Рома Прийма-Богачевська

Рома Прийма-Богачевська (англ. Roma Pryma-Bohachevsky, * 1927(1927), м. Перемишль —  23 травня 2004) — українська танцюристка, хореографка й педагогиня, прима-балерина Львівської опери, згодом прима-балерина театрів Австрії, зокрема в Інсбруку (солістка балетної трупи Національного театру) і Зальцбурзі, у Королівському балеті у Вінніпезі. Своїм модерним драматичним танцем підкорила провідні мистецькі центри — Нью-Йорк, Париж, Мюнхен, Відень, Женеву, Лондон, Торонто, Афіни.

Рома Прийма-Богачевська
Зображення
Основна інформація
Дата народження	1927(1927)
Місце народження	Перемишль
Дата смерті	23 травня 2004(2004-05-23)
Місце смерті	США
Громадянство	II Польська Республіка  США
Національність	українка
Професії	балерина, хореографка
Батько	Прийма Остап Іванович
Мати	Прийма-Шмериковська Іванна

Життєпис

Народилась в музичній сім'ї у Перемишлі. Мати, Іванна Шмериковська, була професійною піаністкою, віолончелісткою і співачкою й мала великий успіх у міжвоєнній Галичині. Батько-лікар теж був небайдужим до мистецтва, тож в їхньому домі завжди лунала музика або велися цікаві розмови про неї.

Виховувалась у Львові, де почала мистецьку кар'єру. Вже у 5 років Рома пішла до танцювальної зали. У 8 вступила до школи ритмічного танцю за методикою Еміля Жак-Далькроза у Львові, згодом до балетної школи Львівської опери. Випускниця школи модерного танцю за вігманівською системою М. Броневської.

Із 13-ти років Рома Прийма танцювала в Львівській опері — в операх «Аїда», «Кармен», «Фавст», балетах «Дон Кіхот», «Серпанок Пєреті» та ін.^[1]

Виступала у Львівському театрі опери та балету впродовж 1939-1944 років.

1944 Рома та її мати переселилися до Австрії, де через 3 роки вона з відзнакою закінчила Академію музики і драматичного мистецтва у Відні (студії під керівництвом Грети Візенталь). Згодом стала солісткою балетної трупи Національного театру в Інсбруку і Зальцбурзі.

Удосконалювала знання та техніку у хореографа Г. Кройцберга^[2]. Після зустрічі з Гаральдом Кройцбергом на своїй віллі в Альпах почала зосереджуватися на експресіоністській хореографії.

Після переїзду до Канади виступала як солістка в Королівському балеті у Вінніпезі, танцювала в театрі знаменитої балерини Рут Сорель у Монреалі.

1951 стала громадянкою США і оселилася в Нью-Йорку, де танцювала із відомою танцювальною групою Марти Ґрем.

Разом із матір'ю як акомпаніаторкою здійснила концертне турне з оригінальною програмою «Танці і характери України» культурними центрами Канади, Північної і Центральної Америки й упродовж п'яти років концертувала Європою і найбільшими містами США.

1963 у Римі одружилася з оперним співаком (бас-баритон) Юрієм Богачевським, невдовзі подружжя вирушило у спільне турне Італією, згодом виступали в Австрії, Швейцарії, Німеччині.

Після повернення до США створила власну школу балету та українських народних танців у Нью-Йорку, Йонкерсі, Ньюарку. Балетна школа Роми Прийми здобула популярність своїми великими балетними постановками — «Попелюшка», «Квіт папороті» (1970), «Пригоди Пер Ґінта» (1973). Як хореографка-постановниця тяжіла до драматичного, експресивного мистецтва, в якому намагалася розкрити таємниці людської підсвідомості. Водночас надзвичайно вміло у своєму індивідуальному танці поєднувала класичний вишкіл і український фольклор.

Як педагогиня провадила для дітей літні курси-табори українських танців, які були дуже популярними серед української діаспори.

1978 створила ансамбль «Сизокрилі» і стала його мистецькою керівницею.

1992 здійснилася заповітна мрія української танцюристки — вона разом із ансамблем «Сизокрилі» та своїми дітьми відвідала рідну землю і виступила у Львові, Києві, Харкові й Івано-Франківську.

Навіть на схилі літ Рома Прийма-Богачевська дивувала навколишніх своєю життєрадісністю і невтомною енергією. Легендарна прима-балерина все своє життя присвятила служінню Терпсихорі, пам'ятаючи при цьому про своє походження і популяризуючи на кожному кроці свою національну культуру.

Постановки

• повні балети: «Попелюшка» (1967, в головній ролі — Квітка Цісик)^[3], «Квіт папороті» (1970), «Пригоди Пер Ґінта» (1973);
• хореографічні креації: чайка, ікона, верховина, жах війни, відьма, мамона;
• танцювальні креації: «Ікона» (з нагоди 1000-ліття християнства в Україні), «Чорнобиль», «Боротьба за волю» та «Сюїта Івасюка».