Розподілені повторення

Розподілені повторення (англ. Spaced repetition, spaced rehearsal, expanding rehearsal, graduated intervals, repetition spacing, repetition scheduling, spaced retrieval, expanded retrieval) — це підхід до навчання, що ґрунтується на збільшенні інтервалів між повтореннями попередньо вивченого матеріалу, щоб отримати користь від ефекту розподілення^[en].^[1]

В Системі Лейтнера, картки на які дана правильна відповідь переміщуються в наступну коробку, яку не так часто повторюють, а ті на які відповіли неправильно — в першу, для більш інтенсивного повторення.

Хоча принцип може принести користь в багатьох випадках, він найчастіше використовується тоді, коли той, хто навчається, мусить вивчити велику кількість фактів і тримати їх в пам'яті протягом невизначеного часу. Він дуже добре підходить для засвоєння словникового запасу при вивченні іноземної мови через велику кількість слів в мові.

Дослідження та застосування

Див. також: Spacing effect

Ідея того, що розподілені повторення можуть використовуватись для покращення навчання, була вперше запропонована в книзі Psychology of Study професором. С. А. Мейсом^[en] в 1932 р.:

Можливо, найважливішими відкриттями є ті, що стосуються відповідного розподілу періодів навчання. Акти повторення мають бути розділеними за допомогою поступово збільшуваних інтервалів часу, приблизно один день, два дні, чотири дні, і так далі.

Графік ефективності розподіленого повторення (на прикладі прогнозованої кривої забування – кривої Еббінгауза)

У 1939 р., Spitzer перевірив ефекти різновиду методу інтервальних повторень на шестикласниках.^[2] Шпітцер перевірив понад 3600 учнів в Айові і показав, що розподілені повторення ефективні. Ці ранні роботи не були помічені, і в цій галузі було відносно тихо аж до кінця 1960-тих, коли когнітивні психологи, включно з Мелтоном^[3] та Ландауером і Бйорком^[4] дослідили, як зміни часу повторень впливають на покращення запам'ятовування. Приблизно в той же час, мовні курси Пімслера почали практичне застосування розподілених повторень до вивчення мови, і в 1973 Себастьян Лейтнер створив свою «систему Лейтнера^[en]», систему вивчення на основі карток з питаннями.

З появою в 1980-тих загальнодоступних персональних комп'ютерів системи розподілення повторень почали втілюватись у програмне забезпечення, дозволяючи автоматичне створення розкладу і збір статистики, а також зберігання тисяч карток. Щоб допомогти користувачу запам'ятати матеріал, програма змінює час між повтореннями. Важчі питання з'являються частіше, легші — рідше, і складність визначається тим, наскільки просто користувачу на них відповісти.

Існують кілька видів алгоритмів для визначення інтервалу між повтореннями:

• На основі нейронних мереж
• Система Лейтнера: 5 етапів або довільна кількість етапів
• Сімейство алгоритмів SM (SuperMemo): від SM-0 (паперовий метод) до SM-15 (в SuperMemo 15). Найпопулярніший алгоритм з цієї серії - SM-2^[5]

Дехто вважає, що точна довжина інтервалів не має великого впливу на ефективність алгоритму,^[6] хоча інші переконані, що інтервал досить важливий. Експериментальні дані щодо цього твердження поки що теж різні.^[7]

Метод Пімслера

Метод збільшення інтервалу між повтореннями є видом методу розподілених повторень, опублікованим Полом Пімслером в 1967.^[8] Він використовується в мовних курсах Пімслера і дуже добре підходить для записування аудіоуроків через дуже короткий час між першими повтореннями (до секунд), у порівнянні з іншими формами розподілених повторень.

Інтервалами, опублікованими в роботі Пімслера, були: 5 секунд, 25 секунд, 2 хвилини, 10 хвилин, 1 година, 5 годин, 1 день, 5 днів, 25 днів, 4 місяці та 2 роки.

Є дві програми з відкритим кодом що допомагають при створенні аудіоуроків такого виду:

• Gradint [Архівовано 31 липня 2012 у Wayback Machine.]
• PimSched [Архівовано 15 квітня 2015 у Wayback Machine.]

Програмне забезпечення

Anki використовується для запам'ятовування російських слів

Більшість програм розподілених повторень (англ. spaced repetition software, SRS) моделюють ручний спосіб навчання з навчальними картками: факти, які потрібно запам'ятати, вводяться в програму як пари питання-відповідь. Коли настає черга пари для повторення, питання показують на екрані, і користувач має спробувати відповісти. Після відповіді користувач відкриває правильну відповідь, звіряється з нею, і каже програмі , наскільки важким (суб'єктивно) було питання. Програма складає розклад повторення пар на основі алгоритмів розподілених повторень.

Без програми користувач сам повинен складати розклад повторень. Це займає час і обмежує користувачів простими алгоритмами, як-то система Лейтнера^[en].

Подальші вдосконалення, які надає програмне забезпечення:

• Запитання (або й відповіді), можуть бути аудіофайлами, щоб тренувати сприйняття слів на слух.
• Автоматичне створення пар (для словника, корисно створювати три пари з питаннями: написання іноземного слова, його вимова і його значення), але дані достатньо ввести лише раз.
• Додаткова інформація, наприклад, приклади речень, що містять слово.
• Можливості, що дає спільнота (наприклад, вільне поширення наборів пар)

Деякі реалізації:

• ANKI
• Course Hero
• Memrise
• Mnemosyne^[en]
• SuperMemo
• Duolingo
• Repetition

Див. також

• Список програмного забезпечення для роботи з навчальними картками^[en]
• Крива забування Еббінгауза

Література

• Caple, C. (1996). «The Effects of Spaced Practice and Spaced Review on Recall and Retention Using Computer Assisted Instruction». Dissertation for the degree of Doctor of Education, North Carolina State University. [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.]
• de Boer, V. (2003, August). «Optimal Learning and the Spacing Effect: Theory, Application and Experiments based on the Memory Chain Model». Artificial Intelligence Master's Thesis for Computational Psychology, University of Amsterdam.
• Dempster, F. N. (1988). «The Spacing Effect: A Case Study in the Failure to Apply the Results of Psychological Research». American Psychologist, 43(8), 627–634.
• Greene R. L. (2008). Repetition and spacing effects. In Roediger H. L. III (Ed.), Learning and memory: A comprehensive reference. Vol. 2: Cognitive psychology of memory (pp. 65-78). Oxford: Elsevier.
• Karpicke, J. D., & Roediger, H. L. (2007). «Expanding Retrieval Practice Promotes Short-Term Retention, but Equally Spaced Retrieval Enhances Long-Term Retention». Journal of Experimental Psychology: Learning, * Memory, and Cognition, 33(4), 704–719.
• Kerfoot, B. P.; Baker, H. E.; Koch, M. O.; Connelly, D.; Joseph, D. B.; Ritchey, M. L. (2007). Randomized, Controlled Trial of Spaced Education to Urology Residents in the United States and Canada. The Journal of Urology. 177 (4): 1481—1487. doi:10.1016/j.juro.2006.11.074. PMID 17382760.
• Pavlik, P. I. (2005). The Microeconomics of Learning: Optimizing Paired-Associate Memory. PhD, Carnegie Mellon.
• Pavlik, P. I.; Anderson, J. R. (2008). Using a model to compute the optimal schedule of practice (PDF). Journal of Experimental Psychology. 14 (2): 101—117. doi:10.1037/1076-898X.14.2.101. PMID 18590367. Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2012. Процитовано 4 квітня 2015.
• Dr Piotr Wozniak (Feb 1999). Effective learning: Twenty rules of formulating knowledge. Архів оригіналу за 15 листопада 2015. Процитовано 4 квітня 2015. — software-neutral advice on making flashcards for spaced repetition.