Ручниця

Ручни́ця (від чеськ. ručnice) — дульнозарядна рушниця, рання європейська ручна гладкоствольна вогнепальна зброя. З'явилася в другій половині XIV століття. Ствол виготовляли з кованих залізних смуг або відливали з бронзи. Калібр — від 12,5 до 25 мм. Пізніше прикріплювався до дерев'яної ложі^[1]. У XV столітті ручниці були витіснені аркебузами, на початку XVI століття — мушкетами.

Ручниця кінця XIV ст.

Вояк з ручницею

Слово ručnice утворене від ruka — так називали малокаліберну зброю, яку можна було тримати в руках, на відміну від великокаліберних гармат. Від ručnice походить і сучасне «рушниця».

Така зброя називалася по-різному в різних країнах —  пищаль і ручниця у ВКЛ і на Московії (також гаківниця, з гаком для гасіння віддачі), ручна бомбарда (фр. bombarde portative) або кулеврина (фр. coulevrine) у Французькому королівстві, петриналь (італ. petrinale) в Італії, ручна гармата (англ. handgonne) в Королівстві Англія.

Вага до 8 кг, прицільна дальність стрільби до 150 м^[2]. Французькі кулеврини 14—16 століть мали довжину 1,2—2,4 м, важили 5—28 кг^[3]. Ручниці гуситів XV століття мали короткий залізний кований восьмигранний ствол калібру 26—33 мм на примітивному ложі; таборицькі ручниці мали калібр 15 мм, а їх ствол і ложе були вже припасовані один до одного^[4].

На відміну від справжніх рушниць цей ранній вид ручної вогнепальної зброї ще не мав замка, а запалення заряду здійснювалося розжареним дротом або ґнотом. Нерідко з однією ручницею управлялися два стрільці: один тримав її обома руками, другий підносив запал. При стрільбі одним стрільцем він мусив встановлювати ствол на якусь опору, тримаючи в одній руці ложе, в другій дріт (ґніт) для запалення^[5].

Поява «ручних бомбард» у другій половині XIV століття, зазначена, наприклад, в міській хроніці Перуджі, де міська влада замовили «50 бомбард довжиною з руку (22 — 24 см), які пробивають всякий обладунок». У хроніках ранні випадки бойового використання такої зброї зафіксовано, наприклад, Жаном Фруассаром у повідомленні про битву при Роозбеке 1382. Відома фреска 1343 року в монастирі Паола дзі Нери в Лечета близько Сієни, на якій обложники обстрілюють місто з примітивних ручниць.

З плином часу ручниці стали важливим бойовим фактором, наприклад, в гуситських війнах і Столітній війні; відомо, що в 1450 році французькі кулевриністи були реальною загрозою для англійських лучників. У 1430 року П'єроні Беллі описав дію куль, які «валять двох і навіть трьох людей, які не захищених обладунками». З'явилися і професіонали в стрільбі, такі, як якийсь метр Жан з Лотарингії, який підстрелив багато англійців під час облоги Руана (1428)^[6].

Серед ранніх уцілілих моделей — бронзовий ствол довжиною 281 мм з руїн замку Таненберг в Гессені (зруйнованого в 1399)^[4], гаківниця з чеського замка Ведельспанг (1400), яка, можливо, була зроблена в Данії або Німеччині і зберігалася в Копенгагені.

Ручниці були відносно дешевою й простою у виготовленні зброєю (зброярі нерідко застосовували для стволів бронзу або латунь). Виробництво ручниць було неуніфікованим, що приводило до складнощів при заряджанні^[7]. Винахід зерненого пороху, покращення якості куль й поява полички привели до створення наприкінці XV ст. зручнішої порівняно з ручницею аркебузи^[8].

Див. також

• Петриналь
• Ручна мортирка
• Пищаль