Роксолани

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Роксолана (значення).

Роксолани (грец. Ῥωξολανοί, лат. Rhoxolani, Roxolani) — група чи об'єднання кочових іраномовних аланських племен, які мешкали у Північному Причорномор'ї з, близько, 30-их рр. ІІ ст. до н.е (за Я. Харматта появу роксоланів у Пн. Причорномор'ї датовано проміжком 146–126 рр. до н. е.^[1], що збігається з часом великих міграцій кочовиків Середньої Азії на південь, до Бактрії та Парфії.^[2]). Висловлено думку щодо ранішої (235—200 р.р. до н. е.) появи роксоланів у межиріччі Дніпра та Дону.^[3] Існує декілька думок щодо батьківщини роксолан, але найвірогіднішою є думка, що взагалі весь етнос алан сформувався у Мугоджарах (регіон Західного Казахстану) за участі як прийдешніх, так і тубільних іранських племен.^[4]

Історія

Відомостей про роксоланів до часу їх появи у Північному Причорномор'ї немає. Гіпотетично «… роксолани були … передовою групою аланського етнічного масиву…».^[5] З'явившись у Північному Причорномор'ї разом з іншими племенами (сатархи тощо), роксолани поклали край 150-річному домінуванню сарматів. Ймовірно, що завдяки цій новій хвилі кочовиків до регіону пережила своє останнє піднесення Тавроскіфія.

Перша письмова згадка про роксоланів належить до 113—111 рр. до н. е. У двох незалежних джерелах, а саме у Страбона та у декреті Діофанта, у опису захоплення Таврики Понтійським царством. У декреті Діофанту роксоланів названо Ревксінали (грец. Ῥευξιναλῶς, IosPE I² 352),^[6] що, можливо, є самоназвою цієї аланської етногрупи (на відміну від сарматського чи аорського рокс-алани). Отже, судячи з контексту, на останньому етапі скіфо-понтійської війни роксолани, очолювані царем Тасієм, виступили як спільники скіфського царя Палака, і були розбиті понтійським полководцем Діофантом.

Наступна згадка про роксоланів  — епітафія Тіберію Плавцію Сільвану Еліану (CIL., XIV, 3608^[7]), де повідомляється, що під час політичної кризи, яка виникла на дунайському кордоні імперії близько 60 р. і була наслідком аланської навали до Передкавказзя, Плавцій Сільван провів переговори з царями роксоланів, бастарнів та вождями даків, внаслідок яких на теренах Мезії було розселено більше 100 000 варварів з родинами. З цього часу роксолани досить часто згадуються у римських джерелах:

• зими 67/68 та 68/69 рр. — грабують Мезію (Тацит, Історія, 1, 79;^[8])

• війни з даками Траяна 101—111 рр. — спільники Даків (ймовірно, навала на Н. Мезію зимою 102 р.), по закінченню — спільники імперії;

• 117/118 р. — обугодження взаємин з Адріаном на початку його правління (Spart. Hadr. 6, 6—8^[9]);

• 161—174 рр. — епізодичні напади на Мезію, участь у Маркоманських війнах тощо (Capit. Marc. 22, 1—2^[10], Cass. Dio 72, 19, 2^[11]);

• 260 р. — роксолани на теренах Мезії (Pollio Tyr. 10,2^[12]).

Після 260 р. відомі на сьогодення згадки про роксоланів є анахронізмами чи даниною традиції.

Враховуючи повідомлення Страбона^{[13] [14][15]}, Плінія^[16], Клавдія Птолемея^[17] можна припустити, що кочові володіння роксоланів були розташовані в межиріччі Дніпра та Дону. Саме з роксоланами пов'язують поховання в простих ґрунтових ямах, орієнтовані в північному півколі, поширені в Дніпро-Донському межиріччі й датовані ІІ-І ст.ст. до н. е.^[18]

"Ідентифікуючи певні археологічні пам’ятки сарматів з роксоланами, слід звернутися перш за все до тих з них, які територіально та хронологічно збігаються з повідомленнями джерел. На землях "між Танаісом і Борисфеном" ними є впускні поховання 2-1 ст. до н. е., орієнтовані в північному секторі... Роксолани (якщо визнати запропоновану ідентифікацію з ними північно-орієнтованих поховань) займали центральну та південну частини лівобережного степу."[19]

Щодо подальшої їх історії існує декілька думок, найпоширеніші з них дві, а саме:

• роксолани мігрували далі на захід, на Середній чи Нижній Дунай;^[20]
• роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі.^[21] У Середньому Подніпров'ї поляни асимілювали ту частину роксоланів, яка не вирушила до Тиси^[22].

Існує гіпотеза, що росомони Йордана (Гетіка, XXIV, 29, 130) — роксолани.^[23] Але відсутність доказової бази наразі не дає підстав для остаточного підтвердження чи спростування цієї гіпотези^[24] і залишає питання подальшої історії роксолан відкритим.

Етимологія назви роксолани

Наразі можна вважати загальновизнаним таке:

ал.*roχs-allyana < авест.*raoχšna-*aryāna — укр. «сяючі/світлі арії/алани».

Царі роксолан

• Тасій — у подіях кінця II ст. до н. е.;
• Распараган — перша пол. II ст. н. е.

Роксоланія&nbsp;— Україна

В пізньому середньовіччі була поширена базована на співзвучності назв латинізація назви Русі як «Роксоланії», а русинів як «роксоланів» — зокрема й у прізвиську найвідомішої русинки того часу — Гюрем Султан^[25]. «Роксоланія», або ж «Арктойська країна» фігурували як поетична назва України у творах барокових авторів (наприклад, «Роксоланія» Себастіяна Кленовича^[26])

З XVI сторіччя під впливом «сарматської легенди», популярної серед польської шляхти, від сарматів загалом і роксоланів зокрема почали виводити свій родовід українські шляхтичі і навіть козаки, які, як і роксолани, мешкали в степу і чий спосіб життя був близьким до побуту кочовиків^[25].

Див. також

• Роксолани (село)