Російська національна народна армія

Російська національна народна армія, скорочено «RNNA» — військовий підрозділ нацистської Німеччини, колабораціоністів під час Другої світової війни, очолюваний переважно білими емігрантами, пов'язаними із російським фашистом Анастасієм Вонсяцьким.^[1][2]. Роки існування: 1942—1943^[3].

Російська національна народна армія
Дата створення / заснування	1942
Країна	Третій Райх
Наступник	ЗС РФ
Час/дата припинення існування	1943
Російська національна народна армія у Вікісховищі

Засновниками РННА були білі емігранти, які до того встигли взяти участь у Громадянській війні в Іспанії на боці Франко: Сергій Іванов (перший очільник армії), його брат Микола, Костянтин Кроміаді (начальник штабу), Ігор Сахаров (заступник Іванова).

На початку грудня 1942 року загальна чисельність РННА становила 4000 осіб у складі п'яти батальйонів, особовий склад був переформований у німецьку форму, батальйони були переформовані відповідно до німецьких штатів для східних бойових батальйонів вермахту^[4]. При цьому особовий склад був некомплектований:

• штаб — був укомплектований особовим складом на 60 %^[2]; «технические подразделения» — 60 %^[4];
• 633-й батальйон — укомплектований особовим складом на 75 %^[2]; 634-й батальйон — на 75 %^[2]; 635-й батальйон — на 75 %^[2]; 636-й батальйон на 15^[2]—20 %; 637-й батальйон — на 15^[2]—20 %.

РННА в Осинторфі. Ліворуч від німецького офіцера — Ігор Сахаров, праворуч — Сергій Іванов

У зв'язку з частими переходами службовців РННА на бік партизанів німецьке командування спочатку фактично розформувало РННА наприкінці 1942 р., підпорядкувавши її батальйоні німецьким частинам, а потім у 1943 р. створило натомість Російську визвольну армію А. А. Власова, де керівні посади обіймали колишні службовці Червоної армії, а емігранти (у тому числі зі складу РННА) обіймали другорядні посади.

Література

• С. И. Дробязко. Под знамёнами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооружённых сил, 1941—1945. — М.: Эксмо, 2004. — С. 210.
• John Armstrong: Soviet Partisans in World War II. 1964, S. 440 ff.
• Gert Buchheit: Der deutsche Geheimdienst — Geschichte der militärischen Abwehr. List, München 1966, S. 266 f.
• Julius Mader: Hitlers Spionagegenerale sagen aus. Berlin (DDR) 1979, S. 198.
• Timm C. Richter: «Herrenmensch» und «Bandit». LIT, Münster 1998, S. 53.
• Sven Steenberg: Wlassow — Verräter oder Patriot. Wissenschaft und Politik, München 1968, S. 60 ff.
• Jürgen Thorwald: Die Illusion. Droemer Knaur, 1974, S. 129.
• R. Chr. Freiherr von Gersdorff: Soldat im Untergang. 1977, S. 115 f.
• Burkhard von Grafenstein: Vom Putschplan zum militärischen Experiment: Das Unternehmen Graukopf. in: Journal for Intelligence, Propaganda and Security Studies 4, 2, 2010, S. 108–127.