Рудольф Вайгль

Рудольф Штефан Ян Вайґль (пол. Rudolf Stefan Jan Weigl (Wejgel); 2 вересня 1883, Моравське маркграфство — 11 серпня 1957, Закопане, Польща) — польский лікар, біолог, імунолог. Виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу.

Рудольф Штефан Вайґль
Rudolf Stefan Jan Weigl (Wejgel)
Народився	2 вересня 1883(1883-09-02)[1][2][3]  Пршеров, Чехія[3]
Помер	11 серпня 1957(1957-08-11)[1][4][…] (73 роки)  Закопане, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка[1][3]
Поховання	Раковицький цвинтар
Країна	Австро-Угорська імперія, Польська Республіка
Національність	німець
Діяльність	біолог, викладач університету, лікар, імунолог
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка Ягеллонський університет Університет імені Адама Міцкевича у Познані Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Галузь	біологія[5] і імунологія[6][5]
Заклад	Ягеллонський університет ЛНУ ім. І. Франка Університет імені Адама Міцкевича у Познані
Науковий ступінь	докторський ступінь[1] і доктор габілітований[6]
Відомі учні	Генрик Мосінг, Людвік Флек
Членство	Польське наукове товариство у Львові Бельгійська королівська академія медицини Польська академія знань Варшавське наукове товариство
У шлюбі з	Софія Вайгль
Нагороди
Рудольф Вайгль у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вайґль.

Біографія

Пам'ятник Рудольфу Вайґлю у Вроцлаві

Рудольф Вайґль народився 2 вересня 1883 року у Моравському маркграфстві. Його батьками були чеські німці. У п'ятирічному віці він втратив батька. Ним опікувався вітчим, який був учителем гімназії у Стрию, яку закінчив Рудольф.

Пізніше навчався у Львівському університеті на біологічному факультеті. Після студіювання майбутній вчений працював асистентом професора Йозефа Насбаума-Гіляровича, під керівництвом якого захистив докторську дисертацію та став викладати у Львівському університеті.

З початком Першої світової війни Рудольф Вайґль потрапив до армії, де служив військовим лікарем. Майбутній науковець стикнувся з епідемією епідемічного висипного тифу серед австрійських військових і російських полонених. У 1918 році Вайґль виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. У процесі роботи він сам заразився і перехворів цією хворобою. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Його дослідження надалі використав у роботі з викорінення епідемічного висипного тифу його учень Генрик Мосінг.

У 1920 році у Львові створили Науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів Рудольфа Вайгеля, який проіснував, керований професором, до 1944 року^[7].

Викладав у Львівському університеті Яна Казимира. Виїздив у наукові закордонні відрядження з метою поширення свого видатного відкриття. Під час Другої світової війни працював в окупованому нацистами Львові, що спричинило безпідставні звинувачення у колабораціонізмі (пізніше з цих причин науковець не зміг стати Нобелівським лауреатом). Незважаючи на підтверджену участь вченого в Русі опору нацистам і його допомогу потерпаючим від війни, науковець зазнав переслідування з боку комуністичної влади й вимушений був залишити Львів та емігрувати до Польщі.

Після війни завідував кафедрою біології у Краківському університеті, пізніше працював у Познані, у Медичному університеті.

У 1951 році пішов на пенсію. Помер у 1957 році в місті Закопане.

У 2003 році був зачислений до Праведників народів світу.

Нагороди

• Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі (посмертно);
• Командорський хрест ордена Відродження Польщі (1930)^[8]:
• Орден Леопольда I (Бельгія);
• Великий хрест ордена святого Григорія Великого (Ватикан);
• Протягом 9 років номіновувався на Нобелівську премію з фізіології або медицини (1930—1934, 1936—1939)^[9].