972); «Наймит» (1973). Він також мав епізодичну роль у фільмі «Золота подорож Сіндбада» (1973), зіграв гангстера Дойла Лоннегана у фільмі «Афера» (1973), який став величезним хітом, а також викрадача метро й лідера заручників «містера Блу» у трилері «Захоплення потягу Пелгам 1-2-3» (1974). (1974).

Його остання роль у Бродвеї у 1974 році була постановка «Танець смерті» .

«Людина у скляній будці» була адаптована для екранізації, однак Шоу не схвалив початковий варіант сценарію й наполіг на тому, щоб його ім’я було викреслено з титрів. Проте після перегляду завершеного фільму перед його виходом він змінив думку та попросив відновити авторство.

У 2002 році режисер Артур Гіллер розповів про початкові заперечення Шоу щодо сценарію та його подальшу зміну ставлення:

«Коли ми вирішили, що фільму потрібно більше емоцій, і почали рухатися в цьому напрямку, ми, звісно, намагалися, з усією чесністю перед Робертом Шоу, зберегти інтелектуальний характер п’єси, але водночас створити більш емоційне середовище. І це викликало в Шоу сильне занепокоєння. Йому ця ідея не сподобалася. Справді, якщо ви подивитеся фільм, то побачите, що його ім’я не згадується в титрах — навіть не написано “за мотивами п’єси «Людина у скляній будці»”, бо він не дозволив нам цього зробити. Йому просто не подобався обраний підхід — до того моменту, поки він не побачив сам фільм. Після перегляду він зателефонував сценаристу Едді Анхальту і привітав його — визнав, що тон, який для нього був важливим, було збережено, і зроблено це блискуче. Потім він подзвонив Морту Абрахамсу, виконавчому продюсеру, щоб дізнатися, чи можна додати його ім’я у фінальні титри. Але було вже надто пізно — усі копії фільму вже були надруковані.».

Проте, чи є слова Артура Гіллера достовірним відображенням подій, — достеменно невідомо.^[18].

Зіркова слава в кіно

Найбільшої кінозіркової слави Шоу досяг після ролі мисливця на акул Квінта у фільмі Стівена Спілберга «Щелепи» (1975). Спочатку він неохоче погоджувався на цю роль, оскільки йому не сподобався роман, проте вирішив прийняти пропозицію за наполяганням своєї дружини — акторки Мері Юр — та секретарки^[23].

Потім Шоу з'явився у фільмі «Кінець гри» (1975); «Діаманти» (1975); «Робін і Меріан» (1976) у ролі шерифа Ноттінгема разом з Одрі Хепберн (Діва Меріан) та Шоном Коннері (Робін Гуд); «Лиходій» (1976); «Глибина» (1977); та у роль ізраїльського агента Моссаду Давида Кабакова у фільмі «Чорна неділя» (1977)^[8][24].

Під час зйомок фільму Загін 10 з Наварон (1978) Шоу сказав: «Я серйозно думаю, що це може бути мій останній фільм». ... Мені більше нічого серйозного сказати. Я вражений деякими рядками ... Мені некомфортно в кіно. Не пам'ятаю останнього фільму, у якому мені б сподобалось зніматися». Він знявся ще у одному фільмі, «Лавинний експрес» (1979)^[25][26][27].

Особисте життя

Шоу був одружений тричі та мав десять дітей, двоє з яких були усиновлені.

Його першою дружиною була Дженніфер Бурк (1952–1963), з якою він мав чотирьох доньок.

Другою дружиною була акторка Мері Юр (1963–1975), з якою у нього було четверо спільних дітей. Шоу також усиновив її сина від попереднього шлюбу з драматургом Джоном Осборном. Цей шлюб завершився трагедією — Мері Юр померла від передозування алкоголю та барбітуратів.

Його третьою й останньою дружиною була Вірджинія Янсен, з якою він перебував у шлюбі з 1976 року до своєї смерті в 1978-му. У цьому шлюбі в них народився син, а також Шоу усиновив її сина від попередніх стосунків^[28][29].

Протягом останніх семи років свого життя Шоу проживав у будинку Дрімбоун у Турмакеді, графство Мейо, Ірландія^[30]. Як і його батько, Шоу був алкоголіком більшу частину свого життя^[31].

Шоу назвав себе соціалістом під час Коркського міжнародного кінофестивалю 1976 року. «Я починав як войовничий соціаліст, і навіть зараз під страхом смерті не зміг би проголосувати за торі», — сказав він в інтерв'ю пізніше того ж року, додавши: «Я все ще вважаю себе в певному сенсі соціалістом»^[32].

Смерть

Шоу помер в Ірландії 28 серпня 1978 року у віці 51 року від серцевого нападу, коли їхав з Каслбара (графство Мейо) до свого будинку в Турмакеаді^[33]. Його супроводжували дружина та син^[34]. Йому раптово стало зле: він зупинив машину, вийшов з неї, але невдовзі знепритомнів і втратив свідомість на узбіччі дороги. Його доправили до загальної лікарні Каслбара, де було зафіксовано смерть^[35].

На той момент він щойно завершив зйомки у фільмі «Лавинний експрес»^[36]. Його тіло було кремовано, а прах розвіяно біля будинку в Турмакеаді. У серпні 2008 року, через три десятиліття після смерті, на цьому місці було відкрито кам'яний меморіал на його честь^[30].

Данина поваги

Себастьян Шоу зі всесвіту коміксів Людей Ікс був названий і змодельований на честь Шоу^[37].

Кінорежисер Рідлі Скотт у коментарі до DVD-видання фільму «Гладіатор» (2000), обговорюючи кастинг ролей Проксімо та Маркуса Аврелія, зауважив: «Зараз у нас дуже мало Робертів Шоу», маючи на увазі, що він шукав суворого, харизматичного актора, подібного до Шоу. У цьому випадку такими стали Олівер Рід і Річард Гарріс^[38].