Розп'яття (Мікеланджело)

Розп'я́ття це́ркви Са́нто Спірі́то (італ. Crocifisso di Santo Spirito) — дерев'яне розп'яття, створене італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті у 1492 році^[1]. Це розп'яття вирізьблено для вівтаря церкви Санто Спіріто у Флоренції^[2].

Розп'яття

італ. Crocifisso di Santo Spirito
Творець:	Мікеланджело
Час створення:	1492
Розміри:	142×35 см
Висота:	139 см
Ширина:	135 см
Матеріал:	дерево, поліхромія
Жанр:	ню
Зберігається:	Санто Спіріто, Флоренція
Музей:	Базиліка Санто-Спіріто
Розп'яття у Вікісховищі

Відомі також інші розп'яття, автором яких вважають Мікеланджело — Розп'яття Ґалліно та Розп'яття Монсеррат.

Історія створення

Після смерті Лоренцо Медичі, Мікеланджело, який до цього мешкав у палаці Медичі, повернувся жити додому. Саме у цей час він розпочав анатомічні штудії у лікарні при монастирі Санта Марія дель Санто Спіріто (італ. Santa Maria del Santo Spirito). Вазарі про це пише так: «Для церкви Санто Спіріто у Флоренції він зробив дерев'яне Розп'яття, що тепер стоїть над півколом головного вівтаря, бо хотів віддячити настоятелеві, який дозволив йому користуватися приміщенням, де він часто розтинав мертві тіла, вивчаючи анатомію і закладаючи тим основи досконалості в малюнку, якої він досяг потім»^[3]. Цей ранній твір (Мікеланджело тоді було сімнадцять років) вважався втраченим до 1962 року, коли його було віднайдено. Після цього розпочалися суперечки щодо автентичності Розп'яття, аж доки у 2001 році дослідники дійшли висновку, що це — твір Мікеланджело^[4].

Деякий час Розп'яття зберігалося у музеї Каза Буонарроті, зараз — у церкві Санто Спіріто.

Опис

Мікеланджело. «Битва кентаврів» (фрагмент)

Розіп'ятого Христа зображено оголеним, оскільки перед стратою вояки поділили його одежу, про що згадується у Євангелії від Івана (Ів. 19:23-24).

На табличці над Христом написано слова: Ісус Назарянин, Цар юдейський (Ів. 19:19).

На думку ж Еріка Шильяно, Ісусові «м'які, згладжені лінії, готична симетрія, делікатна краса і наївні пропорції не мають нічого спільного із могутніми (…) фігурами навіть його найраніших робіт з каменю» ^[5].

Це розп'яття згадується у біографічному романі К. Шульца «Камінь і біль»^[6]:

(...) це розпяття — прекрасне. Лише перед прекрасним розп'яттям мали б молитися люди (...), бо краса повинна йти пліч-о-пліч із побожністю, не можна щиро молитися перед потворним зображенням